TOU

Про легіня, що повернув людям сонце, місяць і зорі

Українські народні казки

А ото колись жив великий пан, що мав велику паню. Були дуже багаті, але як зістарілися, то засумували, бо не було кому маєтки лишити. Пані пішла до знахарки, аби їй порадила, що має чинити.
—У морі є чарівна рибка,— сказала їй знахарка.— Жін¬ка, що її з’їсть, народить хлопчика.
Пані прийшла додому, розповіла панові й просить:
—Купи мені ту рибку.
Приїхав панисько на берег моря і спитав рибалок:
—Чи не зловили б ви мені ту рибку, від якої моя пані народить дитину?
—А чого ні? Але треба нам дати бочку горілки, аби хлоп-чина веселий був, бочку меду, аби дівчатам подобався, і боч¬ку грошей, аби у нього багатство водилося.
—Все це вам дам. Коли прийти за рибкою? Треба як-найскоріше…
—Скоро байка мовиться, але не скоро рибка ловиться. Прийдіть через тиждень.
Минув тиждень. Пан привіз усе, що хотіли рибалки. Дали йому рибку.

У пана була за кухарку вже старша гуцулка. На пательні так файно запахло, що в гуцулки слина потекла. Було гріш¬но не покуштувати хоч кавальчик рибки. Та і яка кухарка готує й не куштує. Відламала трошечки і з’їла, решту понес¬ла пані.
Минули місяці. Кухарка народила сина, а через кілька днів і пані мала сина.
Як панський син підріс, його віддали до школи, а гу-цульський пас гуси на толоці. Його не впускали навіть до покою, де грався панич.
Так минуло багато років. Гуцульчин син став таким легінем, як сонечко. Гуцулка не могла натішитися ним.
Одного разу сталося так, що на небі сонце не зійшло, а ввечері місяць десь пропав і зірки не світили. Люди ходи¬ли сумні, як перед кінцем світу. Казали, що сонце, місяць і зірки украли чорти.
Цісар розіслав по всій державі такий розказ: «Хто знайде сонце, місяць і зірки, за того він віддасть свою царівну».
Гуцульчин легінь каже своїй мамі:
—Піду до цісаря й подивлюся, яка та царівна, бо не знаю, чи варто через неї зачіпатися з чортами.
Прийшов до столиці. Став перед престолом і каже:
—Я врятую, вельможний цісарю, сонце, місяць і зорі, але приведи сюди царівну, аби-м видів, що вона за одна.
Привели царівну. Легінь викресав вогню, запалив якусь тріску, обдивився царівну й сказав:
—Що ж, файна дівка, може бути… Можна за неї і в пекло скочити.

Опівночі гуцул поскакав на коні до великого мосту, що був за темним лісом. Прив’язав коня до верби, а сам вирвав дошку з мосту і кинув у ріку. Присів за корчем і чекає.
Раптом чує гупання копит. Хтось став коло мосту і почав кричати:
—Хто розбирає мені міст? Ану, де той псуймайстер!
—Я псую твій міст,— відповів легінь з-за корча.
—То що, будемо битися?
—Ти, чорте, не пужай мене своїм копитом, а віддай лю¬дям сонце, місяць і зірки, бо зараз із тебе порохи посипляться.
—Не віддам. Мусимо битися!
—Нащо кров проливати? — вів своє легінь.— Ліпше бу¬де, як ти станеш вогнем, а я дощем. Побачимо, хто кого переможе.
—Згода! — крикнув нечистий.
Раптом загорівся великий вогонь і пішла густа злива. Во-гонь горить, а дощ його гасить. Дощ тече, вогонь пече. Дощ цебенить, а вогонь шипить. До знаку, як у пеклі!
Потім вогонь почав згасати, а дощ лляв ще дужче, ніби десять хмар урвалося. Нарешті вогонь погас, пара розвіяла¬ся геть, і залишилася на місці лише купа попелу. Легінь розкидав попіл і побачив, як під ним заблищало сонечко. Схопив сонце під пахву, сів на коня і бігом до цісаря.

Коло дороги він побачив хатку і захотів знати, хто у ній живе. Дивиться у вікно, а там одні відьми: дріт прядуть, олово зливають, па бобах ворожать. А одна з них сліпає над картами.
Легінь перекинувся в муху, залетів у хатку і сів на стіну. Відьма, що сліпала над картами, шепотіла собі під ніс:
—Карта показує, що якийсь легінь убив мого чоловіка і забрав сонце. Я тому легіневі віку вкорочу! Стану гру¬шею серед поля. Як він буде їхати і з’їсть одну грушку, то подавиться.
Муха вилетіла з хати і знову стала гуцулом. Хлопець по¬біг до цісаря. Повечеряв і ліг спати. Тільки наказав:
—Най мене ніхто не будить. Сонечко має розбудити…
Уранці люди прокинулися від гарячого веселого сонечка!
Почулося гойкання, защебетали птахи.

На другу ніч легінь сів на коня й поїхав до мосту.
Прив’язав коня до верби, вирвав другу дошку з мосту і шпурнув її в ріку. Присів за корчем і чекає.
Через якийсь час знову почувся стукіт копит. То був дру¬гий чорт. Він підійшов до мосту, оглянув його і заверещав:
—Агій, хто вкрав дошку? Ану, покажися!
—Це я — легінь вийшов з-за корча.
—Нащо шукаєш собі гудза з нами?
—Віддайте людям місяць.
—Без бійки не віддам!
Легінь подумав і відповів:
—Нащо кров проливати? Радше ти стань каменем, а я стану стовпом. Покотишся з гори і вдаришся до стовпа. Як він розлетиться на тріски — ти переміг, а як ні — то давай місяць.
Так і зробили. Величезний чорний каменище розігнався з гори і так гримнувся до стовпа, що розсипався одразу на дрібний пісок. Легінь розгріб пісок і знайшов там місяць, що аж засміявся від радості. Гуцул його не поніс у цісарський палац, а шпурнув на небо. Всюди стало весело. Затьохкав соловей, загавкали пси й заквакали жаби у болоті.
Легінь сів на коня, подався до палацу. Коло відьминої хати став і подивився у вікно. Там пряли дріт, відливали олово, ворожили, а найстарша відьма вгадувала на картах. Гуцул перекинувся в блоху, поскакав у хату і скік тій відь¬мі на голову. А та бурмотіла:
—Цієї ночі якийсь лапайдух розбив другого чорта. Я віддячуся йому! Скажу сонцеві, аби воно сказилося, а сама стану криничкою в полі. Як він нап’ється з неї, то має луснути на чотири кавалки.
Блоха вискочила з хатки і знову стала легінем. Він сів на коня — і гайда просто до палацу.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Героїко-Фантастичні казки”
Упорядник – І. Березовський
Видавництво: “Дніпро”
1984 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: