Пригоди кота Мурчика

l.  ЯК МУРЧИК ДІСТАВ ІМ’Я

Гарної весняної ночі прийшов на світ чорненький котик Мурчик. Його оченята були міцно стулені, і він не міг нічого бачити. Він тільки чув, як його братчики і сестрички совалися біля нього та обнюхувались вогкими носиками. Те саме робив і Мурчик. Він тулився до материних грудей і ссав молочко, а опісля спав.

Щойно дев’ятого дня Мурчик відчув, як щось вразило його оченята. То було ясне світло сонечка, що зазирало в кожний куток хати. Тоді Мурчик розтулив оченята і вперше побачив свою матусю.

Мурчикова матуся, стара Мушка, була дуже гарною кіткою з чорною шовковою шерстю, ласкавими очима і теплим язичком. Вона побачила дивну зміну, що скоїлася з її дітьми, радісно замуркотіла і лизнула одне-друге. Тоді простягнулася біля них і сказала: мур-мур-мур! Котенята зрозуміли материну мову і ссали молочко досхочу.

Перший впорався зі сніданком Мурчик. Наситившись, він почав відштовхувати своїх братчиків та сестричок, бо йому зда­валося, що він найстарший і що йому належить усюди перше місце. Та з цим не погоджувались котенята. Відбиваючись від капастливого Мурчика, вони почали виявляти охоту до дитя­чих пустощів: дряпалися лапками і хапали одне одного за хвостики.

За кілька днів котенята завели таку цікаву забаву, що хтось біля них дзвінко розсміявся.

Це був малий Славко, що з цікавістю приглядався до ко­тячих пустощів. Чорненький красунь-котик подивився на нього, але ні трішки не злякався і не засоромився. Славчикові це дуже сподобалося, і він крикнув на радощах:

— Матусю, подивіться, які гарні котики! А вже найкращий отой чорненький з білим ковнірцем і рукавичками. Гляньте, які в нього розумні оченята! Я назву його Мурчиком! Чи добре?

— Зви собі, як хочеш, — відповіла матуся. — Тільки не займай їх і не бери в руки. Ти ж бачиш, що вони ще маленькі. Стара кітка дуже не любить цього.

Після такої остороги Славчик хоч-не-хоч тільки придив­лявся до котячої родини, що приміщувалася в малій скриньці в кухні під лавкою.

Надворі було гарно і приємно. Пахли яблуні та вишні, що оточували вінком хату Славкових батьків. Пташки співали, стрибали весело по гілках, усе наливалося соняшним теплом і розцвітало чарівним цвітом.

Котяча матуся лежала з діточками у скриньці, годувала їх, огрівала, пестила й голубила. Відходила від них тільки тоді, як сама відчувала голод. Тоді зверталася  до Славчикової ма­ми, підіймала кругленьку голову і просила: м’яв-м’яв-м’яв!

Мама Славчика добре розуміла, чого хотіла Мушка. На­ливала в тарілку свіжого молочка і ставила перед кіткою. На­ївшись досита, Мушка зараз верталася до котенят. При такій дбайливій опіці, котенята скоро росли, набирались сили, і, на радість Славчика, почали вилазити зі скриньки.

Стара кітка була дуже рада. Тоді вона сідала біля скринь­ки, задоволено муркотіла і з приємністю приглядалася, як її діточки радісно підстрибували.

2.  ГЕРОЇЧНИЙ ВЧИНОК МУРЧИКА

Ня незвичайна подія скоїлася одного весняного ранку. Ко­тенята, напившись з тарілки молочка, почали свою звичайну ранішню забаву. Піднявши хвостики вгору і загнувши кінчи­ки батіжком, вони влаштували перегони по хаті. Батькам Славчика треба було дуже уважати, щоб котресь із них не розтоп­тати ногою. Щастя, що Славчик стежив увесь час за котеня­тами та остерігав. Йому було тільки п’ять років, до школи ще не ходив, тож мав час піклуватись котячою родиною.

Найбільшою ласкою втішався у Славчика таки котик Мурчик. Його зручність і відвага дивували всіх у хаті. Це стало­ся й тепер, коли Мушка вирішила зробити своїм діточкам не­сподіванку.

Стара Мушка знала дуже добре, що їжу треба собі чесно заробити. Звичайно, кожний кіт знає свої обов’язки, хоч не завжди їх придержується. Однак Мушка була дуже совісною кіткою і навіть тепер при малих котенятах не забувала, шо до неї належить. Вона знала, що миші і щурі — це найбільші вороги людської праці і їх треба винищувати. Котенята ще були за малі, щоб про це знати, тож Мушка розпочала з ними школу.

Шість дуже важливих котячих приписів, які стара Мушка перебрала ще від своїх батьків, вона хотіла тепер передати своїм діточкам. Ці приписи були дуже важні, відносились до всього котячого племені й наказували:

1. Всі коти мусять безпощадно винищувати щурів і мишей.
2. Кожний кіт має дбати про свою чистоту і митись бо­дай тричі вдень.
3.Ніколи не вірити собакам, ні великим, ні малим.
4.Завжди стати лицем до ворога.
5. Не дряпати людських дітей пазурями, хоч би вони тя­гали вас за хвостики.
6.На подвір’ї своїх господарів не робити жодної шкоди.

Як бачимо, ці приписи були не тільки добрими, але й прак­тичними. Стара Мушка їх незвичайно респектувала, і виріши­ла покищо познайомити своїх діток з першою точкою котя­чого правильника: всі коти мусять безпощадно винищувати щурів і мишей.

Вона того ж ранку зловила надворі під шопою мишку, принесла до хати, поклала її на підлогу і зараз до котенят: муррвау-муррвау!

На заклик матері котенята позбігалися, та побачивши вперше такого дивного звіра, не знали, що робити. Вони тільки посідали, повертали головками і стежили, що воно таке?

Мишка, віч-на-віч зі своїми лютими ворогами, зразу дуже злякалася, але коли ніхто її не займав, кинулась утікати. Муш­ка в пору зауважила небезпеку і лапкою завернула її назад між свої котенята.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9