Пригоди Сітроена

— Отже, Сіте,— сказав генерал Кадиллак майорові Сітроену, коли вони виїхали з секретної лабораторії,— у вашій кабіні встановлено суперприлад, за допомогою якого можна подорожувати в часі. Вам потрібно випробувати його. Але майте на увазі: цей унікальний винахід діє тільки на великій швидкості.

— Буде зроблено, сер! — відповів Сіт і, як слід розігнавшись, увімкнув прилад. Тієї самої миті дорога, якою він їхав, зникла, і сміливий випробувач опинився на площі якогось старовинного міста. Навкруг стояло багато машин. Вони галасували й завзято сперечалися, чекаючи на захопливе видовище.

Машини побачили Сітроена й радісно загули:

— Вітаємо тебе, славетний лицарю! Тільки тепер Сіт помітив, що стоїть посередині майданчика, прикрашеного різнокольоровими прапорцями.

— Невже я потрапив на лицарський турнір? — вигукнув він. Але тут заграли сурми, і на майданчик в’їхав важезний Бульдозер.

— Захищайтеся, пане,— заревів Бульдозер, опустив щит і кинувся на Сіта.

«Якщо цей монстр пошкодить суперприлад,— із тривогою подумав майор,— я не зможу повернутися додому. Цього не можна дозволити!».

Він увімкнув суперпружинний пристрій і, перестрибнувши через натовп глядачів, приземлився на краю площі.

— Тримайте! Тримайте його! — заревів Бульдозер.— Він порушив правила лицарського турніру!

Юрба загула. Кілька машин кинулося навздогін, але Сіт випустив димову завісу, повернув на бічну вуличку й натиснув на газ. Потім набрав швидкість, увімкнув суперприлад і… опинився на широкій рівнині.

«Цікаво, куди ж це я потрапив?» — подумав Сіт. І тут він побачив Трактора, який тягнув причіп, до самого верху навантажений автомобільними шинами.

— Агов, друже,— звернувся до нього випробувач.—Скажи, де ми перебуваємо?

— На Дикому Заході,— похмуро відповів Трактор і, прискоривши хід, зник у хмарі куряви.

— Оце так…— сказав майор Сітроен, вирулюючи на дорогу.

Невдовзі він під’їхав до брами містечка, на якій красувався напис: «Ласкаво просимо в Нью-Моторс!».

«Гарне містечко»,— подумав Сіт і заїхав у браму. Але… що це? Навпроти корчми «Золотий клаксон» лежав перевернутий Б’юїк і тихо стогнав.

— Що з тобою сталося, приятелю? — запитав Сіт, під’їжджаючи до автомобіля.

— Це все Громобій,— простогнав Б’юїк.

— Хто-хто? — здивовано перепитав Сітроен.

— Громобій! Найнебезпечніший бандит на всьому Дикому Заході! — пояснив Б’юїк і, схлипнувши, додав,— Він украв шини, які я привіз для жителів Нью-Моторса, а мене самого ледь не позбавив життя…

— Здається, я знаю, про кого ти говориш! — вигукнув Сіт, згадавши свою зустріч із Трактором.— А де ж його шукати?

— Про це знає тільки Багі — господар корчми. Але він тобі нічого не скаже.

— Ну, це ми ще подивимось,— хитро усміхнувся Сіт і ввімкнув сирену.

Із корчми виїхав Багі.

— Що тобі треба? — спитав він сонним голосом.

— Зараз дізнаєшся,— відповів Сітроен і, зачепивши Багі гаком, увімкнув суперприскорювач.

— Ой, не треба! — заволав господар корчми.— Я страшенно боюся великої швидкості!

Але Сіт возив його доти, доки Багі не сказав, де ховається Громобій.

Сіт відпустив господаря корчми й вирушив до високої скелі. У ній він побачив вхід до печери. Поблизу на сонечку дрімав Трактор, а трохи віддалік стояв причіп з украденими шинами.

— Іменем закону ти заарештований! — вигукнув Сіт.

Він увімкнув суперпрожектор і спрямував його на Громобоя.

— А-а! — заревів осліплений Трактор. Він закрутився дзигою, і раптом… Хто б міг подумати? З його вихлопної труби вилетіло ГАРМАТНЕ ЯДРО! Воно зі свистом пронеслося над Сітом і розірвалося за ним.

— Ну постривай,— пробурчав Сітроен, наводячи на скелю ракету.

БАХ! І на Громобоя лавиною посипалося каміння.

— Катюзі по заслузі,— сказав Сіт, забрав причіп із шинами й повернувся до Нью-Моторса.

Він віддав шини Б’юїкові, потім заїхав до шерифа й розповів йому, де шукати Громобоя.

— Лишайся з нами,— запропонував шериф.— Будеш моїм помічником!

— Не можу. Маю важливі справи,— відповів майор. І, попрощавшись із шерифом, залишив місто.

Виїхавши за браму, Сіт увімкнув суперприлад і… опинився біля підніжжя гори.

«Де я?» — подумав Сітроен і завмер від подиву: у небі, розпустивши крила, літав… Вантажний Автомобіль.

— Летюча вантажівка! — вигукнув Сіт.

— Що ж тут дивного? — засміявся Вантажний Автомобіль.— Ми ж бо живемо в тридцять першому столітті!

— Ох уже мені цей суперприлад,— пробурчав Сіт.— Ніколи не знаєш, куди потрапиш. Треба повернутись і доповісти, що прилад слід доробити.

І тут Сіт виявив, що його бак порожній. Невідомо, як би він повернувся додому, якби не летючий Вантажний Автомобіль.

Він зачепив Сітроена тросом і підняв на вершину гори.

— Дякую, друже! — крикнув Сіт, помчавши вниз крутим гірським схилом.— Без тебе я б нізащо не вибрався звідси!

Він натиснув велику червону кнопку й відразу ж опинився в кабінеті генерала Кадиллака…

А вранці по радіо передали, що майора Сітроена підвищили у званні за успішне випробування.