Про швачку

Білоруська народна казка. Читати українською онлайн.

Жили на світі три сестри. Одна — праля, друга — ткаля, а третя — швачка.
Ткаля каже:
— Я можу і вдень, і вночі ткати.
Праля каже:
— Я можу і вдень, і вночі прати.
А швачка бідкається:
— Не можу я поночі шити.
— Коли так, то йди пошукай вогню, — кажуть їй сестри.
Побігла швачка вогню шукати. Бачить: йдуть через дорогу білі собаки і білі коні у білі вози запряжені. Сидять на возах хлопці-молодці у білих свитках.
— Куди, дівчино, зібралася? — питають.
— Іду вогню шукати.
— Тоді йди прямо, не збочуй з цієї дороги. За горою побачиш хатку на курячій ніжці. Сидить у тій хатці бабуся. Розчеши їй сиве волосся і скупай її.
Пішла швачка далі.
Бачить: йдуть через дорогу чорні собаки і чорні коні у чорні вози запряжені. Сидять на возах дівчата з довгими чорними косами.
— Куди зібралася? — питають у швачки.
— Іду вогню шукати.
Тоді не збочуй з цієї дороги. За горою стоїть хатка на курячій ніжці. Сидить в тій хатці бабуся. Постели їй, дівчино, постіль м’якенько, нехай відпочине!
Побігла швачка далі.
Бачить: ідуть через дорогу червоні собаки і червоні коні в червоні вози запряжені. Сидять на тих возах хлопці в червоних чумарках.
— Куди, красуне, зібралася?
— Іду вогню шукати!
— Тоді йди прямо, не збочуй з цієї дороги. За горою стоїть хатка на курячій ніжці. Сидить у тій хаті бабуся. Розтопи піч, дівчино, звари їсти. Нагодуй її. Вона тобі дасть вогню.
Як тільки проминула швачка високу гору, відразу ж побачила хатку на курячій ніжці. Зайшла до неї, озирається, господиню шукає. А та вже зовсім змарніла, ледве сидить на лаві.
Скупала її швачка, зодягнула в чисту білизну, сиві коси розчесала.
— Кого ти дівонька, бачила, коли сюди йшла? — питається в неї бабуся.
— Ішли через дорогу білі собаки, білі коні, у білі вози запряжені. Сиділи на возах хлопці-молодці у біле зодягнуті.
— Це сини мої, білі деньочки. А кого ж ти ще бачила, дівонько?
— Ішли через дорогу чорні собаки і чорні коні, у чорні вози запряжені. Сиділи на возах дівчата з чорними косами.
— Це мої дочки, темні ніченьки. А тепер мені спати час!
Постелила швачка старенькій м’яку постіль, сама біля порога виспалася.
Ледь почало світати — підхопилася, хутенько в печі витопила, гірку пухкеньких млинців напекла.
Поснідала бабуся, питається:
— Кого ти ще бачила, дівчино, коли сюди бігла?
— Ішли через дорогу червоні собаки і червоні коні, у червоні вози запряжені. Сиділи на возах хлопці-молодці у червоних чумарках.
— Це брати мої — вогні! Кажи тепер, що тобі треба.
— Жару! — відповідає швачка. — Старша моя сестра, праля, може й поночі прясти. Середня моя сестра, ткаля, може й темної ночі ткати. А мені без вогню аж ніяк не можна.
Вигорнула бабуся з печі жар, швачці на долоню поклала. Здивувалася дівчина: жаринка та світиться яскраво, а в руку не пече. А бабуся посміхнулася та й каже:
— За твоє добре серце буде тобі світло тепер і вдень і вночі.
Подякувала швачка господині за вогонь і понесла додому яскраву червону жарину.

 

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

1 / 5. Рейтинг: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар