Про мисливця, чорний камінець і помаранчеву шкуринку

Африканські казки

Жив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля річки лева й крокодила, які тоді Ворогували. Вгледівши хлопця, крокодил почав проха­ти його:

— О мисливцю, вбий цього лісового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу.
А лев і собі:
— Не слухай його, мисливцю. Вбий цього річкового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу.
— Ні, ні, нікого я не вб’ю, адже ви мої друзі.
А крокодил йому каже:
— Ти повинен убити когось із нас двох, ти ж бо мисливець, то вбий лева, а я тобі віддячу.

А лев і собі:

— Не вбивай мене, я допомагатиму тобі на полюванні.

Хлопець хвилину подумав і вирішив: «Гаразд, якщо я повинен когось убити, то нехай це буде лев». Узяв він рушницю, прицілився, вистрілив у лева і пішов додому.

По дорозі його зустріла одна жінка та й питає:

— Навіщо ти вбив лева? Невже ти не знаєш, що він був нашим захисником у лісі?

— А що я мав робити? Адже я мисливець і мусив був убити одного з них.

Наступного разу побачив Жоан крокодила. Той йому й каже:

— Дякую тобі, друже. Ти врятував мені життя, тепер я тобі віддячу. Хо­дімо зі мною, я познайомлю тебе з моїм батьком.

— А що мені робити з рушницею?

— Залиш її на березі.

Жоан сховав зброю недалеко від берега і ввійшов у воду.

Довго пливли вони по річці, а потім пірнули на дно і ввійшли у велику печеру. Деякий час ішли мовчки, аж ось прийшли до села. Біля однієї хати весело танцювали молоді красуні. Крокодил привітався до них:

— Добридень, красуні.

А вони йому:

— Добридень, друже. Як ся маєш? Це ти рибу впіймав на обід?

— Ні,— відповів крокодил.— Це не риба, це мій приятель. Він мені життя врятував.

— Он воно що! Тоді заходьте до хати, їжте, відпочивайте.

Жоан з крокодилом попоїли, відпочили, а тоді знову вирушили в дорогу. Невдовзі зустріли вони сестру крокодила.

— Добридень. Як ся маєш, братику? Ого, яку ти велику рибу впіймав на обід!

— Ні, люба сестричко. Це мій приятель, він мені врятував життя, і я веду його до батька.

— Он воно що! Тоді йдіть до хати, батько ось-ось має прийти.

По дорозі зустріли ще й матір крокодила.

— Добридень, синочку. Ти що, рибу впіймав на обід?

— Ні, матусю. Це не риба, це мій приятель, я його запросив до нас у гості за те, що він урятував мені життя.

— Тоді йдіть до хати, батько ось-ось прийде.

Пішли вони далі, коли це назустріч їм стара жінка, у якої все тіло було вкрите колючками.

Жоан і каже:

— Добрий день, бабусю. Що це з вами?

Здоров був, синочку. Я дуже хвора, все тіло вкрилось колючками. Але руками їх не витягнеш, це можна зробити лише зубами.

— Лише зубами?

— Саме так.

— Добре, бабусю, я вам їх повитягаю.

Так і зробив. А коли повитягав з тіла старої всі колючки, рот у нього був закривавлений.

Старенька дала йому мазі і вина. Хлопець розтер тіло бабусі, а сам випив вино. Бабуся одужала, і Жоан також.

Тоді бабуся й каже:

— Три Калебунгу!

І відразу з’явився стіл, накритий чудовою скатертиною, що аж угинався від різноманітних страв, солодощів і напоїв.

— Їж, синочку,— сказала стара,— адже ти мене вилікував, хоч я й не твоя бабуся. Інші відмовилися мені допомогти, твердячи, що я не їхня родичка.

Жоан і крокодил почали їсти, а стара питає:

— А куди ти йдеш, синку?

— Йду до батька мого приятеля,— відповідає хлопець.— Я йому життя врятував, ось він і запросив мене до себе в гості.

— Будь обережним, сину. Коли прийде батько крокодила, не сідай ліворуч від нього, а сідай праворуч.

— Дякую, бабусю. Бувайте здорові.

— Будьте і ви здорові.

Пішли вони далі. Нарешті прийшли до хати, сіли в світлиці, а невдовзі прийшов і господар.

— Добрий день, сину! Гарну рибину ти на обід упіймав!

— Добрий день, тату! Це не риба, це мій приятель, що врятував мені життя. Його не можна їсти.

— Ну добре. Сідайте до столу.

Сів крокодилів батько за стіл, а крокодил із Жоаном сіли ліворуч від нього.

Почали їсти, раптом хлопець пригадав слова старої, підвівся і сів праворуч від господаря.

Нараз батько крокодила розкрив пащу, повернувся і вкусив того, хто сидів ліворуч,— свого сина.

— А хай тобі всячина! Я помилився. Думав, що тут твій приятель, а він сів з другого боку. І замість нього я вкусив тебе.

— Батьку, це мій рятівник, ми не можемо його з’їсти. Я запросив його сюди і повинен відвести на землю.’

— Хто приходить сюди, той ніколи не повертається на землю. Але якщо це твій приятель, який урятував тобі життя, нехай повертається, а в дарунок я йому дам бика, козу і курей.

— Ні, тату. Краще хай дістане з вашого живота помаранчеву шкуринку і чорний камінець з-під помаранчевого дерева.

— Нехай буде по-твоєму. Хай увійде в мій живіт і дістане все, про що ти кажеш. Але нехай поспішає, на все це я даю йому лише п’ять хвилин.

Крокодил роззявив пащу, і Жоан увійшов туди. Спустившись у живіт, він побачив помаранчеве дерево. Взяв помаранчеву шкуринку і чорний ка­мінець, що лежав біля дерева. Повернувши назад, сміливець хотів був уже вийти з пащі, як крокодил закрив її. Заплакав син крокодила:

— Тату, не їжте мого друга. Він урятував мені життя і повинен вернутися на землю.

Тоді батько роззявив пащу і випустив Жоана. Попрощавшись з усіма, сміливець повернувся на землю з чорним камінцем і помаранчевою шку­ринкою.

Узявши свою рушницю, він пішов далі. Дійшовши до поля, хлопець по­бачив старого чоловіка.

— Здоров був, хлопче! — привітався старий.

— Здорові були, діду. Що ви тут робите?

— Я шукаю красуню Марікіну, з якою ніхто ще не зумів одружитися.

— Якщо ніхто не зумів досі одружитися з нею, то як же ви зробите це? Адже ви вже дідусь?

— Я не можу одружитися з нею, бо не маю грошей, а її батько править за неї багато золота. Я хочу зустрітися з любою Марікіною і попросити її змилуватися наді мною. Її дім ось за цим високим каменем, але я не можу зрушити його. Ну добре, хлопче, бувай,— сказав старий і пішов додому.

А хлопець дістав чорний камінець і помаранчеву шкуринку, вдарив ними і промовив:

— Три Калебунгу!

І тут з’явилося чудове дороге вбрання. Знову вдарив хлопець камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив чарівні слова, і з’явилися блискучі чобітки. Мисливець убрався, взувся і рушив до великого каменя, за яким жила красуня.

Знову стукнув він камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив:

— Три Калебунгу!

Камінь розкрився і з нього вийшла чарівна Марікіна: нічого прекраснішого не бачив ще хлопець на цьому світі.

Дівчина й мисливець розгублено дивились одне на одного. Нарешті, зача­рований її красою, хлопець тут-таки освідчився їй у коханні.

Наступного дня він знову прийшов до каменя. Камінь розкрився. І хлопець знову освідчився красуні в коханні. Вона йому сказала, що також кохає його, але одразу попередила, що батько віддасть її за того, хто має багато грошей. Мисливець попросив її поговорити з батьком про одруження.

Марікіна розказала батькові про свого коханого і про те, що він просить у нього дозволу одружитися з нею. Батько на це відповів:

— Той, хто хоче одружитися з моєю дочкою, повинен віддати мені за це три будинки без вікон і без кімнат, заповнені до самої стелі золотом.

Довідавшись про це, мисливець ударив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і сказав:

— Три Калебунгу!

