<

Пригода старого кенгуру

Джозеф Редьярд Кіплінг

Кенгуру не завжди виглядав так, як тепер. Давним давно це був зовсім інший звір, з чотирма ногами, сірий, пухнастий і дуже пихатий. Потанцювавши на пагорбі в самій середині Австралії, він пішов до маленького бога Нка.

Прийшов він до Нка близько шостої години ранку і сказав:

– Зроби мене несхожим на інших звірів, щоб я змінився вже сьогодні до п’ятої години дня.

Нка підскочив з піщаної мілині, на якій сидів, і крикнув:

– Забирайся геть!

Кенгуру був сірим, пухнастим і дуже пихатим. Потанцювавши на кам’яній скелі в самій середині Австралії, він пішов до більш могутнього бога Нкінгу.

Прийшов він до Нкінгу о восьмій годині ранку і сказав:

– Зроби мене несхожим на інших звірів і влаштуй так, щоб сьогодні ж до п’ятої години дня я прославився.

Нкінг вискочив зі свого барлогу під терном і крикнув:

– Забирайся геть!

Кенгуру був сірим, пухнастим і дуже пихатим. Потанцювавши на піщаній рівнині в самій середині Австралії, він пішов до самого могутнього бога Нконг.

Прийшов він до Нконг о десятій годині і сказав:

– Зроби мене несхожим на інших звірів, щоб я прославився і весь світ заговорив про мене до п’ятої години дня.

Нконг вискочив з маленького соляного озера, в якому купався, і крикнув:

– Гаразд!

Нконг покликав Дінго, жовтого пса Дінго, вічно голодного і брудного, і, вказуючи на кенгуру, сказав:

– Дінго! Прокинься, Дінго! Бачиш ти цього танцюриста? Він хоче прославитися, щоб про нього заговорив весь світ. Якщо він так ганяється за славою, то поганяй його!

Дінго, жовтий пес Дінго, підскочив і запитав:

– Кого? Цього кролика?

Дінго, жовтий пес Дінго, вічно голодний, скриплячи зубами, побіг за кенгуру, який утікав від нього щодуху.

Тут, милі мої, закінчується перша частина казки!

 

Кенгуру втікав через пустелю, біг по горах і долах, по полях і лісах, по колючках і купинах, біг, поки у нього не заболіли передні ноги.

Що поробиш!

За ним біг Дінго, жовтий пес Дінго, вічно голодний і скреготів зубами. Він не наздоганяв кенгуру і не відставав від нього, а все біг і біг.

Що поробиш!

Кенгуру, старий кенгуру, все біг і біг. Біг він під деревами, біг серед чагарників, біг по високій траві і по низькій траві, біг через тропіки Рака і Козерога, поки у нього не заболіли задні ноги.

Що поробиш!

Дінго, жовтий пес Дінго, як і раніше гнався за ним і ще сильніше скреготав зубами. Він не наздоганяв кенгуру, але і не відставав від нього, поки вони разом не підбігли до річки Вольгонг.

На річці не було ні моста, ні порома, і кенгуру не знав, як йому перебратися на другий берег. Він присів на задні лапи і став стрибати.

Що поробиш!

Стрибав він по камінню, стрибав він по піску, стрибав він по усіх пустелях Середньої Австралії, стрибав, як стрибають кенгуру.

Спочатку він стрибнув на один метр, потім – на три метра, потім – на п’ять метрів. Ноги його зміцніли і видовжилися. Йому ніколи було відпочити, ніколи було щось перекусити, хоча він цього дуже потребував.

Дінго, жовтий пес Дінго, розлютившись від голоду, гнався за ним як скажений і не міг надивуватися, чому старий кенгуру раптом застрибав.

А він стрибав, як коник, як гумовий м’ячик.

Що поробиш!

Він підібгав передні лапи і стрибав на одних задніх. Щоб не втратити рівноваги, він витягнув хвіст і все стрибав і стрибав по рівнині.

Що поробиш!

Дінго, втомлений пес Дінго, все більш і більш голодний і розлючений, біг, не розуміючи, коли ж кенгуру зупиниться.

В цей час Нконг вийшов зі свого соляного озера і сказав:

– Уже п’ята година.

Дінго, бідний пес Дінго, вічно голодний і брудний, сів, висунув язика і завив.

Сів також і кенгуру, старий кенгуру, розправив хвіст і вигукнув:

– Слава Богу, що це скінчилося!

Тоді Нконг, завжди надзвичайно важний, сказав йому:

– Чому ж ти не дякуєш жовтому псу Дінго? Чому ти досі не висловив йому подяки за все, що він для тебе зробив?

Кенгуру, змучений старий кенгуру, відповів:

– Я не розумію, за що. Він прогнав мене з тих місць, де я провів дитинство, він не дав мені поїсти, нарешті, він спотворив мої ноги.

Нконг заперечив:

– Якщо не помиляюся, ти просив мене зробити тебе несхожим на інших звірів, щоб всі заговорили про тебе. Це сталося, і зараз рівно п’ята година.

– Так, – сказав кенгуру, – краще б я не просив тебе. Я думав, що ти напустиш  якісь чари, а ти просто посміявся наді мною.

– Посміявся! – крикнув Нконг з води, куди він знову вліз. – А ну, повтори ще раз! Я покличу Дінго і змушу його гнатися за тобою до тих пір, поки ти не залишишся зовсім без задніх ніг.

– Ні ні! – сказав кенгуру. – Прошу вибачення. Ноги все-таки – ноги, і без них не можна обійтися. Я хотів тільки пояснити, що з ранку нічого не їв і в животі у мене зовсім порожньо.

– І я теж, – вставив Дінго, жовтий пес Дінго. – Я зробив його несхожим на інших звірів і за це хотів би що-небудь отримати на чай.

Нконг відповів їм зі своєї соляної ванни:

– Завтра прийдете зі своїми проханнями, а тепер я буду купатися.

Старий кенгуру і жовтий пес Дінго залишилися один проти одного в самій середині Австралії, і кожен з них повторював:

– Це ти у всьому винен!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Залишити коментар