Про зайченя
Казки Іріс Ревю
Жило-було зайченя. І звали його Вухань. Це ім’я не дуже пасувало зайченяткові, бо насправді вушка в нього були маленькі, не такі, як у інших зайців. Це дуже засмучувало Вуханя. Друзі жартома питали у зайченятка:
— Чому в тебе вуха такі короткі? Ти що, каші мало їв, чи моркви?
А деякі взагалі казали, що вуха зайченятка схожі на їжачині, чи на лисячі. Це, звісно, була неправда. Ну, подумаєш — вуха коротші за звичайні!
Якось білка Вискочка сказала Вуханю, що вуха його невеликі тому, що він народився надто цікавим, і щоб не ліз, куди не треба, природа нагородила його такими короткими вухами.
Це було вже занадто!
Вухань зовсім не був цікавим, він був таким самим, як і всі.
Нарешті зайченя вирішило поговорити з мамою про свої короткі вуха.
– Дурниця! – сказала мама. – Просто ти ще маленький. Підростеш – підростуть і твої вуха. І мама почала розповідати синові про те, що всі малюки народжуються маленькими, але з часом ростуть, лапи їх стають сильнішими, спинка міцніша, підростають і вуха. Зайченя зраділо, воно було задоволене тим, що воно росте, як усі.
А мама-зайчиха придумала ось що. Вона зв’язала Вуханю білу шапку з великими довгими вухами. Тільки попередила, що шапку він одягне завтра, бо зараз уже пізно і прийшов час іти спати.
Мама зайчиха сказала, що діти ростуть уві сні, і їм обов’язково потрібний гарний сон. Зайченяткові дуже хотілося вирости і мати вуха, як у дорослих зайців, тому воно відразу лягло у ліжечко. А про себе подумало:
— Та й до того ж я просто люблю солодко поспати на милій подушечці, під теплою ковдрою, обійнявши улюблену іграшку.
Час і тобі спати, маленький друже. Хто засне швидше: ти чи Вухань? Я думаю, що ти, адже ти – чемпіон із засинання. Та й справ у тебе більше, ніж у зайченятка, тому тобі терміново потрібен міцний сон.
Добраніч!