TOU

Пригоди Бертольдо

Італійські народні казки

Колись давно жив в одному італійському селищі чоловік на ім’я Бертольдо. З ранку до вечора працював він зі своєю жінкою у саду.

А після заходу сонця любив він посидіти із сусідами, байку розповісти чи казку послухати.

І був у ті часи в Італії король. Був він великим майстром на хитромудрі загадки. А Бертольдо якраз любив загадки відгадувати. Захотілося йому подивитися на короля. Попрощався він із жінкою та й вирушив у дорогу.

Цілу ніч він ішов, а на світанку побачив велике місто – Верону. Вулиці у місті були вузькі – із сірого каменю, з гостроверхими дахами. А посеред площі височів королівський палац.

Бертольдо зайшов до палацу, підійшов до королівського трону і запанібрата кивнув королю:

– Чув я, королю, що ти найвищий від усіх на світі. А тепер бачу, що ти такий же самий як і усі. Хіба що одяг на тобі багатший.

Така зухвала промова Бертольдо не дуже сподобалася королю. Але він ніяк не виказав свого незадоволення.

– Ну ти й жартівник! – засміявся король. – Напевно, ти й загадки любиш відгадувати?

– Ось тобі перша загадка: як принести воду в решеті?

– Почекай зими – вода замерзне, тоді й неси.

– А яку траву можуть відрізнити навіть сліпі?

– Ця трава зветься кропивою.

Тут придворні почали перешіптуватися та перемовлятися: що ж це виходить – якийсь жебрак – і так королю зухвало відповідає.

І тоді один із королівських радників, на ймення Пузан, вирішив посміятися з Бертольдо.

– Чого це у тебе, обірванцю, такі діряві черевики? Он як роти пороззявляли!

– Це вони з тебе сміються, – викрутився Бертольдо.

Королю сподобався жарт і він звелів видати Бертольдо за кмітливість десять дукатів. Сунув Бертольдо гроші до кишені та й пішов у зворотню дорогу.

Швидко стемніло, та ще й дощ припустив. На щастя, по дорозі був трактир.

Бертольдо постукав, і йому відчинили. Біля палаючого багаття сиділо кілька заможних торговців. Бертольдо теж підійшов до вогнища погрітися, але ніхто з них не захотів посунутися.

Тоді Бертольдо сказав хазяїну:

– Король подарував мені десять дукатів, а я дивлюся, у мене в кишені залишилося лише два. Решта, мабуть, десь загубилися по дорозі.

Жадібні торговці мерщій схопили хто свічку, хто смолоскип та й побігли шукати дукати, ніби загублені.

А Бертольдо тим часом гарненько підсушився біля вогнища та й пішов додому, мріючи про смачну вечерю.

От прийшов він додому і не встиг поїсти своєї улюбленої квасолі з ріпою, як з’явилися королівські охоронці:

– Король наказав привести тебе до палацу. Йому без тебе нудно.

У палаці на Бертольдо вже чекали король та придворні зі своїми загадками.

– Що на світі найбіліше?

– День, – відповів Бертольдо.

– Ні! – закричали придворні. – Найбіліше – молоко!

– Навіщо ж сперечатися, – сказав король. – Доведи нам, Бертольдо, що день біліший від молока, і я щедро нагороджу тебе. А не доведеш – доведеться тобі посидіти у в’язниці.

Увечері Бертольдо прокрався до королівської спальні і поставив біля ліжка глек із молоком, а сам сховався за крісло.

Вночі король прокинувся і хотів підійти до вікна, щоб подивитися на місяць, але спіткнувся об глек із молоком та впав.

– Якби молоко було б білішим від дня, воно б освітило тобі шлях і ти б не спіткнувся, – засміявся Бертольдо.

Почувши шум, до спальні увійшла королева.

– Чи довго ти терпітимеш цього обірванця? Куди дивляться твої радники? Будь яка з моїх фрейлін розумніша й кмітливіша найрозумнішого з твоїх радників. Зроби своїми радниками жінок!

Король розгубився.

– Нема гіршого, як взяти фрейліну радником, – понуро сказав він.

І Бертольдо вирішив допомогти королю.

Він купив на базарі гарну скриньку і посадив туди синицю.

– Відправ цю скриньку фрейлінам, – сказав Бертольдо королю, – і накажи не відчиняти її. Пообіцяй, що тоді ти слухатимешся їх в усьому і виконуватимеш всі їхні бажання.

Фрейлінам дуже хотілося подивитися, що ж заховано у скрині. Але тільки-но вони відчинили кришку, як синиця спурхнула й полетіла. Довелося їм признатися, що вони порушили королівський наказ.

– Зі скринею ти, Бертольдо, гарно придумав. За хитрість та кмітливість дарую тобі мішок твоєї улюбленої ріпи. Нагорода чекає на тебе. Зайди через деякий час до зали, – сказав король.

Бертольдо одразу збагнув, що тут якась пастка. Він вже пішов до зали, як помітив, що слуги забили дошками верхню половину дверей, щоб він не зміг увійти, не вклонившись.

Він і тут не розгубився, повернувся спиною до входу і став задкувати. Так і увійшов до зали, де сиділи король і королева.

– Ну, це вже занадто! – вигукнула королева.

Служниця попередила Бертольдо, що королева замислила його погубити. Тільки-но він вийде з палацу, як на нього спустять лютих псів.

Тоді Бертольдо попросив свого друга-мисливця принести живого зайця.

Він сховав звірятко за пазуху і тільки-но вирушив у дорогу, як на нього з усіх боків налетіли величезні пси. Бертольдо випустив зайця. Заєць пустився навтьоки, а собаки з гавкотом побігли за ним.

– Схопити його! Повісити його! – розгнівалася королева.

Бертольдо схопили і привели до короля.

– Нічого не вдієш, Бертольдо, доведеться тебе повісити, ти вже потерпи! – винувато сказав король.

– Гаразд, – відповів Бертольдо, – тільки у мене є одна умова: нехай мене повісять на тому дереві, яке я сам виберу.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: