Про жабенятко Капу

Жило-було жабенятко і звали його Капа. Як і всі жаби, Капа гарно квакала і спритно стрибала у воду.

Вранці жабенятко вставало з хорошим настроєм, снідало комашками та комарами і співало, тобто квакало свої пісні.

І ось одного разу, сидячи на березі, жабенятко задумливо дивилося у воду. З води так само задумливо на нього дивилася якась дивна істота.

— Привіт, – сказала Капа.

— Привіт, — беззвучно озвалася істота.

— Стрибай на берег, посидимо, подивимось на сонечко, поквакаємо, — запросило жабенятко.

Істота щось відповіла, але жабенятко не зрозуміло що.

— Давай стрибати наввипередки, — запропонувала Капа.

Істота знову щось пробурмотіла, але жабенятко знову не зрозуміло. Тоді Капа показала йому язик істота зробила так само. Жабенятко поплескало в долоні – істота відповіла так само.

До самого вечора жабенятко розважалася з невідомою істотою. А коли сонечко заховалося за обрій, дивна істота зникла.

Кликало його жабенятко, кричало, але дивна істота не відгукувалася. Тоді жабенятко сіло на корч і сумно нахилило голову. Тітка Жаба, що йшла повз, побачила сумне жабенятко і запитала в чому справа. Жабенятко розповіло їй про зникнення незнайомої дивної істоти.

– Смішне ти, – сказала тітка Жаба. – Це було твоє відображення у воді. Сонечко заховалося, стало темно і відображення зникло. Завтра твоя дивна істота з’явиться знову. А зараз тобі час спати, смішне, маленьке жабенятко.

Сонячний день закінчився, стемніло. Наче діаманти блищать у небі зірки. Тихо дрімають дзвіночки, закривши свої сині очі. Сплять сонечка, цвіркуни та коники. Спи і ти, друже. Прокидайся завтра в хорошому настрої. Сонячний промінчик рано-вранці загляне до тебе в кімнату. А поки…

Добраніч!