І одразу з’явились три будинки, повні золота.

Якби це були кораблі, вони неодмінно потонули б під вагою цього золота.

Дізнавшись про це, батько красуні був задоволений, наче мавпа, яка зірвала сто грон бананів, і пообіцяв віддати доньку за Жоана.

Чутки про цю подію швидко розлетілися по всьому царстві. Люди диву­валися цьому, бо навіть сам цар не зумів одружитися з Марікіною. Він дуже розлютився і вирішив помститися. Зібрав своє військо, щоб знищити мислив­ця. Але той зібрав ще більше військо. Почалася кривава січа, в якій цар зазнав поразки.

Після одруження Жоан знову вдарив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і одразу з’явився палац з усім, що тільки забажаєш. І стали вони жити з дружиною в мирі та злагоді.

Пан Жоан перестав ходити на полювання, а всю роботу вдома виконували служниці.

Одного дня він пішов на прогулянку, а гаманець з чорним камінцем і по­маранчевою шкуринкою залишив удома, в спальні. Служниця, яка зайшла по­міняти постіль, побачила гаманець і подумала: «Ось цей камінець і ця шку­ринка принесли щастя пану Жоану. Візьму і сховаю їх, а потім віднесу царю».

Пані Марікіна, яка в цей час була вдома, відчула щось недобре і зайшла в спальню. Не знайшовши гаманця, вона запитала служницю:

— Послухай, чи не знаходила ти тут чорного камінця і помаранчеву шкуринку?

— Ні, пані, я знайшла лише оцей порожній гаманець, який Жоан залишив удома.

— Якщо він залишив гаманець, то і камінець та шкуринка повинні бути в ньому…

— Але я нічого не бачила, пані, окрім цього гаманця. А що, це дуже важли­ві речі?

— Та ні, цей камінець та шкуринка виганяють кашель,— відповіла Марі­кіна, щоб не виказати свого хвилювання.

В обід служниця побігла в палац до царя і передала йому камінець та шкуринку, кажучи, що саме в цьому причина щастя пана Жоана. Цар одразу послав вояків, щоб вони негайно спіймали Жоана.

Мисливця кинули у в’язницю.

Сидить Жоан сам у темній в’язниці, а цар насолоджується помстою у своє­му палаці. Уже четвертий місяць минає, як Жоан розлучений зі своєю дру­жиною.

От одного разу просить він, щоб йому дозволили обміняти брудний одяг на чистий. Цар дозволив дружині передати йому чистий одяг.

Склала Марікіна чистий одяг у торбу і засунула туди ще двох кошенят. Коли Жоан розв’язав торбу, кошенята почали ловити мишей, яких у в’язниці була сила-силенна. І спіймали маленьку мишку. Почала плакати мишка:

— Панове коти, не їжте мене, я ж нікому не зробила нічого поганого!

— Ми з’їмо тебе,— відповідають кошенята,— бо ти крадеш їжу в людей. Але якщо зробиш нам послугу, то ми тебе відпустимо.

— Я нічого не боюся, панове, кажіть, що треба зробити?

— То ти така смілива?

— Так, я дуже смілива і відчайдушна.

— Тоді слухай. Ти повинна забратися у царський палац, викрасти там чорний камінець і помаранчеву шкуринку, що заховані в спальні

—  Добре, панове коти. Чекайте, я швидко повернусь.

Кошенята відпустили мишку, та вискочила з в’язниці через відому їй дірочку й невдовзі опинилася біля палацу. Швиденько прогризла вона собі прохід у спальню. Схопивши камінець і шкуринку, повернулася до в’язниці і віддала їх кошенятам, а ті передали камінець і шкуринку Жоанові. Мисли­вець дав кошенятам два шматки м’яса, а ті віддали м’ясо мишці, як винаго­роду за службу.

А пан Жоан стукнув чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і про­мовив:

— Три Калебунгу!

І вийшов з темниці. А тоді знову промовив:

— Три Калебунгу!

Тут з’явилася чудова карета, яка відвезла його до дружини, а та вся в дорогих шатах уже зустрічала свого любого чоловіка.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – В. Кравчук,  Д. Остапчук

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: