ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Про мандрівку жабунця-хвастунця

Вірші Тамари Коломієць

Кажу, кажу казку

За бубликів в’язку.

Один бублик — на зубок,

Другий бублик — в козубок,

Третій — у кишеню,

А четвертий — в жменю.

А онука — п’ятим

Буду частувати.

Хай він бублика смакує,

Хай над казкою міркує.

Починаєм…

Але ні:

Нащо бублики мені!

— Ой і жадний! — скажуть люди.

Так робити я не буду.

Все поділим навпаки:

Діду — з бубликів дірки,

В’язка бубликів — малому,

Хай бере їх по одному.

Поки він усі поїсть,

Дід і казку розповість.

Так ми приказку й завершим.

Починаєм —

БУБЛИК ПЕРШИЙ.

Не за синіми морями —

За ставком,

Не за дальніми горами —

Під горбком

Жила собі Жабка.

Була в Жабки хатка,

А за хаткою, мов ліс,

Очерет високий ріс,

Джерельце в’юнке текло.

Дуже гарно там було!

Був у Жабки синок Жабунець —

Неслухняний малий пустунець.

Скільки горя натерпілася вона:

То він з берега високого пірна,

То сховається між трави в гущину,

То в калюжу запливе на глибину.

А сьогодні розкричався:

— Пусти!

Краще я помандрую в світи!

Я не хочу сидіть у дворі —

Тут і мухи дрібні, й комарі!

Тут і сонце пече-припіка!

І вода в джерелі не така!

Очерет не дає холодка!

Помандрую я геть до ставка!..

Умовляла.

Він не слухає слів.

У листочок загорнула комарів,

Парасольку із латаття дала,

Од порога до воріт провела…

Потім хату замкнула замком

І метнулася вслід за синком.

Поскакала-поспішила по сліду,

Щоб одвести од синочка біду.

Між травою прокрадалася,

За купинами ховалася…

Раптом чує край води:

— Кумо, кумо, ви куди?..—

Це сусідонька-кумася

Аж навшпиньки підвелася,

Витріща лупаті очі —

Дуже правду знати хоче!

Поки їй розказала куди,

То пропали од сина й сліди.

— Кумо! — плаче. А кума

І сама вже не дріма,

Кличе кума:

— Нум гайнем,

Втікача за мить вернем! —

Кум гукнув своєму куму,

Наробили в лузі шуму,

Рушив весь жабиний рід

Жабунців шукати слід…

А поки вони скачуть по лугу —

Візьмем з низочки

БУБЛИК ДРУГИЙ.

Ні, шляхи не близькі в Жабунця —

В’ється стежка без краю-кінця.

Ось здолав він нарешті горбок —

І внизу уже видно ставок.

Там і сонце зовсім не пече,

І вода прохолодна тече,

І доволі в траві холодка —

Поспіша Жабунець до ставка!

Раптом впоперек дороги

Настовбурчилися роги,

Щоб спинити Жабунця,

Щоб схопити молодця.

Хто ці роги наставля?

Що за ворог? Звідкіля?

Суне ближче, ближче, ближче

Здоровенний Жук-Жучище

В бойовому убранні —

Весь закований в броні.

Наставляє зброю грізну:

— Одійди, бо буде пізно!..—

Зупинився Жабунець,

Придивився Жабунець:

От дива, та у жуків

Ноги — наче в комарів!

Хоч і роги, і броня —

Комарам вони рідня.

І щоб він, гроза комах,

Побоявся цих невдах?!

Став на стежці:

— Ану-ну!

Не підходь, бо проковтну!

Я не просто мандрівник —

Я силач і войовник:

Сто жуків уже я стрів,

Сто жуків уже я з’їв!..—

І щоб більш нагнати страху,

Жабунець посеред шляху

Весь надувся, в боки взявсь…

А Жучище засміявсь:

— Ти диви, яке мале,

А таке завзяте й зле!

Нумо в чесному бою

Силу спробую твою! —

Та рогами як штрикне,

Та за бока як щипне!

Закололо сто голок!

Засвітило сто зірок!

Жабунець — у скоки,

Жабунець — навтьоки!

А Жучище:

— Жу-жу-жу!

Доганять не побіжу!

Бачу й так: ти боягуз!

З’їсть такого Чорногуз…—

Не оглянувсь неборака —

Почухрав.

Парасольку з переляку

Розтоптав.

Так завзято по стежині

Дременув,

Що в гніздовисько джмелине

Шугонув.

Як обсіли, обліпили

Джмеляки,

То рвонув од них щосили

В будяки.

А звідтіль — по крутосхилу

Сторчака…

— Боягуз-з-з! —

Джмелі зурмили

Звисока.

Не догнать нам його нізащо!

ТРЕТІЙ БУБЛИК

скуштуємо краще.

Поколовшись в будяках,

Весь у саднах, в синяках,

По стежині навпростець

Чимчикує Жабунець.

Потихеньку боки чуха,

Полохливо шерхіт слуха:

Що, коли густа трава

Злого ворога хова?

Раптом… що це?..

Хтось повзе,

Диво-дивнеє везе:

Із віконцем круглий дім,

Мов калач, скрутивсь на нім,

А з віконця голова

В боки ріжками кива.

Аж чотири їх у дивного Жука!

Зупинився Жабунець і чека.

Сам тремтить, ну ось-ось дремене:

Що, як Жук цей мене наштрикне?

Бач який: по стежині повзе

І хатину на спині везе!

Із дороги йому уступлюсь,

Ще й у ноги йому поклонюсь,

І скажу: «Я малий і слабий…

Ти слабіших від себе не бий!..» —

Уступився, вклонився:
— Ква-ква…—

Глядь, а Жук свої ріжки хова,

Глядь — Жука уже й сліду нема,

Залишилася хатка сама.

Оглядів її всю і зрадів:

Боягуза, виходить, зустрів!

— То мене він боїться, ага! —

Лапу враз Жабунець простяга,

Підштовхнув цю хатинку легку —

Опинилась вона у струмку.

(Чи впізнали ви, що Равлик це був?

Він у бистрому струмку не втонув:

В черепашці, як в надійному човні,

Загойдався і поплив на бистрині.)

А дурненький Жабунець-хвастунець

Запишавсь, як у сметані млинець,

Застрибав:

— Ага, ага!

Всіх силач перемага!

Ох і всипав я Жуку —

Утопив його в струмку.

то там ще? Ану сюди —

Силу міряти іди!

І Вужаку, і Змію

Подолаю у бою!

Чорногуза не боюсь —

З Чорногузом поборюсь!

Поскакаю, побіжу,

Всім на світі розкажу! —

Ой, недобре це, скажем відверто!..

Почнемо тепер

БУБЛИК ЧЕТВЕРТИЙ.

Кум-ква! Кум-ква!..

Бачить хочете дива?..

Незнайомий танцюрист

Всім показує свій хист.

На лужку завів танець,

Хто він?

Звісно — Жабунець.

Чап-чалап, чап-чалап! —

Найспритніший серед жаб,—

Кум-квак, кум-квак! —

Витанцьовує гопак!

Ще й підскакує,

Ще й приквакує!

Позбігались із горбка Ящірки,

Позлітались до ставка Ластівки.

Навіть Качка прийшла,

Каченят привела,

І підкрякує: — Кряк-кряк!

Спритно крутиться козак!..—

А високий Очерет

Аж подався наперед.

Верболіз навшпиньки став,

У листочки заплескав:

— Молодець

Жабунець!..

Ну й підскакує,

Ну й приквакує!..—

Танцював, тупотів,

Поки їсти захотів.

З’їв дорожній припас на листку

Та й заснув під кущем на піску…

Що ж, лишімо його поспати

І візьмім собі

БУБЛИК П’ЯТИЙ.

Віє вітер над кущами,

Несе хмару із дощами,

Густу траву прогортає,

Тонку лозу нахиляє.

Як ударили у бубон громи,

Як розсипалися хмари слізьми!

Понеслися, помчали струмки

Через луг, через ліс до ріки.

Підхопила заблуду вода —

Крутить, вертить його, підкида.

Шаленіє потік, аж кипить,

Грізно піниться, бризка, шумить!

Ой, не солодко плавати, ні

У буйній, навісній бистрині!

Що робити, не зна мандрівник,

До таких він мандрівок не звик.

Якось гілку суху осідлав

І пустивсь за водою уплав.

Та й заплакав:

— Ой мамо, прости!

Я не хочу у мандри іти!

Із цієї страшної води

Рятувать мене, мамо, іди! —

…По калюжах, вплав, убрід

Поспіша жабиний рід —

Де тут, де серед води

Жабунцеві сліди?

Ой, біда, біда, біда,

Все кругом знесла вода!

В край далекий пустуна

Занесла, мабуть, вона…

Раптом — хто це гука?

— Мамо, гину! —

Мама миттю до струмка:

— Тут я, сину!..—

Гілку жаби зачепили,

Як могли,

І до берега щосили

Потягли.

Ледь живий сидів на гілці

Жабунець…

Тут і казці, й мандрівці

КІНЕЦЬ.

А як казці кінець,

То і в’язці кінець.

Жаль, що бубликів нема,

А мотузочка сама.

Оддамо її, напевно, Жабунцю

За мандрівку і за казку оцю.

Бо хоробрим дітям — бубликів разок.

Мотузяному ж герою — мотузок.

Коли буде з переляку утікать,

Треба міцно штаненята підв’язать,

Бо загубить…

Та насмішки ці дарма,

Бо такого Жабунця тепер нема:

Він підріс, помудрів і змужнів,

Він — найкращий ловець комарів.

Ось погляньте:

За ставком,

Під горбком,

Ловить він їх

Не сачком,

А язичком!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Найперша стежечка”
Збірка
Тамара Коломієць
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: