TOU

Пригоди барона Мюнхаузена

Казки Рудольфа Еріха Распе

Восьминогий заєць
Так, немало чудесних історій трапилося зі мною в Росії!
Одного разу я гнався за незвичайним зайцем.
Заєць був на диво прудконогий. Скаче все вперед і вперед – хоч би присів перепочити.
Два дні я гнався за ним, не злізаючи з сідла, і ніяк не міг наздогнати.
Моя вірна собака Діанка не відставала од нього ні на крок, але я ніяк не міг наблизитись до нього на відстань пострілу.
На третій день мені все-таки пощастило підстрілити цього клятого зайця.
Тільки-но він упав на траву, я скочив з коня і кинувся роздивлятись його.
Уявіть собі моє здивування, коли я побачив, що в цього зайця, крім його звичайних ніг, були ще запасні. У нього було чотири ноги на животі та ще чотири на спині!
Так, на спині в нього було дві пари чудових дужих ніг! Коли нижні ноги у нього втомлювалися, він перевертався на спину, черевом догори, і продовжував бігти на запасних ногах.
Не дивно, що я, як навіжений, три доби ганявся за ним!

Чудесна куртка
На жаль, доганяючи восьминогого зайця, моя вірна собака так знесиліла від триденної погоні, що впала на землю і за годину вмерла.
Я мало не заплакав з горя і, щоб зберегти пам’ять про свою померлу улюбленицю, звелів пошити собі з її шкури мисливську куртку.
З тих пір мені вже не потрібно ні рушниці, ні собаки.
Кожного разу, коли я буваю в лісі, моя куртка так і тягне мене туди, де переховується вовк чи заєць.
Коли я наближаюся до дичини на відстань пострілу, від куртки відскакує гудзик і, мов куля, летить прямо в звіра! Звір падає на місці, вбитий чудодійним гудзиком. Ця куртка і тепер на мені.
Ви, здається, не вірите мені, ви посміхаєтесь? Але подивіться сюди, і ви переконаєтесь, що я розповідаю вам чистісіньку правду: хіба ви не бачите своїми очима, що тепер на моїй куртці лишилося всього-на-всього два гудзики? Коли я знову піду на полювання, я пришию до неї не менше трьох дюжин.
Ото заздритимуть мені інші мисливці!

Кінь на столі
Я, здається, нічого ще не розповідав вам про своїх коней?
Тимчасом у мене і з ними траплялося немало чудесних історій.
Було це в Литві. Я гостював в одного приятеля, який страшенно любив коней.
Отож, коли він показував гостям найкращого свого скакуна, яким він особливо пишався, кінь вирвався, повалив чотирьох конюхів і помчав двором як шалений.
Усі з переляку порозбігалися.
Не знайшлося жодного сміливця, який би відважився наблизитись до розлюченої тварини.
Тільки я один не розгубився, тому що, бувши навдивовижу хоробрим, я змалку вмію приборкувати найноровистіших коней.
Одним стрибком я скочив коневі на спину і миттю вгамував його. Він зразу відчув мою дужу руку і скорився мені, як мала дитина. З тріумфом об’їхав я весь двір, і раптом мені закортіло показати свою вправність дамам, які чаювали за столом.
Як же це зробити?
Дуже просто! Я спрямував коня до вікна і вихором влетів у їдальню.
Дами спершу дуже злякались. Але я примусив жеребця вискочити на чайний стіл і так ловко прогарцював серед чарок і чашок, що не розбив жодної чарочки, жодного щонайменшого блюдечка.
Це дуже сподобалося дамам; вони почали сміятись і плескати в долоні, а мій друг, зачарований моєю дивовижною спритністю, просив мене прийняти цього чудового коня в подарунок.
Я був дуже радий його подарункові, бо збирався на війну і давно підшукував собі скакуна.
За годину я вже мчав на новому коні в напрямку до Туреччини, де в той час точилися жорстокі бої.

Півконя
В боях я, зрозуміло, відзначався одчайдушною хоробрістю і попереду всіх налітав на ворога.
Раз після запеклого бою з турками ми захопили ворожу фортецю. Я перший увірвався до неї і, прогнавши з фортеці всіх турків, підскакав до колодязя – напоїти розпаленого коня. Кінь пив і ніяк не міг напитись. Минуло кілька годин, а він усе не відривався од колодязя. Що за чудасія! Я був здивований. Та раптом позаду мене почувся дивний плескіт.
Я глянув назад і від здивування ледве не впав із сідла.
Виявилось, що вся задня половина мого коня була начисто відрізана, і вода, яку він пив, витікала, не затримуючись у нього в животі! Від цього за моєю спиною утворилося велике озеро. Я був приголомшений. Що за диво!
Та ось прискакав до мене один з моїх солдатів, і загадка вмить з’ясувалася.
Коли я гнався за ворогами і вскочив у браму ворожої фортеці, турки якраз у ту хвилину зачинили ворота і відрізали ними задню половину мого коня. Ну, ніби розрубали його навпіл! Ця задня половина деякий час лишалася поблизу брами, брикаючись і розганяючи турків ударами копит, а потім поскакала на сусідній луг.
– Вона там пасеться й зараз! – сказав мені солдат.
– Пасеться? Не може бути!
– Подивіться самі.
Я помчав на передній половині коня в напрямі до лугу. Там я справді знайшов задню половину коня.
Вона мирно паслася на зеленій поляні. Я негайно послав за військовим лікарем, і він, не довго думавши, зшив обидві половини мого коня тонкими лавровими лозинами, бо ниток у нього під рукою не знайшлося.
Обидві половини прекрасно зрослися, а лаврове гілля пустило коріння в тіло мого коня, і через місяць у мене над сідлом утворилась альтаночка з лаврових гілок.
Сидячи в цій затишній альтанці, я вчинив немало дивовижних подвигів.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Пригоди барона Мюнхаузена”

Рудольф Еріх Распе

Переказ – К. Чуковського

Видавництво: “Детгиз”, 1958 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: