TOU

Пригоди Цибуліно ( продовження)

Джанні Родарі

Поки Лимончики збігли вниз, то стали всі зовсім п’яні, і це страшенно обурило обох графинь. Але найдужче лютував принц.

— Яка ганьба!! — галасував він. — Та вас усіх треба палицями відлупцювати! Яке свинство — пити червоне вино без закуски! Ну от і маєш: іще десять моїх солдатів стали небоєздатні!

І справді, усі десять Лимончиків один за одним звалилися додолу, просто принцу під ноги. І як один захропли…

Становище ставало дедалі тривожніше.

Синьйор Помідор рвав на собі волосся і благав містера Морквоу:

— Порадьте що-небудь! Адже ж ви іноземний військовий радник! А наші друзі у замку танцювали від радості. Не менш половини ворожого війська було розгромлено.

Здавалося, от-от над табором ворога біля воріт замайорить білий прапор на знак того, що військо принца визнає себе переможеним.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Цибуліно знайомиться з павуком-листоношею

Ні, не буду казати вам неправди: не замайорів білий прапор біля воріт. Навпаки, — до замку прибула з столиці ціла дивізія Лимончиків, і нашим друзям треба було або здаватися в полон, або втікати.

Цибуліно спробував утекти через льох, але в таємному підземному ході, що виводив до лісу, вже засіли солдати принца.

Хто ж видав їм таємницю підземного ходу?

Цього я теж від вас не приховаю. Зрадником став Горох.

Коли для наших друзів справи пішли на гірше, адвокат перебіг на бік ворога. Страшенно боявся він, щоб його не повісили вдруге.

Синьйор Помідор дуже зрадів, що нарешті зловив Цибуліно, і на радощах відпустив усіх його друзів, тільки Вишеньку замкнув на горищі.

А Цибуліно в супроводі цілої роти Лимончиків відвели до в’язниці і замкнули у підземній камері.

Двічі на день Лимончик із тюремної сторожі приносив до камери Цибуліно миску юшки і кухоль води. Цибуліно сьорбав юшку, не роздивляючись; одне, що завжди був голодний, а друге, що в камері було темно, хоч в око стрель. Цибуліно цілими днями лежав на тапчані і думав, думав, думав: «От якби побачити тата! Або хоч якось сповістити його, що я тепер у цій самій тюрмі».

День і ніч безперестанку крокував коридором повз камеру патруль Лимончиків. Гучний тупіт їхніх чобіт не давав хлопчикові заснути.

— Та хоч підбийте закаблуки гумою! — гукав до них Цибуліно. Але вони не звертали на нього уваги.

Через тиждень сторожі вивели його з камери.

— Куди ви мене ведете? — запитав він, бо подумав, що його вже тягнуть на шибеницю. Насправді ж його вивели у двір на прогулянку. Цибуліно сердився на свої ноги, бо вони розучилися ходити, дорікав своїм очам, бо вони відвикли від світла і мимоволі заплющувалися.

Подвір’я в’язниці було округле.

В’язні, усі в однаковому одязі у чорно-білу смужку, ходили вкруг один за одним. Розмовляти між собою було суворо заборонено. Посеред двору Лимон-тюремник відбивав такт кроків на великому барабані.

— Раз-два… раз-два… раз-два…

Цибуліно став позад якогось старого в’язня. На зігнуті плечі старого спадало сиве волосся. Час від часу він глухо кашляв, і тоді його плечі здригалися.

«Бідолашний дідусь, — подумав Цибуліно. — Якби він не був такий Старий, то я подумав би, що то мій тато…»

Раптом старий в’язень закашлявся так сильно, що аж захитався і мусив прихилитися до стіни, щоб не впасти. Цибуліно підбіг до нього, щоб допомогти, і тільки тепер побачив його обличчя, вкрите глибокими зморшками. Старий в’язень теж глянув на хлопчика своїми півзгаслими очима, раптом схопив його за плечі і прошепотів:

— Цибуліно, мій синочку!

— Тату!.. Які ж ви старі стали!..

Батько і син плачучи обнялися.

— Не плач, Цибуліно, — шепотів старий, — тримайся!

— Я не плачу, тату Але мені боляче бачити вас таким немічним, таким хворим. А я ще обіцяв звільнити вас’ з тюрми!

— Не журись! Буде ще й на нашій вулиці свято!

В цю мить тюремник Лимон, який відбивав рахунок кроків на барабані, закричав на них:

— Гей ви, двоє! Хіба не бачите, що порушили увесь стрій? Ану марш уперед!

Старий Цибулоне відірвався від стіни, хутко повернувся в стрій і знову став крокувати в ногу з іншими в’язнями. Вони ще двічі обійшли вкруг двору, потім строєм повернулися в коридор, який вів до камер.

— Я надішлю тобі звістку про себе, — прошепотів Цибулоне.

— Але ж як?

— Побачиш. Не занепадай духом, Цибуліно!

— До побачення, тату.

Старий зник у своїй камері. Камера Цибуліно була на два поверхи нижче, у самому підземеллі.

Тепер, коли Цибуліно побачився зі своїм батьком, камера вже не здавалася йому такою темною. Справді, якщо добре придивитися, то було видно, як із коридору через віконце у дверях сюди падало трошечки світла. Але це світло було таке слабке, що при ньому видно було лише тьмяний полиск багнетів тюремників, які крокували вперед і взад коридором.

Другого дня, щоб згаяти час, Цибуліно сидів і рахував багнети за віконечком. Раптом він почув, що його кличе по імені якийсь дивний, ледь чутний голосок. Звідки долинав цей голосок?

— Та хто це мене кличе? — здивовано запитав хлопчик.

— Глянь сюди, на стіну!

— Дивлюся і навіть стіни не бачу.

— Глянь сюди, ближче до вікна!

— О, тепер бачу. То ти — павук! Що ж ти тут робиш? Адже у цій холодній в’язниці мух, здається, немає.

— Я — Павук Кривоніг. Моє павутиння там, у верхній камері. Коли мені хочеться їсти, я перевіряю свої сіті і завжди знаходжу в них якусь поживу.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: