Про неробу Юрка, маминого синка

Українські народні казки

Мамин синок Юрцьо до двадцяти років і стеблинки не перервав. Добре їв, пив, гуляв, ходив по селу, як пава, а батько з ранку до ночі робив та в старому петеці ходив. Юрасика в селі прозивали пестюнкою, цуцликом і як кому прийшло на язик.
Та батькове терпіння увірвалося, і він сказав:
— Досить я робив на тебе, забирайся з хати, дармоїде! Іди робити, як другі людські діти.
Мати плакала, але нічого не помагало. Поклала своєму соколику в торбу солонини, бринзи, меду, білого хліба та й сказала:
— Іди, синочку, та розум май, тяжкого не піднімай, низенько спинку не згинай, холодочок не минай.
В дорозі мамин синок одно думав: як би то добре жити і нічого не робити?
Ішов він, ішов лісом та й вийшов на зелену поляну, бачить — на пні сидить дід з білою, як молоко, бородою.
— Що ви робите, діду? — запитав Юрцьо гордовито.
— Я, хлопче, ніколи не робив, не буду робити, а все добре жив і буду жити.
— А як би й мені не робити та добре жити?
— Я тобі допоможу. Дам тобі одну вівцю. Коли тобі буде треба грошей, скажеш: «Овечко, потрясися». Вона потрясеться, а з-під хвоста посипляться гроші.
Подякував пестюночик і пішов. Зайшов у село, повернув у корчму і попросив їсти-пити. А як треба було платити, сказав: «Овечко, потрясися». Овечка потряслася, і посипались гроші. Корчмар хитро посміхнувся, а коли гість заснув як убитий, підмінив вівцю.
Пестюночик пробудився і погнав овечку додому.
— Ну, як синку, скільки заробив грошей? — запитав батько.
— Мені не треба робити, я й так добре буду жити. Коли захочу — з цієї овечки гроші будуть падати, — відповів син і сказав — Овечко, потрясися!
Але овечка й хвостом не махнула.
Батько взяв сина, відлупцював добре та й послав знову роботу шукати.
Пішов він до діда і розказав, що трапилось з його овечкою. Тепер дід дав йому маленьку шкатулочку, якій треба сказати: «Шкатулочко, відкрийся!» — із неї посипляться гроші.
Повернув Юрик у корчму, і тут знову так вийшло, як з овечкою. Дома як не просив, щоб шкатулка відкрилася, а грошей чортма. Мати плакала, а батько взяв кочергу, та вигнав із хати пестюночика.
Прийшов він знову до діда й почав жалуватись, нарікати. Дід погладив бороду і каже:
— Даю тобі оцей маленький барабан. Коли тобі треба буде грошей, скажеш: «До танцю», а як буде доста — скажеш: «Із танцю».
«Тепер я вже не дам обдурити себе корчмареві, наперед гроші підготовлю», — подумав Юрик.
Вийшов із лісу і весело сказав: «До танцю”. В ту хвилину з барабана вийшло десять легінів із ціпами та почали неробу молотити, куди попало. Він верещав, плакав, ледве потім вимовив: «Із танцю” — і легіні пропали, як під землю.
Після цього Юрик проклинав діда всіма святими і чортами.
— Не проклинай! Іди і того шахрая-корчмаря похрести, — почув він знайомий голос діда.
Нероба взяв барабан і пішов у корчму. Наївся, напився, крикнув: — «До танцю!” — і легіні взялися за корчмаря. Корчмар реве, стогне, а Юрик каже:
— Віддай овечку і шкатулку.
— Даю, даю, паночку, лиш не бийте.
— Добре, — весело сказав Юрик і додав: — «Із танцю!” — і легіні зникли.
Віддав корчмар овечку і шкатулку, і мамин синок, наспівуючи, пішов додому. Не встиг переступити поріг, як похвалився:
— Аж тепер я, мамо, буду добре жити і нічого не робити.
— Слава богу, Юрцю, — сказала мати, а батько посміявся над сином.
— Не смійся, бо битий будеш, — пригрозив син, а потім сказав: — Овечко, потрясися!
А овечка й вухами не стриже.
Він розсердився і закричав:
— Шкатулко, відкрийся!
Шкатулка стоїть, як камінь при дорозі.
Батько і сестри почали реготати, а мати сльозами вмивалася.
— Не регочіть, зараз будете плакати, — сказав син і промовив — Із батьком, і з сестрами до танцю.
Увійшло десять легінів та давай періщити. Але не батька, не сестер, а сина і матір.
Хто знає, як довго тривав би цей танець, якби в дверях не з’явився дідусь. Він махнув рукою, і легіні посідали, котрий куди. Дід сказав:
— Нерозумна мати, яка змалку не привчає дітей працювати. Нещасний той синок, що чекає грошей від овечок і шкатулок. Лиш той гроші буде мати, який любить працювати. Як ти кажеш, мати?
— Ой, ой, йой, і я так кажу, дідусю.
— А ти як кажеш, Юро?
— Ох-ох-ох, і я так кажу, дідусю.
Дід потряс бородою і зник, а за ним і легіні, і овечка, і шкатулка. Залишився тільки барабан.
Юра тиждень пролежав, а на другий — узявся за роботу.
Допомагав батькові в господарстві, ходив робити в ліс, пускав по Тереблі бокори.
Чародійний барабан і донині береже чесний, працьовитий Юрко. Я недавно чув, як він закричав: «До танцю», — і бачив, як десять легінів ціпами учили любити працю одного молодого дармоїда.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Українські народні казки”

Упорядник – Л. Ф. Дунаєвська

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1988 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: