Пригоди Розумниці

Марі Катрін д'Онуа

За епохи хрестових походів король вже не знаю якого королівства Європи вирішив піти до Пале¬стини на війну з невірними. Перед тим як розпочати такий тривалий похід, він дав лад справам свого королівства і довірив правління ним настільки досвід¬ченому міністрові, що міг не турбуватися про долю своєї держави. Однак понад усе непокоїли короля його сімейні справи. Нещодавно він втратив дружину коро¬леву; вона не залишила йому сина, проте він був щасливим батьком трьох юних королівен на виданні. Мій літопис не зберіг їхніх справжніх імен, але я знаю,
що прості норови людей тих благословенних часів дозволяли давати прізвиська високопоставленим особам згідно з їхніми добрими нахилами чи недоліками. Отже, старшу королівну прозвали Безтурботною, другу Бала¬кухою, а третю Розумницею — ці імена точно відповідали характеру трьох сестер.
Ніколи ще світ не бачив особи, недбайливішої за Безтурботну. Вона прокидалася о першій годині попо¬лудні, до церкви її тягнули в тому ж вигляді, в якому вона встала з ліжка: зачіска в безладді, сукня незащіпнута, без пояса, частенько в різних капцях. Протягом дня цей різнобій виправляли, але ніяк не могли умовити королівну носити інше взуття, крім капців: взування викликало у неї невимовну відразу. По обіді Безтурботна бралася до свого туалету і займалася ним до вечора, а решту часу, до півночі, вона витрачала на ігри і вечерю, потім її так само довго роздягали, як перед цим одягали, і лягти спати їй вдавалося лише на світанку.
Балакуха вела інший спосіб життя: ця королівна відзначалася великою жвавістю і приділяла своїй персоні зовсім небагато часу, однак мала таке непере¬борне бажання поговорити, що з миті пробудження аж до сну її рот не закривався ні на хвилину. їй було відомо про всі сімейні чвари, ніжні зв’язки, залицяння не тільки свого двору, але навіть у середовищі простих міщан. Королівна знала всіх до єдиної жінок, які займалися у себе вдома сумнівними справами заради дорогих прикрас, і мала цілком точні відомості про те, яка платня у покоївки графині такої-то і дворецького маркіза такого-то. Щоб дізнатися про всі ці подробиці, вона вислуховувала свою годувальницю і кравчиню з більшим задоволенням, ніж якогось посла, а потім надокучала цими надзвичайно цікавими історіями усім підряд, починаючи з короля аж до його виїзних лакеїв, бо головним для неї було говорити, а з ким — не мало значення.
Нестримне бажання базікати сприяло виникненню ще однієї вади: не зважаючи на високий сан Балакухи,
молоді придворні джигуни зухвало нашіптували їй свої солодкі побрехеньки. Вона прихильно сприймала їхні залицяння, щоб мати потім утіху відповідати, бо хоч би там що, їй просто необхідно було з ранку до вечора слухати когось або торохкотіти самій. Як і Безтурботна, Балакуха ніколи ні про що не замислювалася, не читала, її аж ніяк не обходили ні домашні клопоти, ані рукоділля. Отже, завжди перебуваючи в цілко-витому неробстві, обидві сестри ніколи не примушували працювати ні свій розум, ні серце.
Молодша сестра ні в чому не була на них схожа.
І вона сама, і її думки були постійно зайняті; відзначалася разючою жвавістю і намагалася викори¬стати її найкращим чином. Королівна чудово танцюва¬ла, грала на музичних інструментах; вправно займалася рукоділлям, чим звичайно розважаються особи її статі; давала лад у домі короля і не допускала зловживань з боку челяді, бо вже в ті часи служники були не від того, аби залізти до кишені своїх хазяїв.
Та цим таланти королівни не обмежувались: вона відзначалася великою розсудливістю і таким незвичай¬ним самовладанням, що негайно знаходила вихід з будь-якого становища. Завдяки своїй проникливості юна королівна виявила небезпечну пастку, яку один зло¬вмисний посол приготував для її батька-короля у договорі, що його той вже збирався підписати. Щоб покарати підступність посла та його хазяїна, король змінив статтю договору, виклавши її так, як підказала дочка, і обдурив у такий спосіб самого обманщика. Юна королівна викрила також шахрайство одного з міністрів, спрямоване проти короля; послухавши порад дочки, король вчинив так, що зрада міністра обернулася проти нього самого. У багатьох інших обставинах королівна виявила свою проникливість і розум; подіб¬них випадків було стільки, що народ назвав її Розумницею. Король любив її набагато більше за’ старших дочок і так покладався на її здоровий глузд, що якби у нього не було, крім неї, інших дітей, поїхав би собі, ні про що не турбуючись, але він так само
побоювався за поведінку двох старших дочок, наскільки був упевнений у чеснотах Розумниці. Отже, щоб бути настільки ж спокійним щодо своєї родини, наскільки він розраховував на благоденство своїх підданців, король ужив таких заходів.
Ви так добре знаєтеся на старовині, чарівна графине, що безсумнівно сотні разів чули про чарівницьку могутність фей. Король, про якого йдеться в нашій історії, був близьким другом однієї з цих досвідчених жінок і подався до неї по допомогу. Він виклав їй причини свого занепокоєння щодо дочок.
«Я стурбований не тому,— сказав їй король,— що дві старші дочки коли-небудь у чомусь порушили свій обов’язок, але вони такі нерозсудливі, необережні і перебувають у цілковитому неробстві, що я боюся, аби за моєї відсутності вони не вплутались задля розваги в якусь безрозсудну інтригу. Що ж до Розумниці, то я цілком покладаюсь на її доброчесність, однак вчиню з нею так само, як з іншими, щоб усі вони були рівні. Ось чому, премудра феє, я прошу вас виготовити для моїх дочок три веретена, які б мали властивість ламатися, щойно їх володарки у чомусь порушать правила доброчесності».
Ця фея була однією з найдосвідченіших чарівниць тих часів, вона дала королю три зачаровані веретена, виготовлені згідно з його намірами. Однак король не обмежився цією осторогою. Він відвів королівен до надзвичайно високої вежі, що стояла у відлюдному місці. Король сказав дочкам, що наказує їм залишатися в цій вежі протягом всього часу його відсутності і забороняє будь-кого приймати. Він випровадив звідти всіх служників і служниць і, вручивши королівнам чарівні веретена, про властивість яких не забув розповісти, поцілував їх, замкнув двері вежі, забрав ключі з собою і невдовзі по тому поїхав.
Може, ви подумаєте, пані, що королівнам загрожу¬вала ‘ голодна смерть? Зовсім ні. До одного з вікон башти потурбувалися приладнати лебідку з мотузкою, і королівни щодня прив’язували кошик, якого спускали
вниз. У цей кошик для них клали провізію на день, а коли вони піднімали його, то неодмінно прибирали до кімнати й мотузку. Безтурботну й Балакуху вельми засмутив такий самітницький спосіб життя; вони невимовно нудьгували, та мусили набратися терпіння, бо з ними було жахливе веретено і пустухи боялися, що якийсь, хоч трохи легковажний вчинок може його зламати.
Розумниця ж зовсім не нудьгувала. Веретено, голка і музичні інструменти правили їй за чудову розвагу, крім того, за наказом міністра, який тимчасово керував державою, королівнам клали у кошик листи, де сповіщали про все, що відбувалося в країні та за її межами. Король дав на це свою згоду, і міністр, щоб прислужитися королівнам, з точністю виконував його наказ. Розумниця жадібно читала всі новини, які вельми її розважали, а сестри навіть не цікавилися ними, говорячи, що надто засмучені, аби займатися такими дрібницями, їм би дістати хоч колоду карт, щоб не так нудьгувати за відсутності батька.
Так невесело гаяли вони свої дні, ремствуючи на жорстоку долю, і я думаю, навіть поговорювали про те, що краще, мовляв, народитися щасливим, ніж сином короля. Вони часто марнували свій час біля вікна, щоб бачити принаймні те, що діється на волі. Одного чудового дня, коли Розумниця була зайнята у своїй кімнаті якимось гарненьким рукоділлям, її сестри, сидячи коло вікна, побачили біля підніжжя башти бідну жінку, одягнену в лахміття, яка дуже жалібно кричала їм про своє злидарство. Молитовно склавши руки, просила пустити її до вежі, кажучи, що вона нещасна іноземка, вміє робити тисячу речей і буде служити їм вірно і чесно. Спочатку королівни згадали про наказ батька нікого до вежі не пускати, та Безтурботній так остогидло самій себе обслуговувати, а Балакуха була такою- засмученою через те, що нема з ким побалакати, крім сестер, і так хотіла мати співрозмовника для пересудів, що вони вирішили впустити до себе цю бідну жінку.
«Як ви вважаєте,— звернулася Балакуха до сестри,— чи поширюється заборона короля на таких людей, як ця нещасна? Я думаю, що ми можемо прийняти її без якихось неприємних наслідків».
«Робіть, як знаєте»,— відповіла Безтурботна.
Балакуха, чекаючи лише на її згоду, одразу ж спустила кошик. Бідна жінка сіла у нього, і королівни підняли її за допомогою лебідки.
Коли незнайомка постала перед їхніми очима, жахливе брудне її лахміття викликало у них відразу. Вони хотіли дати їй інший одяг, але вона відказала, що перевдягнеться завтра, а зараз їй слід подумати про те, аби належним чином обслужити панночок. Коли вона скінчила розмову, зі своєї кімнати вийшла Розумниця. Королівну неприємно вразила поява незнайомки в товаристві сестер. Вони розповіли їй, чому пустили цю жінку, і Розумниця, побачивши, що справу зроблено, приховала свою прикрість через вчинену необережність.
У цей час нова служниця сто разів обійшла вежу під приводом служби, а насправді, щоб вивчити розташування кімнат, бо, люба пані, я не знаю, чи здогадалися ви вже чи ні, але ця удавана жебрачка була такою ж небезпечною у вежі королівен, як граф Орі в тому монастирі, куди він проник під виглядом абатиси-втікачки.
Щоб і надалі не терзати вас невідомістю, я скажу, що ця особа в лахмітті була старшим сином могутнього сусіднього короля. Цей молодий королевич, один із найпідступніших умів свого часу, в усьому керував своїм батьком, та для цього не треба було премудрої голови, бо король відзначався таким м’яким і поступ¬ливим норовом, що його прозвали Добросердим. Що ж до молодого королевича, який діяв лише хитрістю, народ прозвав його Підступним. Він мав молодшого брата, настільки ж сповненого чеснот, наскільки у самого було недоліків, однак, незважаючи на різницю характерів, між братами панувала довер¬шена згода, і всі навкруги не переставали цьому дивуватися. Крім прекрасних якостей душі, вродливе

обличчя і витончена постава молодшого брата робили його настільки привабливим, що він заслужив ім’я — Милий Для Очей.
Саме Підступний підучив посла свого батька на ту зловмисну витівку, яку кмітливість Розумниці повер¬нула проти них самих. Підступний, і без того недолюблюючи батька королівен, геть зненавидів його після цього випадку, тому, коли дізнався про заходи перестороги, які той ужив заради своїх дочок, він зі злостивим задоволенням вирішив ошукати пильність завбачливого короля. Під вигаданим приводом Підступ¬ний одержав від свого батька дозвіл на подорож і вжив заходів, які, що ви вже знаєте, дозволили йому потрапити до вежі, де перебували королівни.
Вивчаючи палац, королевич зазначив: сестер легко можуть почути перехожі, і вирішив, що мусить залишатися у жіночому вбранні протягом усього дня, бо якщо вони викриють його, то покличуть на допомогу і покарають за зухвалий вчинок. Отже, цілісінький день він залишався в одязі і в образі професійної жебрачки, а ввечері, після того, як три сестри повечеряли, Підступний скинув лахміття і всі побачили вбрання кавалера, гаптоване золотом і коштовним камінням. Бідні королівни так злякалися, що одразу ж кинулися навтіки.
Розумниця і Балакуха швидко дісталися до своїх кімнат, а Безтурботну, яка ніколи не поспішала, королевич наздогнав в одну мить.
Одразу ж кинувся їй у ноги, повідомив, хто він є, і сказав, що чутки про її красу змусили його залишити пречудовий двір батька, аби скласти королівні обітницю своєї вірності. Безтурботна спочатку так розгубилась, що не могла нічого відповісти королевичу, який і далі стояв навколішки, але оскільки він наговорив їй тисячу люб’язних слів і, даючи тисячу обіцянок, палко умовляв негайно прийняти його за чоловіка в цих же покоях, природна слабкість характеру не залишила їй сили чинити опір. Вона недбало кинула Підступному, що вірить у його щирість і пристає на його пропозицію.
Ніяких інших формальностей при укладанні цього шлюбу вона не дотримала, але одразу ж втратила веретено — воно розбилося на друзки.
У цей час Балакуха і Розумниця страшенно хвилю¬вались. Вони дісталися до своїх кімнат кожна сама по собі й зачинилися там. Ці кімнати були досить віддалені одна від одної, а оскільки кожна із сестер нічого не знала про долю інших, за цілу ніч вони не склепили очей. Наступного дня зловмисний королевич відвів Безтурботну до нижніх покоїв у кінці саду. Там королівна сказала Підступному про свою тривогу щодо сестер, хоча сама не наважувалась з’явитися перед ними, боячись їхнього осуду за своє заміжжя. Коро¬левич на це відповів, що бере на себе клопіт умовити сестер схвалити їхній шлюб і, поговоривши ще трохи, вийшов, зачинивши Безтурботну, яка цього навіть не помітила. Потім він заходився шукати її сестер.
Певний час він не міг знайти, де вони заховалися. Та, нарешті, вічне бажання Балакухи поговорити, яке призвело до того, що королівна почала розмовляти сама із собою, жалісно голосячи, привело королевича до її кімнати, де через замкову шпарину він побачив і саму принцесу. Підступний заговорив до неї через двері і сказав, як до цього старшій сестрі, що він здійснив спробу проникнути до вежі лише заради того, аби запропонувати їй своє серце і свою вірність. З великими перебільшеннями він вихваляв її красу і розум, і Балакуха, цілком певна того, що має незрівнянні переваги, досить безрозсудно повірила базіканню королевича. Принцеса відповіла йому зливою слів, які аж ніяк не були нелюб’язними. Мабуть, королівну охопила справжня словесна лихоманка, коли вже так вчинила, а, може, пригніченість так подіяла, крім того, принцеса цілий день нічого не їла, адже в кімнаті не мала їжі. Оскільки була надзвичайно лінивою особою і нічим не переймалася, окрім нескінченних розмов, то коли чогось потребувала, зверталася до Розумниці. Ця мила королівна, настільки ж працелюбна й завбачлива, наскільки мало відзначалися цими
якостями її сестри, завжди тримала у своїй кімнаті безліч марципанів, мармеладу, маринадів і варення, які готувала сама. А Балакуха, не маючи такої переваги, до того ж присилувана голодом, дослухаючись до ніжних запевнень королевича, врешті-решт відчинила двері підступному спокуснику, і тоді він так само майстерно, як перед тим, розіграв комедію — бо добре завчив свою роль.
Потім вони разом вийшли з кімнати і попростували до буфетної, де знайшли найрізноманітніші страви, адже кошик завжди постачав королівнам їжу заздалегідь. Балакуха все ще турбувалася про долю сестер, та раптом невідомо чому вирішила, що вони, без сумніву, зачинилися разом у кімнаті Розумниці, де забезпечені усім вдосталь. Підступний доклав усіх зусиль, підтри¬муючи в ній цю впевненість, і сказав, що вдвох провідають королівен увечері. Вона була не згодна з ним і відказала, що треба йти до них одразу ж після обіду.
Нарешті королевич і королівна закінчили обідати у цілковитій злагоді, і Підступний попросив показати йому прекрасні покої вежі, запропонувавши руку королівні, яка і відвела його туди. Опинившись у покоях, він заходився розписувати свою ніжність до неї і ті вигоди, які матиме принцеса, якщо вийде за нього заміж. Він сказав їй те ж саме, що й Безтурботній: вона мусить дати згоду негайно, бо коли зустрінеться із сестрами до того, як прийме його своїм чоловіком, ті обов’язково запротестують, оскільки він, без сумніву, наймогутніший сусідній королевич, і, на думку її сестер, найбільш підходяща пара для старшої.
Після безлічі пустих балачок королівна вчинила так само необачно, як і старша сестра: прийняла королевича як чоловіка і згадала про властивості скляного веретена лише тоді, коли воно розбилося вщент.
Десь під вечір Балакуха повернулася до своєї кімнати разом із королевичем, і перше, що побачила,— розбите на друзки веретено. Це дуже схвилювало королівну; принц спитав її про причину такого хвилювання.
Нестримна пристрасть до базікання не дала їй щось приховати від нього, і вона з дурного розуму розкрила Підступному таємницю чарівних веретен; він відчув радість через те, що король одержить вагомі докази негідної поведінки своїх дочок.
Однак Балакусі вже не хотілося шукати сестер, бо мала підставу боятися, що ті не схвалять її поведінки. Тоді королевич запропонував: знайде їх сам і докладе всіх зусиль до того, аби вони не засуджували її вчинку. Після таких запевнень королівна, що за цілу ніч не склепила очей, заснула, і поки вона спала, Підступний замкнув її, як і Безтурботну.
Чи не правда, чарівна графине, Підступний був останнім негідником, а обидві королівни — легкодухи¬ми і нерозсудливими особами? Я дуже сердита на всіх цих людей і, думаю, ви відчуваєте те ж саме, але не хвилюйтесь: усі вони матимуть по заслузі, а мудра й відважна Розумниця здобуде перемогу.
Зачинивши Балакуху, підступний королевич заходив¬ся обшукувати всі кімнати вежі, а що всі вони були відчинені, вирішив — Розумниця могла ховатися в тій єдиній, двері якої були замкнені зсередини. Тоді Підступний і тут, тепер уже перед дверима Розумниці, взявся викладати все те, що говорив її старшим сестрам. Але королівна не була такою легковажною, як Безтурботна і Балакуха, довго слухала його мовчки. Нарешті, зробивши висновок, що її все ж таки знайдено, Розумниця відповіла: коли й справді він відчуває до неї таку сильну і щиру ніжність, у чому й намагається переконати, вона просить його зійти в сад і зачинити за собою двері; після цього говоритиме з ним скільки завгодно з вікна своєї кімнати, котре виходить у сад.
Підступний ніяк не хотів на це погодитись, але тому, що королівна уперто не хотіла відчинити, безчесний королевич, не тямлячи себе від нетерпіння, виламав двері її кімнати. Та тут він побачив, що Розумниця озброїлась великим молотком, який колись забули в одній з комірок. Від хвилювання на щоках королівни
палав рум’янець, і хоча очі її блищали від люті, вона видалася Підступному надзвичайно принадливою. Він хотів кинутись їй в ноги, але королівна гордовито сказала йому, відступаючи:
«Королевичу, якщо ви наблизитесь до мене, я розіб’ю вам голову цим молотком!»
«Як! Прекрасна королівно! — лицемірно вигукнув Підступний,— моє кохання викликає у вас таку жорстоку ненависть?»
Він знову взявся розписувати, проте на чималій відстані, полум’яну пристрасть, яку викликали у нього чутки про її красу і незрівнянний розум. Принц додав, що переодягнувся лише тому, щоб шанобливо віддати їй своє серце і запропонувати руку, вона ж мусить вибачити його палким почуттям ту зухвалість, яку дозволив собі, виламавши двері. Закінчив він свою промову спробою переконати її, подібно до старших сестер, що в інтересах королівни прийняти його за чоловіка якомога швидше. Запевнив також, що не знає, де переховуються сестри Розумниці, бо навіть не намагався шукати їх, думаючи тільки про неї. Ви¬нахідлива Розумниця, прибравши вигляду, що по¬лагіднішала, відказала нахабі,— мовляв, спочатку треба знайти сестер, а потім разом думати про майбутнє. Однак Підступний заперечив, що не наважиться піти по королівен до тих пір, поки вона не згодиться вийти за нього заміж, бо сестри, звісно ж, не погодяться на цей шлюб через належне їм право старшинства. Така відповідь лише посилила підозру Розумниці, яка з повною на те підставою не довіряла підступному королевичу; вона здригнулася від думки про те, що, можливо, вже сталося з її сестрами, і вирішила водночас помститися за них і самій уникнути нещастя.
Отже, юна королівна сказала Підступному, що згодна взяти з ним шлюб, але певна — вечірнє заміжжя завжди нещасливе, тому просить перенести церемонію і дати одне одному обітницю вірності наступного ранку. Пообіцяла нічого не казати сестрам і попросила залишити її на деякий час, щоб вона могла звернути
свої помисли до Неба, а потім відведе його до покоїв із чудовим ложем. Підступний, який не відзначався великою відвагою, бачачи, що Розумниця все ще озброєна великим молотком, погодився з її бажанням й пішов, аби вона мала змогу поміркувати на самоті. Як тільки він зник, королівна побігла готувати постіль над отвором помийної ями, що містилася під однією з кімнат вежі. Ця кімната була такою ж чистою, як інші, але в широкий отвір ями скидали всі нечистоти палацу. Поклавши на цей отвір навхрест дві не дуже міцні палиці, королівна чепурненько постелила зверху постіль і одразу ж повернулася до себе. Незабаром прийшов Підступний, і Розумниця, показавши йому місце для відпочинку, залишила його. Не роздягаючись, королевич кинувся на ложе, палиці одразу ж зламалися, і він упав на дно помийної ями, діставши при цьому не менше двадцяти гуль на голові, добряче побившись. Падіння королевича супроводжувалося гуркотом у трубі, тому королівна одразу ж зрозуміла, хитрість удалась, і її охопило надзвичайно приємне відчуття. Неможливо змалювати ту втіху, з якою вона слухала, як королевич вовтузиться в ямі. Він заслуговував на таке покарання, і королівна мала всі підстави бути задоволеною.
Однак радість не займала її аж так, щоб Розумниця могла забути про сестер. Перша її турбота — розшу¬кати їх. Знайти Балакуху було зовсім не важко: закривши королівну, Підступний залишив ключ у замку. Розумниця поспішила зайти до цієї кімнати, шум кроків розбудив сплячу Балакуху, і та дуже збентежилась. Розумниця розповіла, яким чином їй вдалося позбавитись королевича-облудника, котрий прийшов лише задля того, щоб образити їх. Балакуха була вражена цією новиною, немов ударом блискавки, бо, незважаючи на своє вміння базікати, була такою нетямущою, що мала необережність повірити словам Підступного. Є ще на світі такі дурепи! Приховуючи невимовну гіркоту, королівна рушила з Розумницею розшукувати Безтурботну. Вони обійшли всі кімнати
вежі, так і не знайшовши сестри, аж поки Розумниця не здогадалася: та може бути в покоях, розташованих у саду. і справді, вони знайшли її там напівживу від голоду й розпачу. Королівни надали сестрі необхідну допомогу, а потім, коли все пояснили, це сповнило Безтурботну, як і Балакуху, смертельною тугою.
Підступний провів жахливу ніч і навіть не підозрю¬вав, що вже настав світанок. Королевич перебував у печерах, всю огидність яких не міг бачити, бо туди ніколи не проникало денне світло. Намучившись, він все ж знайшов вихід із ями, на значній відстані від вежі, на березі ріки. Його крик почули рибалки й витягли з води у такому жалюгідному стані, що навіть ці злидарі пожаліли королевича. Його відвезли до двору батька і взялися лікувати, одначе лиха пригода, яка з ним сталася, викликала у Підступного таку шалену нена¬висть до Розумниці, що він думав не стільки про своє одужання, скільки про помсту.
Королівна ж переживала важкі часи: честь була для неї у тисячу разів дорожча за саме життя, і ганебна слабкість сестер кинула її в такий глибокий відчай, що вона ледве протистояла йому. Однак погане самопо¬чуття двох сестер, наслідок їхніх безчесних шлюбів, ще раз змусило випробувати стійкість Розумниці.
А відбувалося ось що. Хоч яким метким облудником був Підступний, після своєї пригоди він напружив увесь свій розум, щоб стати ще спритнішим. Ні помийна яма, ні одержані синці не розгнівали його так сильно, як те, що комусь вдалося перемудрувати його. Здога¬дуючись про наслідки двох своїх шлюбів і бажаючи ще більше позбиткуватися над хворими королівнами, він наказав принести під їхні вікна великі ящики, де росли дерева, рясно вкриті чудовими плодами. Безтур¬ботна і Балакуха, часто проводячи свій час біля вікна, не могли не помітити цих фруктів, і принцес одразу ж охопило непереборне бажання покуштувати їх. Королівни благали Розумницю спуститися вниз у кошику і нарвати для них плодів. Бажання догодити нещасним сестрам було таким великим, що та погоди
лась виконати їхнє прохання, спустилася вниз і принесла їм чудових плодів. Наступного дня з’явилися інші фрукти: нове бажання сестер, нові поступки з боку Розумниці. Але цього разу майстерно сховані слуги Підступного, яким напередодні не вдався їхній задум, не пропустили нагоди. Вони схопили Розумницю і забрали її на очах у сестер, що з розпачу рвали на собі волосся.
Помічники Підступного відвезли Розумницю до за¬міського будинку, де королевич одужував після своєї пригоди. У лютій нестямі він наговорив їй тисячу грубощів, на що та незмінно відповідала зі стійкістю і величчю душі, гідними такої героїні, як вона. Нарешті, протримавши кілька днів в ув’язненні, Підступний наказав відвести королівну на вершину високої гори і прибув туди сам. Тут він оголосив, що покарає її лютою смертю, то буде помста за всі її витівки. І підступний королевич глумливо кивнув Розумниці на діжку, обтикану із середини лезами ножів, бритвами та гвіздками, й сказав, що королівну кинуть до неї, а потім зіштовхнуть вниз із вершини гори.
Хоча Розумниця і не була мужньою римлянкою, однак злякалася тортур, які чекали на неї, не більше за Регула перед подібним випробуванням. Юна ко¬ролівна зберегла усю свою стійкість і самовладання. Але замість того, щоб захоплюватися її героїчним характером, Підступний розлютився ще більше і думав лиш про те, щоб якнайжорстокіше погубити дівчину. Він схилився над отвором діжки, аби ще раз помилу¬ватись витвором своєї злої фантазії. Побачивши, що цей огляд відвернув його увагу, Розумниця миттю штовхнула Підступного в діжку, покотила її з гори й кинулась тікати. А слуги королевича, надто засмучені тим, що їхній хазяїн так жорстоко повівся із милою королівною, не поспішали її наздоганяти.
До того ж вони дуже злякалися нещастя, яке сталося з Підступним, і не могли думати ні про що інше, як тільки про те, яким чином зупинити діжку. Але всі спроби були марними — вона скотилася до самого
підніжжя гори і з неї витягли королевича з тисячею ран.
Нещастя із сином кинуло в розпач короля Добро¬сердого і королевича Милого Для Очей. Однак народ цього королівства аж ніяк не сумував, бо всі ненавиділи Підступного, не перестаючи дивуватися, що шляхетний і великодушний молодший королевич може любити цю негідну душу. Та такою вже була природна вдача Милого Для Очей; він любив усіх своїх родичів, а Підступний завжди примудрявся так уміло імітувати свою ніжність до нього, що великодушний королевич ніколи б не вибачив собі, якби палко не відповідав на його почуття. Милий Для Очей вкрай засмутився тяжкими пораненнями брата й зробив усе можливе, щоб якнайскоріше вилікувати його, але, незважаючи на найдбайливіше піклування, ніщо не могло зарадити Підступному. Навпаки, його рани, здавалося, роз’ятрю¬валися дедалі більше й змушували королевича нестер¬пно страждати.
Уникнувши жахливої небезпеки, Розумниця щасливо дісталася до вежі, де залишалися її сестри, та незабаром і тут її чекали нові прикрощі. Обидві королівни народили по синові, і це поставило Розумницю у досить скрутне становище. Однак юна королівна не занепала духом; бажання приховати неславу своїх сестер змусило її ще раз звідати небезпеку, хоча вона чудово розуміла весь ризик задуманої справи. Перевдягнувшись у чоловіче вбрання, королівна поклала малюків до коробок, заздалегідь зробивши там невеликі отвори для дихання, сіла на коня, навантаживши на нього ці коробки разом з іншими, і в такому спорядженні прибула до столиці короля Добросердого.
Діставшись міста, Розумниця довідалась: щедра плат¬ня королевича Милого Для Очей за ліки для старшого брата, привела до двору усіх шарлатанів Європи. У ті часи безліч авантюристів без певного заняття і спеціальних знань видавали себе за відомих лікарів, що одержали від Неба дар зцілювати найрізноманітніші недуги. Ці люди, єдина наука яких полягала у
спритному шахрайстві, завжди викликали в народу велику довіру. Вони вміли привернути до себе увагу незвичайним виглядом і чудернацькими іменами, які придумували самі. Такого гатунку цілителі ніколи не практикують в тих місцях, де народилися, і те, що з’являються вони з чужих країв, часто править їм за справжні заслуги в очах простого люду.
Винахідлива королівна, добре з усім цим обізнана, взяла собі ім’я Санаціо, геть незвичайне для того королівства. Потім наказала оголосити всюди, що лицар Санаціо прибув з чудовим таємним зіллям для лікування найрізноманітніших ран, навіть найнебез- печніших і невигойних, і Милий Для Очей негайно послав по удаваного лицаря. Прибувши, до палацу, Розумниця найкращим чином зіграла роль лікаря, вельми самовпевнено прорекла п’ять чи шість слів, в цілому повелася, як належить. Королівну вразила приємна зовнішність і люб’язні манери Милого Для Очей і, поговоривши з ним деякий час про здоров’я Підступного, сказала, що піде по пляшки з чудодійною водою, а поки що залишає тут свої коробки з неперевершеними мазями для лікування пораненого королевича. По цих словах удаваний лікар вийшов і більше не повернувся; усі занепокоїлись його тривалою відсутністю, 1 коли вже збиралися послати людей, щоб поквапити лікаря, почули в кімнаті Підступного дитя¬чий плач. Це невимовно всіх здивувало, бо діти там ніколи не з’являлися. Прислухавшись, виявили: плач долинав із коробок лікаря.
І справді, це були племінники Розумниці. Королівна добре нагодувала їх перед тим, як іти до палацу, але з тих пір минув час, і вони висловлювали свою потребу, жалібно співаючи.
Підступний одразу ж запідозрив, що це нова витівка Розумниці, його охопила невимовна лють, від чого стан здоров’я різко погіршився, і ніхто вже не мав сумніву у близькій кончині королевича.
Милий Для Очей був приголомшений горем, а
Підступний, сповнений підлості до останньої миті, мав намір до кінця зловживати прихильністю брата.
«Ви завжди любили мене, королевичу,— звернувся він до нього,— і оплакуєте мою загибель. Поки я живий, мені не потрібні більше докази вашої дружби. Зараз я помираю, та коли я справді дорогий для вас, обіцяйте виконати моє прохання».
Милий Для Очей, побачивши тяжкий стан свого брата, не міг відмовити йому і заприсягнувся найст¬рашнішими клятвами виконати все, чого той забажає. Тільки-но Підступний почув ці клятви, він сказав братові, обіймаючи:
«Я помираю зі спокійною душею, бо ви помститеся. Прохання, з яким я хотів звернутися до вас, полягає в тому, щоб одразу ж після моєї смерті ви попросили руки Розумниці. Без сумніву, вам віддадуть за дружину цю підступну королівну, а коли вона буде у вашій владі, ви заколете її кинджалом».
Почувши ці слова, Милий Для Очей здригнувся від жаху: він пошкодував про свою необачну обіцянку, але відмовлятися було пізно: брат невдовзі помер.
Король Добросердий дуже побивався за сином, що ж до народу, то замість того, аби жалкувати, усі раділи: смерть передавала успадкування королівством Милому Для Очей, про чесноти якого всі були найкращої думки.
Розумниця благополучно повернулася до сестер і незабаром дізналась про смерть Підступного, а ще через деякий час королівен сповістили про повернення батька.
Король одразу ж поспішив до вежі і передусім волів побачити скляні веретена. Безтурботна принесла вере¬тено Розумниці і показала його королю, потім, зробивши глибокий реверанс, пішла собі геть, щоб віднести його на місце. Балакуха вчинила так само, і Розумниця також принесла веретено в свою чергу. Однак недовірливий король захотів побачити всі. три веретена одночасно, та лише Розумниця змогла вико¬нати його волю. Тоді король так розлютився, що негайно відіслав старших дочок до тієї самої феї, яка
дала йому чарівні веретена, попросивши її залишити королівен у себе назавжди і покарати по заслузі.
Щоб належно це здійснити, фея повела їх до однієї з галерей свого палацу, де відтворювалась історія незліченної кількості знаменитих жінок, уславлених завдяки своїй доброчесності й працелюбству. Чарівне мистецтво феї вдихнуло життя у ці зображення, вони рухались і перебували в невпинних клопотах з ранку до вечора. Усюди красувались девізи, що прославляли доброчесних жінок, і обидві сестри з болем та приниженням порівнювали тріумф цих героїнь із тією жалюгідною долею, на яку прирекла їх злощасна необачність. Фея ще більше засмутила королівен, вельми суворо сказавши, що коли б вони були так само зайняті справою, як ті, зображення котрих бачать, то не припустилися б згубної помилки, оскільки неробство — батько всіх пороків і джерело всіх нещасть. Отож фея підсумувала: аби не допустити надалі такого лиха і щоб сестри надолужили втрачене, вона знайде для них належне заняття.
І справді, вона примусила королівен взятися до найважчої і найбруднішої роботи: не жаліючи їхньої ніжної шкіри, посилала на город рвати горох і полоти бур’яни.
Охоплена відчаєм від такого невідповідного її нахилам способу життя, Безтурботна померла від смутку і втоми. Балакуха через деякий час зуміла втекти серед ночі з палацу феї, але розбила собі голову об стовбур дерева і померла на руках у селян.
Добросерда Розумниця гірко оплакувала сумну долю сестер, аж раптом, поглинута своєю скорботою, дізналася, що королевич Милий Для Очей попросив її руки у батька, і той дав на це свою згоду, навіть не попередивши дочку, бо в ті часи взаємна прихильність молодят менш за все бралася до уваги при укладанні шлюбу. Почувши цю новину, Розумниця затремтіла: мала всі підстави боятися, що ненависть Підступного перейшла до серця молодшого брата, який ніжно його любив і тепер хоче одружитися з нею лише для того,
аби принести жертву заради померлого брата. Стриво¬жена королівна рушила просити поради в мудрої феї, яка шанувала її так само глибоко, наскільки сильно зневажала Безтурботну і Балакуху. Фея не побажала розкрити перед Розумницею її майбутнє, лише сказа¬ла їй:
«Королівно, ви мудра і обережна особа, до цього часу ви вміли правильно вибрати належну манеру поведінки, бо ніколи не забували, що обачливість — мати безпеки. Дотримуйтесь і надалі цього важливого правила і будете щасливі навіть без допомоги мого мистецтва».
Не діждавши від феї інших пояснень, Розумниця повернулася до палацу надзвичайно схвильована.
Через кілька днів за дорученням королевича Милого Для Очей з королівною взяв шлюб посол його держави і повіз до чоловіка в напрочуд пишному екіпажі. Розумницю з почестями зустріли у двох перших містах королівства Милого Для Очей, а в третьому вона побачила і самого королевича, який виїхав їй назустріч за наказом свого батька. Усі з подивом завважили: королевич ставав дедалі сумніший з наближенням весілля, якого, здавалося, він так палко очікував спочатку. Це викликало занепокоєння самого короля, котрий і надіслав сина зустріти королівну. Той підкорився вельми неохоче.
Побачивши свою наречену, Милий Для Очей був вражений її чарівністю, він зробив їй комплімент, але так плутано, що обидва двори, які чудово знали дотепність і галантність королевича, вирішили, що той втратив самовладання, засліплений красою королівни. Усе місто потрясали радісні вигуки, всюди лунала музика, спалахували фейерверки. Нарешті, після чудо¬вої вечері вирішили одвести молодих до їхніх покоїв.

Розумниця ніколи не забувала настанов феї і дещо замислила. Вона підкупила одну з жінок, яка мала ключі від комірчини у призначених для неї покоях, і звеліла принести туди міхур, соломи, овечої крові і тельбухи тварин, м’ясо яких з’їли за вечерею. Потім
королівна під якимось приводом проникла до комірчини й зробила з соломи опудало, в середину якого помістила тельбухи і міхур з кров’ю, після чого одягла його в жіночу білизну і нічний чепець. Закінчивши цю милу ляльку, Розумниця повернулася до гостей, а через деякий час молодят відвели до їхніх покоїв. Коли туалету було відведено стільки часу, скільки належить, фрейліна забрала світильник і пішла собі. Розумниця одразу ж кинула на ліжко опудало, а сама заховалася в куточку. З’явившись і кілька раз голосно зітхнувши, королевич схопив шпагу і простромив тіло удаваної Розумниці. Тієї ж миті відчув, як бризнула кров, і побачив, що жіноче тіло на ліжкові лежить непорушно.
«Що ж я наробив! — вигукнув Милий Для Очей.— Як! Після таких жорстоких терзань, після численних вагань — чи додержувати своєї обіцянки, погоджую¬чись на злочин, я забрав життя у найпрекраснішої з королівен. Адже я з’явився на світ, щоб кохати її! Був зачарований нею, як тільки побачив, проте не мав рішучості порушити слово, яке засліплений лютою ненавистю брат виманив у мене негідними хитрощами. О, небо! Чи можна тільки помислити, аби карати жінку за її доброчесність! Так от, Підступний, я здійснив твою негідну помсту, а зараз хочу помститися за Розумницю своєю смертю. Так, прекрасна королівно, нехай та сама шпага…»
Після цих слів Розумниця почула, що королевич, який у нестямі впустив свою шпагу, шукає її на підлозі, маючи намір порахуватися з життям. Не бажаючи, щоб він вчинив таку дурницю, вона закричала:
«Королевичу, я жива. Ваше добре серце дозволило мені передбачити каяття і своїми безневинними хитро¬щами я позбавила вас від здійснення злочину».

Тут Розумниця розповіла Милому Для Очей про свою обачливість і хитрість із солом’яним опудалом. Королевич невимовно зрадів, уздрівши королівну жи¬вою і здоровою. Він був безконечно вдячний їй за те, що вона врятувала його від тяжкого злочину. Коро¬левич не розумів, як міг виявити таку слабкість і не бачити нікчемності злощасних обіцянок, до яких його приневолили хитрощами. Адже коли б Розумниця не мала міцного переконання в тому, що обачливість — мати безпеки, то загинула б, а її смерть спричинила б загибель Милого Для Очей.
Тож хвала обачності й самовладанню! Вони вберегли подружжя від згубних нещасть для найприємнішої на світі долі. Розумниця і Милий Для Очей прожили довгу низку щасливих днів у доброчесності й блаженстві, які неможливо змалювати.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чарівні казки”
Марі Катрін д’Онуа
Переклад із французької В. Б. Бурбело
за виданням: Madame d’Aunoy. Les contes des fees. Nuremberg, 1762.
Видавництво: Фірма “Довіра”
Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: