Прибулець з країни Нямликів

— Гей, здорованько, нахилися! Я тут!

І справді, Буцик сидів під столом, от тільки він знову був завбільшки з коника-стрибунця. Та, здається, це зовсім не засмучувало малого чоловічка

— Ну чого витріщилася? Ніби нямликів ніколи не бачила! — пропищав Буцик і захихотів.

— Зажди, — захвилювалася Олянка, — а як же я потраплю до садочка? І хто розчаклує Ганну Петрівну?

— Все буде гаразд, — заспокоїв дівчинку Буцик, — просто Чарівна Страва перестала діяти, і я знову зменшився. Ніхто й ніколи не знає, на скільки вистачить тих чарів. А тепер слухай уважно. Своє завдання ми виконали — Сарделька вже ніколи не знущатиметься зі своєї господині. Головне зараз — повернути тебе до садочка Там ще й досі ніхто не знає, що ти зникла.

— Але як ми полетимо? Ти ж мене не втримаєш!

— Спокійно! Кожен порядний нямлик знає щонайменше сто способів, як переносити здорованів у повітрі. Але перед тим, як ми з тобою попрощаємося, запам’ятай — щовівторка я чекатиму на тебе о сьомій ранку біля входу до своєї оселі. Ти тільки постукай тричі у стіну в тому місці, де на шпалерах намальовано найбільший блакитний дзвіночок.

— Постривай, а як же… — Олянка хотіла розпитати у Буцика про його загадкових родичів і про світ нямликів, що жили у стінах, і ще багато-багато про що. Але тієї миті малий чоловічок у кумедному квітчастому вбранні голосно клацнув великим і середнім пальцями, й Олянку підхопив і поніс у безвість шалений вихор.

Розділ сьомий
де вихователька прокидається, а Сашко ґудзик дістає добрячого щигля

Коли Олянка розплющила очі, то побачила, що стоїть посеред їдальні. Здавалося, за той час, поки вона мандрувала з Буциком, тут нічого не змінилося. Ганна Петрівна так само стояла із заплющеними очима, і видно було, що їй сниться щось дуже приємне. Може, сердешна вихователька бачила вві сні, як її улюблена киця одужала?

Дівчинка підійшла до Ганни Петрівни і легенько поторсала її за рукав.

— Ой, що це зі мною? — зойкнула вихователька, протерла очі й здивовано глянула на Олянку. — А де той рудий хлопчик? Чи то мені привиділося?

— Мабуть, привиділося, — тихенько проказала дівчинка.

— Ну, то ходімо надвір. Добре, що ти нарешті все зїла! Аж тарілка блищить, — задоволено сказала Ганна Петрівна і, взявши Олянку за руку, попрямувала на ігровий майданчик.

Надворі, біля іграшкового будиночка, саме відбувалася репетиція святкової вистави. Діти були переодягнені у зайців, білочок та жабеняток, а Сашко Ґудзик гордо походжав у вбранні гнома. Олянка аж засміялася, коли побачила, як хлопчик схожий на Буцика.

— Ти чого регочеш, комахо?! — крикнув Сашко і, скориставшись із того, що вихователька відвернулася, підскочив до Олянки й боляче смикнув її за кіску.

Іншим разом Олянка напевно розплакалася б. Але тепер, після знайомства з хоробрим Буциком, дівчинку ніби підмінили. Вона сміливо глянула Сашкові просто у витрішкуваті очі, а тоді дала йому по носі добрячого щигля.

Вражений Ґудзик вхопився за носа і раптом почав скиглити:

— Ганно Петрівно! А Олянка б’ється!

Почувши, як найбільший забіяка в садочку скаржиться, що його побила тихенька полохлива дівчинка, вихователька тільки рукою махнула. їй було не до Сашкових вигадок. Усі думки Ганни Петрівни були вдома, біля хворої киці. Як вона там? І, відпросившись у директора, Ганна Петрівна щодуху побігла додому.

За годину вона повернулася. Але тепер обличчя виховательки аж сяяло від щастя. На руках вона тримала Сардельку. Біла киця ніжно терлася об щоку хазяйки, а коли та спустила її на землю, почала показувати справжні циркові номери. Спритна тварина ходила на задніх лапках, перекидалася в повітрі й стрибала крізь металевий обруч.

— Це диво! Диво! — вигукувала щаслива Ганна Петрівна, а всі діти плескали в долоні й сміялися.

Врешті Сарделька закінчила виступ, підбігла до Ганни Петрівни й, підскочивши, лизнула господиню в ніс.

Усі кинулися до виховательки й почали вітати її з одужанням улюблениці. А Сарделька крадькома підбігла до Олянки і так, щоб ніхто не бачив, по-змовницьки підморгнула дівчинці. Олянка усміхнулася й собі підморгнула у відповідь. Тепер їх об’єднувала спільна таємниця. В усьому світі тільки вони дві знали про існування казкових чоловічків, що живуть у стінах.

І головне — завдяки кумедному нямлику дівчинка і кицька зрозуміли: ніколи не можна завдавати прикрощів тим, хто тебе любить.

ПРИГОДА З КЛОУНАМИ СТРИБУНЦЯМИ

Розділ перший
в якому Олянка кличе в гості чарівного чоловічка, а тоді не знає, куди його подіти

Ледве Олянка розплющила очі, як одразу ж пригадала, що сьогодні ВІВТОРОК. Цей день тепер був для неї найголовніший. Бо саме по вівторках вона рано-вранці підходила до стіни у своїй спальні й тихенько, щоб не почули тато й мама, стукала у неї. Чому? А тому, що варто було дівчинці торкнутися найбільшого дзвіночка, намальованого на шпалерах, як у стіні з’являлися крихітні дверцята. І з тих дверцят вистрибував маленький чоловічок. Був це не хто інший, як славетний чарівник — Буцик із роду нямликів.

Звичайно, не кожному, як Олянці, щастить познайомитися з чарівником. Та ще й дізнатися, що існує ціла Країна нямликів — чоловічків, які живуть у стінах. А чарівної сили їм надає звичайнісінька манна каша, яку Олянка терпіти не могла.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22