TOU

Пригоди барона Мюнхаузена

Казки Рудольфа Еріха Распе

Покарана жадібність
Досвід, набутий такою важкою працею, робить людину розумнішою.
Після подорожі на місяць я винайшов зручніший спосіб рятувати своїх бджіл од ведмедів.
Увечері я вимазав медом дишель у возі і сховався поблизу нього.
Як тільки стемніло, до воза підкрався величезний ведмідь і почав жадібно злизувати мед, яким був вимазаний дишель. Ненажера так захопився ласощами, що й не помітив, як дишель увійшов йому в пельку, а потім у шлунок і кінець кінцем виліз у нього позаду.
Цього я тільки й чекав.
Я підбіг до воза і вгатив у дишель позаду ведмедя товстого і довгого цвяха! Таким чином ведмідь опинився на дишлі! Тепер уже йому не спорснути ні туди, ні сюди. В такому стані я лишив його до ранку.
Вранці почув про цю витівку сам турецький султан і прийшов глянути на ведмедя, спійманого отак неймовірно хитро. Він довго дивився на нього і реготав, аж за боки брався.

Коні під пахвами, карета на плечах
Згодом турки випустили мене на волю і разом з іншими полоненими відправили назад до Петербургу, і Але я вирішив виїхати з Росії, сів у карету і покотив на батьківщину. Зима того року була дуже холодна. Навіть сонце простудилося, відморозило собі щоки, і в нього зробився нежить. А коли сонце простуджене, від нього замість тепла йде холод. Можете собі уявити, як закацяб я у своїй кареті!
Дорога була вузька. Обабіч тяглися паркани. Я наказав своєму кучерові протрубити в ріжок, щоб зустрічні екіпажі почекали, поки ми проїдемо. тому що на такій вузькій дорозі ми не могли б розминутися.
Кучер виконав мій наказ. Він узяв ріжок і почав дути. дув, дув, дув, але з ріжка не вилітало жодного звуку! А тимчасом назустріч нам їхав великий екіпаж.
Нічого не вдієш, я вилажу з карети і випрягаю своїх коней. Потім звалюю карету собі на плечі – а навантажена вона добре! – і одним махом перескакую через паркан! Ще один стрибок, і я переношу карету знову на дорогу, але вже позаду екіпажа.
Це було нелегко навіть мені, а ви знаєте, який я силач.
Трохи відпочивши, я повертаюся до своїх коней, беру їх собі під пахви і такими ж двома стрибками переношу до карети.
Під час цих стрибків один із моїх коней став одчайдушно брикатися.
Це було дуже незручно. Але я засунув його задні ноги в кишеню свого – сюртука, і йому мимоволі довелося заспокоїтись.
Потім я запріг коней у карету і спокійно доїхав до найближчого готелю.
Приємно було зігрітися після такого лютого морозу і відпочити після такої важкої роботи!

Відталі звуки
Мій кучер повісив ріжок поблизу грубки, а сам підійшов до мене.
Ми з ним завели мирну розмову.
Аж раптом ріжок заграв:
“Тру-туту! Тра-тата! Ра-рара!”
Ми дуже здивувались, але тієї ж хвилини я зрозумів, чому на морозі з цього ріжка не можна було добути жодного звуку, а в теплі він заграв сам собою.
На морозі звуки замерзли в ріжку, а тепер, відігрівшись біля грубки, відтанули і почали самі вилітати з ріжка.
Ми з кучером увесь вечір тішилися цією чарівною музикою.

ЧАСТИНА ДРУГА

Буря
Але не думайте, будь ласка, що я подорожував тільки по лісах та полях.
Ні, мені доводилося не раз перепливати моря й океани, і там зі мною траплялися такі пригоди, які нікому й не снилися.
Пливли ми якось в Індію на великому кораблі. Погода була чудова. Але коли ми стояли на якорі біля якогось острова, знявся великий ураган. Буря налетіла з такою силою, що повиривала на острові кілька тисяч (так, кілька тисяч!) дерев і понесла їх просто під хмари.
Величезні дерева, вагою в сотні пудів, летіли так високо над землею, що знизу здавалися якимись пір’їнками.
Та тільки буря ущухла, кожне дерево впало на своє попереднє місце і зразу пустило коріння, так що на острові не лишилося ніяких слідів урагану. Чудернацькі дерева, правда ж?
А втім, одно дерево так і не повернулося назад.
Справа в тому, що, коли воно злетіло в повітря, на ньому сидів один бідний селянин із жінкою. Чого їх занесло туди? дуже просто: щоб нарвати огірків, бо у тій місцевості огірки ростуть на деревах. Жителі острова люблять огірки над усе в світі і нічого іншого не їдять. Це в них єдина їжа.
Бідолашним селянам, підхопленим бурею, мимоволі довелося зробити повітряну мандрівку під хмарами..
Коли буря вщухла, дерево почало опускатися на землю. Як на те, селянин і селянка були дуже гладкі, вони нахилили його своєю вагою, і дерево впало не туди, де росло раніше, а вбік, причому налетіло на тамтешнього короля і, на щастя, роздушило його, як. комаху.
– На щастя? – запитаєте ви. – Чому ж на щастя? А тому, що цей король був жорстокий і страшенно мордував усіх жителів острова.
Жителі були дуже раді, що їхній мучитель загинув, і запропонували корону мені.
– Будь ласка, добрий Мюнхаузен, будь нашим королем. Зроби ласку, царствуй над нами. Ти такий мудрий та сміливий.
Але я рішуче відмовився, бо страх як не люблю огірків.

Між крокодилом і левом
Коли буря стихла, ми підняли якір і тижнів за два благополучно прибули на острів Цейлон.
Старший син цейлонського губернатора запропонував мені піти разом з ним на полювання.
Я з радістю погодився. Ми попрямували до найближчого лісочка. Спека стояла нестерпна, а я до неї не звик і мушу признатися, що дуже швидко стомився.
А син губернатора, дуже молода людина, почував себе в цю спеку чудово. Він жив на Цейлоні змалку.
Цейлонське сонце було йому нестрашне, і він бадьоро крокував по розпечених пісках.
Я відстав од нього і незабаром заблудився в гущавині незнайомого лісу. Іду і чую шарудіння. Оглядаюсь: переді мною велетенський лев, який роззявив пащу і хоче мене розтерзати. Що тут робити? Рушниця моя була заряджена дрібним шротом, яким не вб’єш і куріпки. Я вистрілив, але шрот тільки роздратував лютого звіра, і він кинувся на мене з подвоєною люттю.
З переляку я пустився навтікача, знаючи, що це марна спроба, що страховище одним стрибком наздожене мене й розтерзає. Але куди я біжу? Прямо переді мною роззявив пащу величезний крокодил, готовий проковтнути мене тієї ж хвилини. Що робити? Що робити?
Позаду – лев, попереду – крокодил, ліворуч – озеро, праворуч – болото, що аж кишить отруйним гадюччям.
Охоплений смертельним жахом, я впав на траву і, заплющивши очі, приготувався до неминучої загибелі. І раптом у мене над головою ніби щось прокотилось і гепнуло.
Я розплющив очі і побачив разюче видовище, яке дуже мене втішило: виявляється, що лев, кинувшись на мене в ту мить, коли я падав на землю, перелетів через мене і потрапив просто в крокодилову пащу!
Голова одного страховища застрягла в пельці другого, і обидва напружували всі сили, щоб звільнитися один від одного.
Я схопився, витяг мисливський ніж і одним ударом відтяв левові голову. до моїх ніг упало бездиханне тіло.
Потім, не гаючи часу, я схопив рушницю і прикладом став забивати голову лева ще глибше в пащу крокодила, так що той кінець кінцем задихнувся. Син губернатора – він саме повернувся – поздоровив мене з перемогою над двома лісовими велетнями.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Пригоди барона Мюнхаузена”

Рудольф Еріх Распе

Переказ – К. Чуковського

Видавництво: “Детгиз”, 1958 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: