TOU

Про мисливця, чорний камінець і помаранчеву шкуринку

Африканські казки

Узявши свою рушницю, він пішов далі. Дійшовши до поля, хлопець по­бачив старого чоловіка.

— Здоров був, хлопче! — привітався старий.

— Здорові були, діду. Що ви тут робите?

— Я шукаю красуню Марікіну, з якою ніхто ще не зумів одружитися.

— Якщо ніхто не зумів досі одружитися з нею, то як же ви зробите це? Адже ви вже дідусь?

— Я не можу одружитися з нею, бо не маю грошей, а її батько править за неї багато золота. Я хочу зустрітися з любою Марікіною і попросити її змилуватися наді мною. Її дім ось за цим високим каменем, але я не можу зрушити його. Ну добре, хлопче, бувай,— сказав старий і пішов додому.

А хлопець дістав чорний камінець і помаранчеву шкуринку, вдарив ними і промовив:

— Три Калебунгу!

І тут з’явилося чудове дороге вбрання. Знову вдарив хлопець камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив чарівні слова, і з’явилися блискучі чобітки. Мисливець убрався, взувся і рушив до великого каменя, за яким жила красуня.

Знову стукнув він камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив:

— Три Калебунгу!

Камінь розкрився і з нього вийшла чарівна Марікіна: нічого прекраснішого не бачив ще хлопець на цьому світі.

Дівчина й мисливець розгублено дивились одне на одного. Нарешті, зача­рований її красою, хлопець тут-таки освідчився їй у коханні.

Наступного дня він знову прийшов до каменя. Камінь розкрився. І хлопець знову освідчився красуні в коханні. Вона йому сказала, що також кохає його, але одразу попередила, що батько віддасть її за того, хто має багато грошей. Мисливець попросив її поговорити з батьком про одруження.

Марікіна розказала батькові про свого коханого і про те, що він просить у нього дозволу одружитися з нею. Батько на це відповів:

— Той, хто хоче одружитися з моєю дочкою, повинен віддати мені за це три будинки без вікон і без кімнат, заповнені до самої стелі золотом.

Довідавшись про це, мисливець ударив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і сказав:

— Три Калебунгу!

І одразу з’явились три будинки, повні золота.

Якби це були кораблі, вони неодмінно потонули б під вагою цього золота.

Дізнавшись про це, батько красуні був задоволений, наче мавпа, яка зірвала сто грон бананів, і пообіцяв віддати доньку за Жоана.

Чутки про цю подію швидко розлетілися по всьому царстві. Люди диву­валися цьому, бо навіть сам цар не зумів одружитися з Марікіною. Він дуже розлютився і вирішив помститися. Зібрав своє військо, щоб знищити мислив­ця. Але той зібрав ще більше військо. Почалася кривава січа, в якій цар зазнав поразки.

Після одруження Жоан знову вдарив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і одразу з’явився палац з усім, що тільки забажаєш. І стали вони жити з дружиною в мирі та злагоді.

Пан Жоан перестав ходити на полювання, а всю роботу вдома виконували служниці.

Одного дня він пішов на прогулянку, а гаманець з чорним камінцем і по­маранчевою шкуринкою залишив удома, в спальні. Служниця, яка зайшла по­міняти постіль, побачила гаманець і подумала: «Ось цей камінець і ця шку­ринка принесли щастя пану Жоану. Візьму і сховаю їх, а потім віднесу царю».

Пані Марікіна, яка в цей час була вдома, відчула щось недобре і зайшла в спальню. Не знайшовши гаманця, вона запитала служницю:

— Послухай, чи не знаходила ти тут чорного камінця і помаранчеву шкуринку?

— Ні, пані, я знайшла лише оцей порожній гаманець, який Жоан залишив удома.

— Якщо він залишив гаманець, то і камінець та шкуринка повинні бути в ньому…

— Але я нічого не бачила, пані, окрім цього гаманця. А що, це дуже важли­ві речі?

— Та ні, цей камінець та шкуринка виганяють кашель,— відповіла Марі­кіна, щоб не виказати свого хвилювання.

В обід служниця побігла в палац до царя і передала йому камінець та шкуринку, кажучи, що саме в цьому причина щастя пана Жоана. Цар одразу послав вояків, щоб вони негайно спіймали Жоана.

Мисливця кинули у в’язницю.

Сидить Жоан сам у темній в’язниці, а цар насолоджується помстою у своє­му палаці. Уже четвертий місяць минає, як Жоан розлучений зі своєю дру­жиною.

От одного разу просить він, щоб йому дозволили обміняти брудний одяг на чистий. Цар дозволив дружині передати йому чистий одяг.

Склала Марікіна чистий одяг у торбу і засунула туди ще двох кошенят. Коли Жоан розв’язав торбу, кошенята почали ловити мишей, яких у в’язниці була сила-силенна. І спіймали маленьку мишку. Почала плакати мишка:

— Панове коти, не їжте мене, я ж нікому не зробила нічого поганого!

— Ми з’їмо тебе,— відповідають кошенята,— бо ти крадеш їжу в людей. Але якщо зробиш нам послугу, то ми тебе відпустимо.

— Я нічого не боюся, панове, кажіть, що треба зробити?

— То ти така смілива?

— Так, я дуже смілива і відчайдушна.

— Тоді слухай. Ти повинна забратися у царський палац, викрасти там чорний камінець і помаранчеву шкуринку, що заховані в спальні

—  Добре, панове коти. Чекайте, я швидко повернусь.

Кошенята відпустили мишку, та вискочила з в’язниці через відому їй дірочку й невдовзі опинилася біля палацу. Швиденько прогризла вона собі прохід у спальню. Схопивши камінець і шкуринку, повернулася до в’язниці і віддала їх кошенятам, а ті передали камінець і шкуринку Жоанові. Мисли­вець дав кошенятам два шматки м’яса, а ті віддали м’ясо мишці, як винаго­роду за службу.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – В. Кравчук,  Д. Остапчук

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: