TOU

Пригоди барона Мюнхаузена

Казки Рудольфа Еріха Распе

Сліпа свиня
Що й казати, багато бувало зі мною всяких дивовижних випадків!
Пробираюсь я одного разу крізь гущавину дрімучого лісу і бачу: біжить дике порося, зовсім ще маленьке, а за поросям – велика свиня. Я вистрілив, та ба – промахнувся. Куля моя пролетіла якраз між поросям і свинею. Порося заверещало і шмигнуло в ліс, а свиня зосталася на місці мов укопана.
Я здивувався: чому й вона не тікає від мене? Але, підійшовши ближче, я зрозумів, у чому справа.
Свиня була сліпа і не розбирала дороги. Вона могла гуляти лісами, лише тримаючись за хвостик свого поросяти.
Моя куля розірвала цей хвостик. Порося втекло, а свиня, зоставшись без нього, не знала, куди їй іти. Безпорадно стояла вона, тримаючи в зубах обривок його хвостика.
Тут у мене раптом майнула блискуча думка. Я схопив цей хвостик і повів свиню до себе на кухню. Бідолашна сліпа покірно пленталася слідом за мною, гадаючи, що її, як і раніше, веде порося.
Так, я мушу повторити ще раз: винахідливість – велике діло!

Як я спіймав кабана
Іншим разом мені зустрівся в лісі дикий кабан.
Справитися з ним було значно важче. У мене навіть рушниці з собою не було.
Я кинувся тікати, але він погнався за мною як скажений і неодмінно проштрикнув би мене своїми іклами, коли б я не сховався за першим-ліпшим дубом.
Кабан з розгону налетів на дуб, і його ікла так глибоко вгородилися в стовбур дерева, що він ніяк не міг їх витягти звідти.
– Ага, попався, голубчику! – сказав я, виходячи з-за дуба. – Почекай-но! Тепер ти від мене не втечеш.
І, взявши каменюку, я став ще глибше заганяти в дерево гострі ікла, щоб кабан не міг вирватись, а потім зв’язав його міцною вірьовкою і, висадивши на воза, з тріумфом повіз до себе додому.
Ото дивувались інші мисливці! Вони й уявити собі не могли, що такого лютого звіра можна спіймати живцем, не витративши жодного заряду!

Незвичайний олень
Проте зі мною траплялися чудеса ще й не такі.
Іду ото якось лісом і ласую солодкими, соковитими вишнями, які купив по дорозі.
Коли це прямо переді мною – олень! Стрункий, красивий, з величезними гіллястими рогами!
А в мене, як на зло, ні однісінької кулі!
Олень стоїть і преспокійно дивиться на мене, ніби знає, що в мене рушниця не заряджена.
На щастя, в мене зосталося ще трохи вишень, і я зарядив рушницю замість кулі вишневою кісточкою. Так, так, не смійтеся, – звичайною кісточкою.
Гримнув постріл, проте олень тільки головою крутнув. Кісточка влучила йому в лоб і не завдала ніякої шкоди. В одну мить він зник у лісовій гущавині.
Я дуже шкодував, що випустив з рук такого чудового звіра.
Через рік я знову полював у тому ж лісі. Звичайно, на той час я зовсім забув про історію з вишневою кісточкою.
Як же я здивувався, коли з гущавини лісу просто на мене вискочив чудовий олень, у якого між рогами росло високе, крислате вишневе дерево! Ах, повірте, це було дуже красиво: стрункий олень і на голові в нього – струнке дерево! Я враз догадався, що це дерево виросло з тієї маленької кісточки, яка минулого року послужила мені замість кулі. Цього разу мені не бракувало набоїв. Я прицілився, вистрілив, і олень, мов підкошений, упав на землю. Таким чином, з одного пострілу я водночас дістав і печеню, і вишневий компот, бо дерево було рясно вкрите великими, стиглими вишнями.
Мушу признатися, що смачніших вишень я не куштував за все своє життя.

Вовк навиворіт
Не знаю чому, але зі мною часто траплялося, що найлютіших і найнебезпечніших звірів я зустрічав тоді, коли був неозброєний і безпомічний.
Іду якось лісом, а назустріч мені – вовчище! Роззявив пащу – і просто на мене.
Що робити? Тікати? Але вовк уже накинувся на мене, повалив і ось-ось перегризе мені горло. Інший на моєму місці розгубився б, але ви знаєте барона Мюнхаузена! Я – людина рішуча, тямовита і смілива.
Не гаючи й хвилини, я застромив кулака вовкові в пащу і, щоб він не відкусив мені руку, стромляв її все глибше й глибше.
Вовк хижо дивився на мене. Очі його палали люттю. Але я знав, що, як тільки я висмикну руку, він розірве мене на дрібні шматки, і тому безстрашно засовував її все далі й далі.
І раптом у моїй голові промайнула блискуча думка: я захопив його нутрощі, сильно рвонув їх і вивернув вовка, як рукавицю, навиворіт!
Ясно, що після такої операції він замертво впав до моїх ніг.
Я пошив з його шкури прекрасну теплу куртку і, коли ви не вірите мені, охоче покажу її вам.

Скажена шуба
А проте, в моєму житті бували події й далеко страшніші, ніж зустріч з вовками.
Якось за мною погнався скажений пес.
Я чимдуж пустився від нього.
Але на плечах у мене була важка шуба, яка заважала бігти.
Я скинув її на бігу, вскочив у дім і захлопнув за собою двері. Шуба так і лишилася на вулиці.
Скажений пес кинувся на неї і почав люто кусати її. Мій слуга вибіг з дому, підняв шубу і повісив її в тій шафі, де висіла вся моя одежа.
Другого дня вранці він вбігає до моєї спальні і кричить не своїм голосом:
– Вставайте! Вставайте! Ваша шуба сказилась!
Я схоплююся з постелі, відчиняю шафу – і що ж я бачу?! Весь мій одяг пошматований на клапті!
Слуга не помилився: моя бідолашна шуба сказилась, тому що вчора її покусав скажений пес.
Шуба несамовито накинулася на мій новий мундир, і від нього тільки клапті полетіли.
Я схопив пістолет і вистрілив.
Скажена шуба миттю вгамувалася. Тоді я наказав слугам зв’язати її і повісити в окремій шафі.
З тих пір вона вже нікого не кусала, і я одягав її без будь-якого остраху.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Пригоди барона Мюнхаузена”

Рудольф Еріх Распе

Переказ – К. Чуковського

Видавництво: “Детгиз”, 1958 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: