Про липку і зажерливу бабу

Українські народні казки

Жили собі дід та баба. Вони були дуже вбогі. От баба і каже:
— Ти б, старий, пішов у ліс та вирубав липку, щоб було чим протопити,
— Добре, — каже дід. Узяв сокиру та й пішов у ліс.
Приходить він до лісу, вибрав липку. Тільки що замахнувся сокирою, щоб рубати, коли чув — липка каже людською мовою:
— Ой не рубай мене, чоловіче добрий, я тобі в пригоді стану!
Дід з переляку і сокиру опустив. Постояв, подумав та й пішов додому.
Приходить додому та й розповідав про свою пригоду. А баба й каже:
— От який же ти дурень. Піди зараз до липки та попроси конячку з возом. Хіба ми ще не находились з тобою?
— Та як так, то й так, — каже дід.
Надів шапку та й пішов.
Приходить до липки та й каже:
— Липко, липко, казала баба, щоб ти дала конячку з возом.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить він додому, а біля хати стоїть віз і конячка біля його прив’язана.
— Бач, старий, — каже баба, — тепер і ми люди. От тільки хата наша от-от завалиться. Піди, старенький, попроси ще й хату. Може, дасть.
Пішов дід до липки, попрохав і хату.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід до двору і не пізнає: замість старої хата стоїть нова, гарна хата. Радіють обоє, як діти.
— А що, старий, якби ти попрохав ще й худоби та птиці. Тоді, здається, вже й нічого нам не треба.
Пішов дід де липки, попросив худоби.
— Дооре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід і не натішиться. Повен двір худоби і птиці.
— Ну, тепер уже нам більше нічого не треба, — каже дід.
— Ні, старенький, ще піди попроси й грошей. Пішов дід до липки і попросив гроші.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Приходить дід, а баба сидить за столом і гроші в купки складає.
— От, старий, які ми тепер багаті,— каже баба, — але того мало, треба ще, щоб усі люди нас боялися, бо ми ж багачі. Піди до липки, попроси, нехай поробить так, щоб нас усі люди боялись.
Пішов дід до липки, попрохав дід липку, щоб так зробила.
— Добре, — каже липка, — іди додому.
Прийшов дід додому, а там у них повно війська та поліції, і все їх охороняють. Але старій і цього мало.
— Що ж, — каже вона, — старий, треба ще, щоб усі люди в селі були нашими батраками, бо чого ж нам більше хотіти — все вже у нас є.
Пішов дід до липки та й просить, щоб зробила вона так. Довго мовчала липка. А потім каже:
— Іди додому, зроблю ще вам останнє.
Приходить дід додому, аж глядь: нічого нема, стоїть та сама стара хата і баба коло неї.
Так покарала липка за те, що ненажерлива баба хотіла всіх людей батраками поробити.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Українські народні казки”

Упорядник – Л. Ф. Дунаєвська

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1988 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: