ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Пригоди ледащика

Анатолій Дімаров

Ви не чули про хлопчика Ледащика? А про дівчинку Ромашку, про Трутнів і Бджілок, про Осу-грабіжницю і Шершня-розбійника?
Тож сідайте і слухайте.
Розповідала мені Синичка, що був такий собі хлопчик Ледащик. Любив він довго у ліжку вилежуватись. Бувало, вже й сонце на обід повертає, вже й діти із школи ідуть, а Ледащик лежить та й лежить, ніяк від подушок не відірветься. Отак і поснідає в ліжку.
Потім зодягатись починає. Натягне одну шкарпетку і сидить, позіхає. «Ех,— думає,— коли б отаку машину мені мама купила, щоб сама зодягала!»
Прийде бабуся, руками сплесне:
— Ти ще сидиш!
Ледащик тільки носом засопе, за другу шкарпетку береться.
Отак зодягався Ледащик.
Потім умиється як-небудь, вийде надвір і знову дрімає. Людські діти бігають, бавляться, мамам і татам допомагають, а Ледащик знай собі десь на сонці куняє.
Отож відійшов він якось недалеко від хати, і тільки ліг на траву, коли хтось тоненьким голоском як закричить:
— Не штовхайся!
Ледащик аж підскочив. Оглянувся — нікого немає. «Гм,— думає,— то мені причулося».
Але тільки знову почав лягати, коли той же голосок тепер уже зовсім сердито до нього:
— Та не штовхайся, кажу!
— Ух! — вигукнув Ледащик. Зірвався на ноги, важко дихає, на Ромашку, що прямо перед ним росла, перелякано дивиться. Та й як же йому не злякатися, коли у Ромашки вже замість квіточки дівоча голівка! Личко біленьке, волоссячко золотисте, а очі зелені-зелені. Пригнула вона тоненькими ручками листочки — ось і суконка готова. Стоїть Ромашка, з боку на бік хитається, ротик маленький кривить. Врешті простягнула до Ледащика ручку свою та й просить:
— Допоможи вибратись! Бачиш: ноги у землі застряли.
— Мені й самому важко,— відповів їй Ледащик.— Я й сам ледве ходжу.
— То хоч руку подай!
Повагався, повагався Ледащик, а таки подав руку. Висмикнула Ромашка спершу одну ніжку в черевичку зеленому, а потім і другу.
— Ну,— каже,— спасибі тобі, Ледащику, за допомогу. От за це я покажу тобі щось дуже цікаве. Ходімо!
— А далеко?
— Ні, недалеко! — розсміялася Ромашка.— Он до того лісочка.
І пішли вони до лісочка. Ромашка попереду біжить, а позаду Ледащик, ледве ноги волочить. Тільки до першого деревця дісталися, Ледащик на спину упав і — ані руш!
— Мені й тут добре,— каже Ромашці.— Іди сама далі, коли маєш охоту, а я тут почекаю.

Тоді Ромашка зовсім розгнівалась. Хотіла була спершу його залишити, та потім роздумала. Побігла до квітів, назбирала повні пригорщі пилку золотистого та й обсипала ним Ледащика.
І не встиг Ледащик оглянутись, як став Бджілкою. Очі в нього виросли, на всі боки заблищали, на спині прозорі крильця затріпотіли, животик видовжився, а замість двох аж шестеро ніг появилося.
— Дз-з! Дз-з! Що ти зі мною зробила? Дз-з! Дз-з! — дзижчав перелякано Ледащик.
— Лети за мною! — гукнула Ромашка, що також Бджілкою стала.— Лети, а то тебе Шершень з’їсть!
Ще більше злякався Ледащик і кинувся вслід за Ромашкою. Піднялися вони високо-високо та й полетіли над лісом Дзижчить Ледащик, Ромашку гукає, щоб зупинилася, щосили крильцями махає: відстати боїться.
Летіли вони, летіли, аж ось і ліс кінчився. Оглянувся Ледащик, а навколо теж Бджілки летять. Ті, що назустріч, швидко, швидко, а назад — повільно і повні зобики нектару несуть. А до лапок жовтенькі кошички причеплені.
— Бережися! — крикнула раптом Ромашка.
Щось грізно загуло за ним, затріщало — Ледащик аж голову у плечі ввібрав. Метнувся він набік, оглянувся, аж то Шершень-розбійник. Страшний такий, волохатий, увесь жовтий. Щелепи гострі розсунув, наче обценьки, на Ледащика наміряється.
— Дз-з! Дз-з! Рятуйте! — заволав щосили Ледащик.
Залетів під яблуневий листочок, причаївся, дихнути боїться. Там і знайшла його Ромашка.
— Дз-з! Дз-з! Відпусти мене додому! — заскиглив Ледащик.— Дз-з! Дз-з! Я дуже боюся!
Ледве вмовила його Ромашка далі летіти.
Так і долетіли вони до пасіки. Бачить Ледащик: стоять на височезних палях будинки квадратні, на сто поверхів кожен, тільки балконів та вікон немає. А з одного боку, в самому низу, поріг широчезний і двері низькі та довгі: сто бджіл разом у них пройти можуть. А повітряними вулицями, що до тих дверей ведуть, без кінця Бджоли снують. Опустилися Ромашка й Ледащик наче з гірки, до дверей побігли.
Коли це назустріч їм сторожа:
— Куди ви?!
Грізно очима виблискують, вусами ворушать, зазубреними списами погрожують. Ледащик аж на задні лапки присів.
Бачить Ромашка, що непереливки, схопила Ледащика за лапку, назад потягла. Відлетіли вони від вулика, примостилися на яблуневій гілочці та й зажурилися.
Аж ось на сусідній гілочці Бджілка сіла. Крильця обтрушує, передніми лапками жовтенький пилок оббирає, до кошичка складає. Потім очі лапками прочистила, на двох наших мандрівників подивилася:
— Ви звідки такі?
Тут їй Ромашка й розповіла про все.
— Гай, гай,— аж головою похитала Бджілка.— Хто ж вас отак до вулика пустить! У нас сторожа сувора, усіх, хто з порожніми руками, геть одпроваджує!
— Що ж нам робити, тіточко? — засмутилася Ромашка.
Подумала Бджілка, почухала задньою лапкою потилицю, а потім і каже:
— От що я вам, голуб’ята, пораджу. Летіть ви на луки, назбирайте нектару й вертайте до вулика. Отоді вас і пропустить сторожа.
Нічого робити, треба летіти. Та як згадав Ледащик оту дорогу через ліс, відразу ж запхинькав:
— Дзи! Дзи! У мене крильця болять! У мене в ніжках ломить! Я вже літати не можу!
— От що,— сказала тоді Ромашка,— ти тут почекай мене, а я й на тебе нектару того назбираю.
Погодився Ледащик. Полетіла Ромашка.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: