Про жирафа

 

У давнину жив-був жираф. Він був звичайнісіньким, з невеликою симпатичною шиєю. І нічим не виділявся серед інших мешканців савани. Просто жив та працював жирафом.

Але була в нього одна риса – він був дуже цікавим. Якщо десь відбувалася щось цікаве, жираф біг туди і щосили витягував шию, намагаючись розгледіти, що сталося.

До всього йому було діло: скільки важить новонароджене  слоненя, хто позавчора випав з гнізда, скільки смужок у зебри, як по-мавпячи  буде «дружба».

У театрі жираф завжди сидів в останньому ряду і теж сильно витягував шию, щоб нічого не пропустити.

І ось одного разу, повертаючись із театру, жираф задивився на зірки. Вони весело підморгували йому. Зірок було багато — ліворуч, праворуч, і жираф тягнув свою шию то туди, то сюди. А коли одна велика зірка радісно подивилася на нього, то він, бажаючи привітатися, так витягнув шию, що коли випростався, то зрозумів, що шия в нього стала дуже довгою і залишиться такою назавжди.

Коли жителі савани побачили, що шия у жирафа стала занадто довгою, то вони подумали, що він засмутиться. Ні крапльки! Жираф був дуже задоволений своєю шиєю. Тепер йому вдень було добре видно, а вночі жираф спав, і про свою довгу шию не думав.

Спи і ти, друже, завтра на тебе чекає чудовий день. Ти обов’язково дізнаєшся щось нове, і поділишся цим з мамою та татом, зі своїми друзями.