Прогулянка до лісу

Одного вихідного дня пішли в ліс всією сім’єю батько, мати, п’ятикласник Толя й чотирирічний Саша.

У лісі було гарно і весело. Батько показав дітям галявину, на якій цвіли конвалії. Поряд із галявиною ріс кущ шипшини. В ньому зацвіла перша квітка — запашна рожева. Вся сім’я сіла під кущем. Батько читав цікаву книжку.

Раптом загримів грім, упали перші великі каплі, а потім полив дощ як із відра. Тато віддав свій плащ мамі, і дощ їй був не страшний.

Мама віддала свій плащ Толі, і йому дощ був не страшний.

Толя віддав свій плащ Саші, і дощ був йому не страшний.

Саша запитав:

— Мамо, чому це так: вам віддав свій плащ тато, Толі віддали свій плащ ви, а мене накрив своїм плащем Толя? Чому кожен не надів свій плащ?

— Кожен повинен захищати того, хто слабший, — відповіла мама.

— А я чому нікого не захищаю? — запитав Саша. — Отже, я — слабший?

— Якщо ти нікого не захищаєш, ти справді найслабший, — усміхаючись, відповіла мама.

— Але я не хочу бути найслабшим! — рішуче сказав Сашко.

Він підійшов до куща шипшини, відгорнув полу плаща і накрив рожеву квітку: злива вже відірвала дві пелюстки, квітка поникла — слабка, беззахисна.

— Тепер я не найслабший, мамо? — запитав Саша.

— Так, тепер ти сильний і мужній, — відповіла Мати.