<

Про півня

Французька народна казка. Читати українською онлайн.

Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле.
Якось півень розгрібав землю під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співає на все горло.
А в селі жив один багатій на ім’я д’Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже:
— Ану покажи мені свій гаманець! Схопив гаманець та й гайда з ним додому.
А півень як кукурікне: Пане д’Арглан, віддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
Та пан д’Арглан не віддав ні золота, ні срібла.
Півень кукурікнув іще голосніше.
Розгнівався пан д’Арглан та й каже:
— От, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми віслюками, вони тебе провчать. Довго пам’ятатимеш.
Злякався півень, чкурнув геть.
По дорозі зустрів вовка.
— Добридень, куме! — каже. — Добридень, куме! Куди це ти біжиш?
— Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною! Не пошкодуєш — почастую смачненько.
— Хто ж від доброго частування відмовляється? Біжімо, куме! Це далеко?
— Та ні, я побіжу, а ти залазь в мішок, я тебе понесу.
Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому лис.
— Добридень, куме! — каже півень.
— Добридень, куме! Куди це ти біжиш?
— Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною — почастую смачненько.
— Люблю я смачно попоїсти! Біжімо!
— Та ні — ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу.
Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів.
— Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень.
Бджолам і шершням того тільки й треба! Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок.
— Куди біжиш, півню? — питає струмок.
— Знаю куди… Пан д’Арглан забрав моє добро — все моє золото й срібло. Ходімо зі мною — допоможеш мені.
Струмок погодився, і півень засунув його в мішок. Добіг півень до дверей пана д’Арглана, постукав та як кукурікне: Пане д’Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
— Ну, начувайся, дурноверхий горлане! — розлючено вигукнув пан д’Арглан.
Надвечір наказав він спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками.
«Дадуть вони йому чосу!» — подумав пан д’Арглан зловтішно.
Замкнули півня з віслюками. Віслюки хвицають, б’ють копитами в стіни, ревуть. Злякався півень, але не показав цього — бадьорився. Врешті-решт віслюки кинулися на півня. А він як гукне вовкові:
— Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування! Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д’Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне:
Пане д’Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
«Ну й дивовижа! — подумав пан д’Арглан.— Щоб віслюки та не подужали півня…» Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві.
«Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити його до гусей. Хай гуси його поскубуть!»
Увечері наказав пан д’Арглан посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й заґелґотали. А півень як гукне:
— Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування! Лис вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу.
Пан д’Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він стайню, а півень вилетів у двір та як загорлає:
Пане д’Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
«Ой лишенько! — жахнувся подумки д’Арглан.— Невже цей клятий півень і гусей моїх подушив?» Зайшов до стайні і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені.
«Це не півень, а якийсь чорт! Та все одно я його подолаю! Мій буде верх!»
— Сьогодні ти підеш спати до моїх дочок,— каже пан д’Арглан півневі.— Вони вже тебе не випустять, ураз в’язи скрутять! А півень у відповідь:
Пане д’Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
Увечері пан д’Арглан сказав трьом своїм дочкам: — Ось вам півень, донечки! Він спатиме у вас. Скрутіть вночі йому в’язи! Та коли дочки хотіли були скрутити півневі в’язи, він гукнув:
— Бджоли, шершні, летіть із мішка! Жальте д’Аргланових дочок, не жалійте!
Рано-вранці пан д’Арглан прийшов глянути, чи скручено півневі в’язи. А півень — фррр! — злетів під самісіньку стелю та як загорлає:
Пане д’Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
Глянув д’Арглан на дочок — аж у очах йому потемніло: червоні як жар, запухлі, заплакані.
«Де ж тепер ради шукати? — подумав геть розгублений д’Арглан.— Як позбутися півня?.. Ага, накажу я затопити піч і посадити його туди. Згорить, клятий, на вугілля!»
Затопили піч, спіймали півня та й кинули його туди. А півень і каже струмкові:
— Витікай з мішка! Струмок витік, по всій печі розлився, полум’я загасив. Прийшов пан д’Арглан глянути на переможеного ворога, а півень — фррр! — вилетів з печі та як кукурікне:
Пане д’Арглан, оддай моє добро! Золото віддай, віддай срібло!
Вихопив пан д’Арглан гаманець із кишені, закинув його на дах і крикнув:
— Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав…
Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий. Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець!

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Французские народные сказки”

Видавництво: “Государственное издательство художественной литературы”, 1959 р.

Залишити коментар