TOU

Пригоди Цибуліно ( продовження)

Джанні Родарі

— Ох, мій будиночок! Ох, мій чудовий будиночок!

— Були вже тут Лимончики? — запитав Цибуліно.

— Так, так, були і все забрали: і половинку ножиць, і бритву, і моє оголошення, і навіть дзвіночок!

Цибуліно мовчки почухав потилицю. Тепер чи й два шила допомогли б йому що-небудь придумати, а тут не було й одного. Мовчки ласкаво поклав він руку на плече кума Суниці і привів йогб до печери.

Коли вони увійшли, ніхто з друзів нічого їх не спитав. Усі зрозуміли, що цього разу Помідор переміг, а вони зазнали нової невдачі.

РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
Про пригоди містера Морквоу і пса Шукая

Містер Морквоу…

Чекайте хвилинку! А хто ж це такий — Морквоу? Про цю персону ми ще не чули. Звідки він узявся? Чого йому треба? Великий він чи малий? Товстий чи тоненький? Зараз усе вам пояснимо.

Побачивши, що втікачів знайти нелегко, принц Лимон звелів, як то кажуть, прочесати усю довколишню місцевість. Отож Лимончики взяли граблі і старанно прочесали усі поля й луки, ліси й кущі, щоб знайти наших друзів. Працювали Лимончики день і ніч, нагребли цілі купи хмизу, клаптів паперу і гадючого линовища, та Цибуліно і його друзів не було ніде.

— Ледарі! — гримав на них принц. — Тільки й того, що граблі поламали! Тепер майже всі граблі без зубів залишилися! Самим би вам за це зуби повибивати!

Солдати тремтіли від страху, аж зубами цокотіли. Цілих чверть години у парку тільки й чути було: «цок-цок-цок» — ніби град по даху торохтів.

Один з придворних Лимонів, що кілька разів бував у кіно, порадив:

— Я думаю, що треба покликати слідчого.

— А хто це такий?

— Той, хто робить розшуки. Якщо ви загубили, наприклад, ґудзик, то він умить знайде його вам. Або коли десь загубиться батальйон солдатів чи кілька в’язнів — він тільки подивиться в бінокль і знайде враз.

— Ну, коли так, то пошліть по слідчого!

— Я знаю одного слідчого, цілком придатного для нашої справи, — сказав придворний Лимон. — Його звуть містер Морквоу.

Ну от ви вже знаєте, хто такий містер Морквоу. Поки він приїде до замку, розкажу вам іще, як він одягнений і якого кольору в нього вуса. А втім, цього не можу сказати, бо у містера Морквоу зовсім немає вусів. Але зате в нього є пес, справжній мисливський пес, на ім’я Шукай, який допомагає йому носити інструменти.

Справа в тому, що містер Морквоу ніколи не вирушає в дорогу без кількох підзорних труб та біноклів, без сотні компасів, десятка фотоапаратів. Крім цих приладів, він завжди возить з собою мікроскоп, сачок, яким ловлять метеликів, і торбину з сіллю.

— А для чого вам сіль? — запитав у нього принц.

— З дозволу вашої світлості, я насиплю солі на хвіст тим в’язням, які втекли, а потім ловитиму їх оцим сачком.

Принц тільки тяжко зітхнув:

— Боюся, що цього разу сіль вам не знадобиться, бо у цих втікачів хвостів немає.

— Тоді справа складніша, — серйозним тоном зауважив містер Морквоу. — Якщо вони безхвості, то як же їх ловити? Куди я сипатиму їм сіль? Дозвольте зауважити, ваша світлість, що не треба було дозволяти їм тікати. Або треба було приладнати їм хвости, щоб було за що ловити.

Тоді знову обізвався той самий придворний Лимон, який порадив запросити до замку містера Морквоу:

— Я бачив одного разу в кіно, що інколи втікачів ловлять, насипаючи їм солі на голову, — сказав він.

— О, це надто застаріла система! — зневажливо відказав містер Морквоу.

— Застаріла, абсолютно! — повторив пес.

У цього собаки була така чудна звичка підгавкувати своєму господарю. Він повторював усе, що казав Морквоу, і ще додавав від себе якесь слово, наприклад, «точно» або «абсолютно».

— У мене є інша думка, — сказав містер Морквоу.

— У нас є інші думки, точно! — повторив пес і при цьому поважно вильнув хвостом.

— Замість солі можна взяти перцю!

— Оце добре придумано! — зрадів принц. — Сипніть їм перцю межи очі, і вони самі здадуться в полон.

— Я теж так думаю, — ввернув і своє слово Помідор. — Але щоб засипати втікачам очі перцем, їх треба перше знайти.

— Це нелегка справа, — згодився містер Морквоу. — Та за допомогою моїх інструментів я спробую їх знайти.

Містер Морквоу був не простий, а вчений слідчий. Ніколи і нічого не робив він без своїх інструментів.

Спати йшов — і то брав із собою аж три компаси. Одним точно визначав, де знаходиться спальня, другим відшукував двері до неї, третім знаходив ліжко.

Одного разу Вишенька підгледів, як містер Морквоу і пес Шукай, лежачи долі, дивилися на компас і про щось жваво розмовляли.

— Що це ви робите, синьйори? — запитав їх Вишенька. — Чи не шукаєте ви на підлозі слідів, що могли залишити втікачі?

— Я шукаю моє ліжко, — відповів Морквоу. — Без інструментів кожен дурень може знайти своє ліжко. Але справжній слідчий повинен шукати науково. Отже, честь мого ремесла зобов’язує мене користуватися відповідними інструментами. Як відомо, компас має магнітну стрілку, що завжди вказує на північ. Ідучи в цьому напрямку, я неодмінно натраплю на своє ліжко.

Однак, коли він ступив на північ, то вломився головою у шафу із дзеркалом і розбив те дзеркало в друзки, бо був твердолобий. А його собаці скалкою відрубало хвоста, отож залишився лише куций обрубок.

— Мабуть, ми помилилися в розрахунках, — сказав Морквоу.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: