Про мудрого птаха

Колись у одному селі жив мисливець. Цілими днями блукав він джунглями, полюючи на диких звірів. У цього мисливця був дуже мудрий птах. Він не вмів говорити як людина, але був таким же розумним, як люди. Він сидів на плечі у господаря і завжди був з ним. Мисливець сміливо ходив дрімучими джунглями, де водилися тигри, леви та інші хижі звірі, бо його птах летів попереду і перевіряв, чи безпечна дорога. Мисливець дуже любив свого птаха, добре знав його звички, досхочу напував і годував його.

Якось, коли нещадно палило сонце, у лісі почалася пожежа. Мисливець цілий день тинявся лісом і дуже втомився, до того ж його мучила спрага. Через пожежу полювання не вдалося, і мисливець уже не думав про здобич, він думав тільки про те, щоб знайти трохи води та їжі. Розумний птах зрозумів, що господаря мучить спрага. Він злетів з його плеча і полетів шукати воду. Птах дуже старався, але ніяк не міг знайти воду. Раптом він побачила змію, яка теж шукала воду.
– Пані змія! — гукнув птах змії. — Якщо ти знаєш, де вода, скажи мені, будь ласка!
– Дорогий птах, – відповіла змія, – я теж страждаю від спраги. Тому я і повзаю тут у траві, сподіваюся знайти воду. Коли й довго не п’ю, отрута в моєму тілі спалахує і отруює мене. І сама того не бажаючи, я повинна час від часу випльовувати свою отруту. А коли я знаходжу воду і напиваюся, то приходжу сюди і всмоктую її назад.
З цими словами змія виплюнула свою отруту на листя та траву.

Птах задумався: «Якщо нахилити лист, щоб отрута стекла на землю, змія затаїть злобу. Але якщо залишити так, то мій господар помітить її, подумає, що це вода, вип’є і отруїться».
Саме в цей час птах почув голос мисливця. Щоб той не побачив зміїної отрути, птах прикрив її своїм крилом. Але мисливець зрозумів, що птах щось приховує. Він відштовхнув її і побачивши рідину, вирішив, що це вода.
— Ця підла тварюка знає, що я страждаю від спраги. Але, мабуть, хоче, щоб я помер, бо й сховала воду під крилом, — сказав собі мисливець і підняв лист, щоб випити рідину.
Тоді птах закрив йому рота своїм крилом. Розлючений мисливець почав грубо відштовхувати птаха, але ніяк не міг звільнитися від нього: його пір’я щільно затуляло йому рота.
Мисливець дуже розсердився:
— Ця тварюка хоче, щоб я помер від спраги. Краще я уб’ю її. — І він так сильно вдарив птаха палицею, що він в ту ж мить помер.
Вбивши птаха, мисливець кинувся до отрути, думаючи, що це вода, і випив її. А як випив, одразу здогадався, що це отрута. І тут він зрозумів усе. Йому було шкода вірного птаха. Його палило каяття, але було пізно.