TOU

Про золоту дівчину Магулену та вірного друга

Павол Добшинський

Вранці третього дня послав його знову мандрівник до палацу, розповів і цього разу, що і як робити, і, на велику втіху королевича, додав, що тепер можна Золотій дівчині і в обличчя поглянути, повну тарілку юшки з’їсти і випити повну чару вина. Але попередив, щоб той був обачний, коли не хоче накласти головою, бо тепер усе залежить від того, як він триматися буде.

Королевич пішов, а його вірний супутник довго дивився йому вслід, боячись, що той не витримає цього останнього і найтяжчого випробування. Та королевич, прийшовши до палацу, чемно став перед Золотою дівчиною Магуленою і почав повільно зводити на неї очі.

Магулені стало шкода такого гарного юнака, бо й вона боялася, що він не витримає випробування. Але королевич підводив очі сходинка за схо-динкою і спершу побачив її ноги, потім усю постать і нарешті — обличчя.

Тільки зазирнув він їй у вічі, Магулена збентежилась і і затремтіла, і в нього теж голова пішла обертом. Ще б трохи, і наш юнак упав би на килим, але він стримав себе, твердіше вперся ногами у камінну підлогу, підійшов до столу, з’їв повну тарілку юшки і випив повну чару вина. І одразу ж відчув себе міцніше. Тим часом принцеса теж прийшла до пам’яті, збігла сходами вниз, кинулася до нього і почала обнімати.

У цю мить увійшов до покою її батько — король птахів, і дуже здивувався, побачивши, що діється в його домі. Молодий королевич пояснив усе і розповів королю, хто він такий, і чому сюди прийшов. А що виконав він усе, що було загадано, то тепер має король свою дочку віддати йому за жінку. Король птахів довго не хотів цього і чути, але врешті дав згоду.

— Добре,— сказав він,— віддам тобі свою дочку, але ти ніколи більше не повернешся до своїх батьків.

Це королевичу не дуже сподобалося, але Золоту дівчину Магулену він нізащо не хотів втратити і тому погодився на все.

Одразу ж справили весілля, і він залишився жити в королівському палаці. І свого друга звелів привести до себе із заїжджого двору, щоб той жив із ним разом.

Але мандрівник не схотів і сказав, що найме поблизу хатину, аби в разі потреби завжди бути в нього під рукою. Так вони й жили якийсь час усі разом, і молодий королевич навіть не згадував про повернення додому.

Та якось спало йому на думку, що добре було б поїхати до батька, побачити, що він робить без нього дома. І чим довше він думав про це, тим більше йому кортіло.

Одного разу виглядав король таким веселим, що готовий був цілому світу вгодити. Тут і почав королевич просити, щоб відпустили його додому. Довго король відмагався, але зрештою дозволив. Того ж дня зібралися в дорогу, і королевич, Золота дівчина Магулена та їхній друг, попрощавшися з королем, посідали в карету й поїхали.

Коли смеркло, знову дісталися вони до будиночка, де жив старий, який писав книги. Королевич і каже:

— А чи варто тут ночувати? Адже ми можемо й далі їхати.

— Та, мабуть, зупинимось тут,— мовив мандрівник,— бо вже ніч надворі.

От і зайшли вони до будиночка. Старий так само писав свої книги, а подорожні полягали спати. Королевич і Золота дівчина заснули, але мандрівник не склепив очей.

Перед північчю прийшли три дідові дочки, що удень голубками літали по світу, і найстарша запитала:

— Батьку, чи в нас ніхто не ночує?

— Та є тут подорожні, що колись приходили,— мовив старий.— Але ти розповідай, де була і що чула, бо вони міцно сплять.

Тоді почала найстарша сестра:

— Я була сьогодні в далекому, широкому світі і почула, що королевич здобув собі Золоту дівчину Магулену і вже з нею додому повертається. Але навряд чи добереться він до батька, бо його мачуха — відьма і вишле назустріч військо, щоб його привітало, і якийсь вояк піднесе йому келих вина. Як тільки він того вина нап’ється, враз його на шматки розірве. А хто це викаже, хай вище пояса скам’яніє,

— А ти, доню, де сьогодні літала і що почула? — запитав батько в середульшої дочки.

— Я літала далеким, широким світом і там чула, що коро-евич із своєю Золотою дівчиною так додому й не добереться. Бо коли навіть не вип’є він із того келиха, то все одно, як під’їде до міста, вишле мачуха назустріч скакуна, і, коли він на того коня сяде, його враз занесе у синє море. А хто це розповість, хай по горло скам’яніє.

— Де ж це ти, моя менша дочко, літала і що чула? — запитав батько.

— Літала я далеким, широким світом і почула там, що королевича й Золоту дівчину Магулену найбільша небезпека чекає вдома. Бо якби вони і дісталися туди, все одно нашле на них мачуха змія, котрий опівночі вилізе з печі і роздере королевича з Магуленою на шматочки. Хто ж це кому розповість, хай увесь каменем стане.

Старий усе це записував, а мандрівник добре собі запам’ятав.

Уранці наші подорожні встали й рушили далі. їхали вони глухими лісами й безлюдними горами і вже були недалеко від свого міста, коли раптом закурілася вдалині дорога. Коли ближче під’їхали, бачать, що назустріч іде військо, а попереду скаче вершник із келихом вина у руці. Доскакав він до карети, стрибнув з коня і подав королевичу.

— Наш король, а твій батько,— мовив вершник,— знає, як втомився ти, їдучи цією глушиною, і посилає тобі келих вина.

Королевич з радістю підніс келих до вуст, бо він і справді був спраглий і втомлений, але в цю мить його друг промовив:

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки“
Збірка
Редактор – Т. Г. Сидоренко
Видавництво: “Веселка”
1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: