Про Василя і вужа

Йшов Василь понад шосе.

Іде, лозинкою вимахує. Іде сумний, бо іспити в інститут не витримав. Сонце пече, жарко. Іде, чує, щось збоку сичить наче. Він глядь, а посеред шосе вуж крутиться. Видно, хотів переповзти, прилип животом до розтопленої асфальтової смоли й одірватися не може, крутиться.

Підійшов Василь, коли чує, аж вуж до нього людським голосом:

— Василечку, допоможи, бо грузовики їдуть — загину.

— Ну, що ж! — Узяв Василь простяг лозину, вуж накрутився.

Василь смикнув і скинув вужа у кювет. Хотів іти далі, а вуж сичить:

— Зачекай, Василечку, дозволь, я тобі віддячу за твою послугу. Скажи мені три бажання, я їх виконаю.

Подумав Василь: що б його побажати? А йому дуже хотілося інженером стати.

— Хочу мати диплом на інженера,— каже.

— Ага, ану перевір кишені,— вуж йому.

Василь поліз у кишеню, аж там диплом. Здивувався, а вуж йому далі:

— Кажи друге бажання.

Задумався Василь.

Був він хлопець не поганий, ну й не красень. Просто симпатичний. І була в нього наречена. Дай, думає, їй приємне зроблю.

— Зроби,— каже,— так, щоб я був найкрасивіший у нашому селі.

— А в тебе дзеркальце є? — питає вуж.

— Є.

— Ану глянь у нього! Витяг Василь дзеркальце, глянув, аж звідти такий на нього красень дивиться, що зроду-віку таких не бачив. Перелякався.

Це ж мене, думає, і мати рідна не пізнає, не те що наречена або товариші. Та ще й чи сподобається їй такий красивий? І чим я доведу, що я — це я, коли я й сам себе не пізнаю! Відчуває Василь, що не до ладу щось виходить. Та й з дипломом тим. Думає, халепа: який з мене інженер, коли я іспитів в інститут не склав? Заметушився…

— А чи не можна,— питає,— вужику, одмінити обидва мої бажання?

— Добре, вже відмінив,— просичав вуж.

— Зроби ти краще,— каже Василь,— щоб я був дуже розумний.

— Е, голубчику,— вуж йому,— вже три бажання я тобі виконав. Та ти не журися. Дурень, який зрозумів, що він дурень, уже не дурень. Вистачить у тебе розуму, щоб самим собою бути, гордість мати та за чужий рахунок не жити. Бувай здоров! — Та й поліз собі.