TOU

Про морського півня

Українські народні казки

Було чи не було, а жив собі в сімдесят сьомій країні бідний чоловік. Хата в нього була стара, в землю запала, і ніхто ніколи до неї не хотів заходити. А в хаті тій тільки й достатку, що багато дітей.
Каже син Іван одного разу батькові:
— Піду я, няню, в білий світ. А може  дещо зароблю.
Згодилися батько й мати. Зібрався син і пішов. Прийшов до того міста, де жив цар. Довго шукав роботи, а потім найнявся мішки з борошном переносити.
Напрацювався Іван, увечері купив собі булку й кавалок ков­баси, сів під царським палацом і їсть. Дивиться царева дочка на парубка, як той смачно їсть, дивиться, а далі сходить вниз, щоб ближче подивитися на нього. А парубок був дуже красний, такого красеня царева дочка ще ніколи не бачила.
Пройшла царівна біля Івана, випустила з рук сто срібних на землю, обережно, щоб парубок не помітив, і пішла собі далі. А Іван побачив ті гроші, взяв їх і знову пішов носити мішки. Ті гроші Іван послав додому й радіє, що домашнім не доведеться голодувати.
Так сталося і на другий день, і на третій.

На четвертий день царева донька каже батькові:
— Няню, я вам щось скажу.
— Що, донечко?
— Тут є один нарубок, і якщо він не буде моїм, я загуб­лю себе.
— А де той парубок?
Сказала донька, де Іван носить мішки з борошном. Пішов цар на те місце і велів Івана арештувати й замурувати так, щоб той не міг ні сидіти, ні стояти, ні лежати. Коли мулярі це робили, царева донька дала їм повне решето грошей, щоб залишили в стіні отвір, крізь який вона могла б парубкові подавати їжу.
Носить царська донька Іванові їжу день, другий, носить довгий час. Живе Іван в тому мурі.
Одного разу Поганин прислав батькові царівни три пали­ці. А палиці ті були однакової товщини, як в одному, так і в другому кінці. Й поставив Поганин таку умову: якщо цар не впізнає і не визначить, котрий кінець палиці важчий і товщий, він погубить цілу його державу, так що на її місці тільки вода залишиться.

Закликав цар майстрів, мудреців, міністрів, просить, щоб розгадали загадку. Та ніхто з мудрих людей загадки розга­дати не може. Приносить царівна бідному чоловіку їжу, за­смучена, зажурена.
— Що з тобою сталося? — питає Іван.
— Ой горе, Поганин хоче погубити нашу державу.— І розповіла царівна Івану про лист Поганина.
— Шкода людей! —відповідає Іван.— Та не журися. Іди додому і лягай спати. Вранці, коли встанеш, скажи батькові, що тобі приснився сон: треба налити до корита води й кину­ти палиці в воду. Котрий кінець палиці буде глибше порина­ти, той і є товщим і важчим.
Так і вчинила дівчина. Лягла в ліжко, виспалася, а вранці каже батькові:
— Няню, мені приснилося, як можна розгадати загадку Поганина. Налийте до корита води і опускайте палиці на воду.
Налили води до корита, опустили палиці на воду. І сталося так, як говорив парубок: товщий кінець пішов на дно. Зрадів цар, звелів запечатати палиці й послати разом з відповіддю назад Поганину.

Розізлився Поганин, діставши таку посилку. Прислав ца­реві троє коней, затягнутих чорним полотном. Цареві треба було впізнати, якої вони масті. А не впізнає — тільки вода залишиться на місці його царства.
Прочитав цар того листа і розіслав послів по всій державі, щоб знайти таких мудреців, які б розгадали цю загадку. Та хто не приходив, не міг впізнати, якої вони масті.
Понесла царська дочка Івану обід.
— Чого ти так сумуєш? — питає парубок.
— Як мені не журитися, коли Поганин прислав моєму нянькові трьох лошаків. Ніхто не може впізнати, якої вони масті, і, коли нянько не дасть відповіді, Поганин погубить нашу державу.
— Шкода губити народ! Іди додому, лягай спати. А коли пробудишся, скажи нянькові, що ти можеш розгадати загад­ку. В одно корито набери пшениці, в друге — вівса, в тре­тє — проса. Котре лоша піде до пшениці — буде чорної масті, те, що прийде до вівса,— рудої, те, що
Повернулася дівчина, лягла спати. Вранці розповідає батькові, що їй приснилося. Так все і зробили, як вона ска­зала. І знову цар розгадав загадку Поганина.
Ще дужче розізлився Поганин і надіслав такого листа: завтра, коли він буде обідати і нестиме виделку до уст, цар повинен вистрілити, та так, щоб вибити ту виделочку йому з руки. Коли не виб’є, то Поганин погубить всю дер­жаву.

Понесла дівчина парубкові обід.
— Що ти засмучена, зажурена? — питає Іван.
— Як мені не журитися, коли Поганин наказав, що йому завтра в обідню пору вибити виделку з руки. Всі думають, як це зробити, й ніхто не знає! Поганин загрожує знищи­ти нашу державу.
— Тут вже без мене не обійдеться! Іди додому й скажи нянькові, щоб розмурував мене.
Нічого цар не міг вчинити. Послав він мулярів, щоб розі­брати мур, та так, щоб на парубка й піщинка не впала.
Потім сам приніс парубкові одяг, бо той що на ньому зовсім зітлів.

Каже хлопець цареві:
— Дайте мені гармату й снаряд.
Дали парубкові гармату й снаряд. Покликав парубок царя 1 царівну. Дивляться вони в далекогляд і бачать: Поганин саме сідає обідати. В мить, коли ніс до рота виделку, пару­бок вистрілив в гармати. Снаряд потрапив до руки Поганина і розвалив півпалати. Почав Поганин шукати того чоловіка, котрий стріляв з гармати. Шукав, шукав, та знайти не міг. І написав Поганин листа цареві, щоб прислав того стрільця до нього на обід. Коли не пришле, знищить всю державу.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 23

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Героїко-Фантастичні казки”
Упорядник – І. Березовський
Видавництво: “Дніпро”
1984 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: