Про ворона і філіна

За старих часів ворон і пугач не ворогували, як зараз, а були найкращими друзями.
Ворон, частенько кепкував над потворним пугачем і сміявся над його витріщеними очима. Правда, він знав, що пугач не тільки потворний, а й запальний, проте при кожній зустрічі починав дражнити пугача:
— Друже пугаче, говорити мені ніяково, але промовчати теж не можу. Щоразу, як ти мене зустрічаєш, аж надто очі витріщаєш! Вони в тебе й так вирячені, а коли ти починаєш їх витріщати, то таким стаєш потворним, що просто немає сили дивитися! Я думаю, що в усьому світі не знайдеться іншого такого виродка!
Спочатку пугач стримувався і все прощав своєму другові. Але потім це стало повторюватися надто часто, і він уже не міг більше терпіти і одного разу відповів:

— Ти, ворон, все дражниш мене. А ти спершу на себе подивися: увесь чорний, а голос такий, що слухати гидко. Якщо тебе пильно оглянути, то нічого гарного в тобі і немає. Я ж добре тебе знаю! Сваритися з тобою не хочу, але й дружити нелегко! І ось моя порада: перш ніж насміхатися з інших, ти б краще на себе глянув!
— Не ображайся, друже пугаче! – відповів ворон. — Я не зі злості тебе дражню. А щодо мого чорного пір’я— про це я й сам добре знаю. Ти хочеш сказати, що я теж потворний. А я хоч і чорний, та не з простих! Я шляхетного роду. А ти – простого. Тому в тебе й очі такі витріщені, що дивитись страшно.
Філіна такі слова сильно зачепили.
– Друже ворон! – вирішив і він похвалитися. — Знову ти дорікаєш мені моїми очима. Але ж і тобі про мене не все відомо — інакше ти б не дражнив мене. То слухай. Ті, у кого очі витріщені, теж не простого роду, а найвідважнішого і найхоробрішого. Будь-які подвиги їм по плечу. Запам’ятай це добре!
Ворон у відповідь лише розсміявся:
– Щось не дуже це схоже на правду, друже пугаче! Краще б ти не хвалився своїм відважним родом! Адже ми давно один одного знаємо! А я про тебе, точно, можу сказати тільки одне: у тебе очі витрішені.
— Ну, тоді і ти не розповідай мені казки про свій шляхетний рід! – розгнівався пугач. — Я теж знаю, що твій рід ніякого відношення до шляхти не має.
— Звідки ти можеш це знати? – обурився ворон.
— Якби твій рід справді був шляхетним, у тебе не було б таких низьких звичок: я щодня бачу, як ти підбираєш і клюєш людське сміття.
— А мені це подобається? – Видавив з себе ворон; від несподіванки він навіть не одразу знайшов, що відповісти. — Ну, а ти? – поквапився він. — Якщо ти такий хоробрий, то чому весь день носа назовні не показуєш, а ховаєшся в дуплі?
Після того як ворон зізнався у своїх низьких звичках, пугач, хоч і з соромом, теж відповів по правді:
— Виходити страшно — ось і сиджу.

Після цього він уже не міг стриматися і став всіляко ганьбити ворона, а потім і дзьоб в хід пустив. Ворон теж у боргу не залишився.
З тих пір ворон і пугач, які дуже багато дізналися один про одного, стали ворогами.