<

Просяне зернятко і буйвол

Казка Ангела Каралійчева. Читати українською онлайн.

Тихо повіяв теплий вітер. Заколихалася нива, на якій дозрівало просо. З важкого, набряклого колоса вислизнуло маленьке жовте зернятко. Воно вдарилося об землю, скотилося на стежку, пойойкало і сказало, звертаючись до землі:

– Я тебе вдарило? Вибач будь ласка. Це вітер винен. Він подув, ось я і впало.

– Нічого страшного, – відповіла земля.

Зерно полежало, подумало і глибоко зітхнуло.

– Чого ти зітхаєш? – запитала земля.

– Шкода, що у мене немає крил.

– А навіщо вони тобі?

– Я б піднялося вгору і полетіло. Я не хочу так сильно тиснути на тебе.

Земля пирснула зо сміху.

– Чому ти смієшся? – ображено запитало зернятко.

– Ще б мені не сміятися! Яка ж від тебе важкість? Бачиш, йде буйвол? А мені хоч би що, нітрохи не важко. Дурненьке ти, зернятко! Розсмішило мене на старості років.

Зернятко підстрибнуло і побачило старого чорного буйвола. Він був дуже великим, з величезними рогами. Буйвол повільно йшов по стежці.

– Я думаю, цей буйвол не важчий за мене, – з гідністю сказало зернятко.

– Не важче за тебе? – ще сильніше пирснула земля і навіть захиталася від сміху. – Але ти, дурненьке малятко!

– Що ти так розреготалася? – вигукнув буйвол, з подивом дивлячись на землю. – Припини гойдатися, а то я впаду.

– Я сміюся над одним маленьким просяним зернятком. Воно вирішило з’ясувати, хто з вас важче, ти чи воно.

– Що? – здивувався буйвол. – Де це зернятко? Я хочу на нього подивитися.

– Та ось, лежить на стежці.

Буйвол повернув голову, витягнув товсту шию і став шукати очима просяне зерно.

– Де ти, зернятко? – промимрив він нарешті, водячи носом по землі.

– Тут я! – відповіло йому зернятко тонюсіньким голоском, тоншим від комариного писку. – Невже ти мене не бачиш?

Буйвол повів очима в ту сторону, звідки лунав писк, але нічого не побачив і важко зітхнув. Зерно покотилося по землі, підхоплене його диханням, і впало в маленьку дірку, вириту мурахами. Скотившись вниз по тонкому мурашиному ходу, воно притихло і подумало:

– Добре, що подув сильний вітер і відніс мене в сторону. А то б я розсердилося і вдарило буйвола. Ось було б сміху, якби цей важний, надутий буйвол покотився стрімголов по дорозі.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями!
Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Осенняя сказка”

А. Каралийчев

Видавництво ”Детская литература”, 1980 р.

м. Москва

Залишити коментар