TOU

Пригоди Цибуліно ( продовження)

Джанні Родарі

Павук Кривоніг не знав — радіти цьому супутникові чи ні. А потім подумав, що вдвох іти веселіше, і буде поміч при якій лихій пригоді.

— Що ж, ходімо, — сказав він, — тільки треба йти трохи швидше. Бачте, я виконую одне термінове доручення і не хотів би спізнитися.

— Ти й досі служиш у тюрмі листоношею? — спитав Півосьмак.

— Ні. Я вже кинув службу, — відповів Павук Кривоніг. Хоч Півосьмак був йому приятелем, але про таємниці не слід говорити навіть приятелям.

Так, безтурботно балакаючи, незчулися вони, як скінчився водостік. Вони були за містом! Павук Кривоніг полегшено зітхнув, бо у водостоці була така задуха, що він мало не зомлів.

Вони вийшли на зелені поля. Був погожий літній день, у запашних травах ласкаво шелестів легенький вітерець. Півосьмак жадібно дихав, ніби прагнув забрати в себе все повітря.

— Як тут хороше! — скрикнув він. — Уже років зо три я й носа не витикав з мого задушливого водостоку! Але тепер я розумію, що не варто туди повертатися. Куди краще жити на селі!

— Та й на селі, як бачите, досить людно, — зауважив Павук Кривоніг і показав на довгу валку мурашок, що тягли до мурашника гусінь.

— А що, синьйорам городянам не до вподоби сільський люд? — задерикувато протріщав Коник-стрибунець з порога своєї нірки.

Півосьмак захотів неодмінно спинитися і пояснити Коникові свою думку про сільське населення. Коник щось гостро відповів. Півосьмак заперечив, Коник вилаявся. Півосьмак почав уже кричати. Так встряли вони в довгу суперечку. А час минав.

Навколо них зібрався цілий гурт коників, сонечок, а віддалік слухали сварку найхоробріші із боязкої мошкари.

І от це збіговисько помітив поліцай Горобець, який керував тут рухом, і хутко прилетів, щоб розігнати натовп. Він одразу взяв собі Півосьмака на замітку.

— От смачний буде сніданок для моїх горобенят, — сказав він сам собі. Добре, що мошкара зняла тривогу.

— Тікайте! Поліція!

В одну мить усіх як вітром здуло. Павуки Кривоніг і Півосьмак прожогом метнулися в нірку до Коника, а той причинив двері і став на сторожі.

Півосьмак тремтів зі страху, а Павук Кривоніг уже почав каятися, що взяв з собою в дорогу цього балакуна. Адже саме через нього втрачено стільки часу! Саме через нього на них звернула увагу поліція.

«От тобі й на! — сказав собі старий листоноша. — Горобець, напевне, вже записав мене до свого блокнота. А як візьме поліція на замітку, тоді начувайся, добра не жди».

Він обернувся до Півосьмака і промовив;

— От бачте, куме, яка небезпечна ця подорож! Може, нам краще буде тут розпрощатися?

— Отакої! — скрикнув Півосьмак. — Ти ж сам запрошував мене з собою, а тепер хочеш покинути в біді! Нічого сказати — хороший же з тебе друг!

— Але ж ти сам захотів іти зі мною. Та й не в тому справа. Я несу важливе послання до замку і не бажаю цілий день сидіти в цій норі, та ще й дякувати Коникові за гостинність.

— Гаразд, і я піду з тобою, — заявив Півосьмак, — я пообіцяв твоєму двоюрідному братові прийти, і я хочу додержати свого слова.

— Тоді ходімо, — сказав Кривоніг.

— Заждіть хвилинку, — спинив їх Коник, — я подивлюся, де поліція.

Він обережно прочинив двері. Горобець був іще тут. Він низько літав і пильно шукав їх у траві.

Півосьмак глибоко зітхнув і заявив, що поки Горобець тут, він і кроку з нори не ступить. І Кривоногові він теж заборонив виходити.

— Я не дозволю тобі ризикувати життям, — заявив він. — Я знав твого покійного батька і тому відповідаю за твою безпеку.

їм залишалося тільки одне: сидіти й чекати. Клятий Горобець ні на мить не віддалявся; через це цілий день минув у марному чеканні. Тільки надвечір поліція розійшлася по своїх казармах, тобто по кипарисових алеях навколо кладовища. Аж тоді наші мандрівники рушили в дорогу.

Павук Кривоніг був дуже засмучений з того, що прогаяв цілий день. Протягом ночі вони змогли б надолужити втрачений час, але раптом Півосьмак заявив, що дуже стомився і хоче відпочити.

— Це неможливо! — запротестував Павук Кривоніг. — Це абсолютно неможливо! Я йду далі!

— То ти хочеш покинути мене на півдорозі самого, та ще й вночі! Отак поводишся ти зі старими друзями твого покійного батька?!

Нарешті ці докори змусили Павука Кривонога спинитися. Вони знайшли затишний закуток у ринві якоїсь церкви і розташувалися на ночівлю.

Нічого й казати, що Павук Кривоніг усю ніч не міг очей стулити. Тільки люто зиркав на свого старого супутника, а той хропів собі до самісінького світанку.

«Якби не він, був би вже я на місці, а може, ішов би назад», — думав Павук Кривоніг.

Тільки-но почало розвиднятися, він розбудив супутника і наказав:

— В дорогу!

Але довелося іще почекати. Півосьмак ретельно почистив усі свої сім з половиною ніг і тільки після цього сказав, що готовий рушати.

Ранок пройшов без особливих пригод. Опівдні їх знову помітив Горобець, і вони вскочили в якийсь тунель. Вийшли з тунелю тоді, коли переконалися, що небезпека минула, і опинилися на якійсь широкій площині, зовсім без трави. Вся площина була поцяткована якимись незрозумілими для них слідами.

— Дивна місцевість! — зауважив Півосьмак. — Можна подумати, що тут пройшло ціле військо.

Край площини стояла низька будівля. З неї долітали чиїсь пронизливі тривожні голоси.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: