TOU

Пригоди Цибуліно ( продовження)

Джанні Родарі

Містер Морквоу враз спинився.

— Ви мене кличете? — спитав він.

— Ні, ні, містере Морквоу. Це я сповістив одного горобця, мого приятеля, що на підвіконні для нього є крихти хліба.

— У вас добра душа, синьйоре Вишенько! — сказав слідчий, вклонився і пішов собі далі.

Як ви, мабуть, самі чекали, на свист Вишеньки з лісу відгукнувся інший свист, правда, не такий сильний, а тихенький. На узліссі, праворуч від Морквоу, заворушилися кущі. Вишенька посміхнувся. Тепер він знав, що його друзі на сторожі. Ще вчора попередив їх про приїзд містера Морквоу, і вони умовилися, як пошити слідчого в дурні.

Але слідчий також помітив, що на узліссі заворушилися кущі. Він і його пес разом упали на землю і причаїлися.

— Нас оточили, — пробелькотав слідчий, випльовуючи пилюку, що набилася йому в рот і ніс.

— Оточили, абсолютно! — прошепотів пес.

— Небезпека щохвилини зростає,- шепотів містер Морквоу. — Але ми мусимо будь-що зловити втікачів.

— Зловимо, точно!

Містер Морквоу почав оглядати узлісся у величезний бінокль.

— Там нікого немає,- нарешті сказав він. — Розбійники втекли.

— Розбійники? — спитав Шукай. — А до чого тут розбійники?

— От тобі й на! — гримнув на нього Морквоу. — А ті, що ховалися за отими кущами і шелестіли гіллям, хіба то не розбійники?! Так, це зграя страхітливих розбійників! Тепер ми повинні йти їхніми слідами і, напевне, знайдемо схованку втікачів.

Шукай знов і знов дивувався з проникливості свого господаря. Розбійники відступали, бо видно було, як ворушилися кущі.

Тобто самих розбійників слідчий із псом не побачили, але ж кущі хиталися, і тому Морквоу був певен, що за ними ховаються саме розбійники. Він твердо повірив у свою вигадку, що то розбійники, які боялися неминучого арешту і втікали від нього.

А насправді ніяких розбійників там не було й близько. А хто там був, я скажу вам пізніше.

Через якусь сотню метрів стежка привела до лісу Морквоу і Шукай хоробро увійшли в ліс, ступили ще кілька кроків, спинилися і сіли під розлогим дубом відпочити і роздивитися навколо.

Слідчий дістав із сумки мікроскоп і почав пильно роздивлятися пилюку на стежці.

— Видно—  якісь сліди, хазяїне? — нетерпляче спитав Шукай.

— Ніяких.

У цю мить знов почувся довгий посвист, а потім приглушений крик:

— Ого-го-го!

Морквоу і Шукай припали до землі і завмерли.

Крик повторився двічі або й тричі. Тепер уже не могло бути ніяких сумнівів. Це перегукувалися розбійники.

— Нам загрожує небезпека, — спокійно, і оком не зморгнувши, сказав Морквоу і дістав сачок для метеликів.

— Загрожує, абсолютно! —повторив пес.

— Розбійники відрізали нам шляхи до відступу і тепер почали обхідний маневр, щоб захопити нас ззаду. Держи перечницю напоготові. При їхній появі сип їм перець просто в очі, а я накрию їх сачком.

— Сміливий план, абсолютно! — палко схвалив пес. — Але я чув, що розбійники бувають озброєні. Ну що, коли вони почнуть стріляти?

— Ахай йому абищо! — вилаявся містер Морквоу. — От про це я і не подумав… Морквоу перелякався. А пес зрадів, що може поводити за носа такого знаменитого слідчого, і сказав:

— Мені здається, що тут нам допоміг би один цікавий спосіб полювання на зайців.

— Що ж то за спосіб? — запитав Морквоу.

— Таким способом полюють на зайців за кордоном. На тому місці, де зайці бігають вдень, між двома деревами натягають міцний мотузок. Біля мотузка кладуть зовсім тупого ножа. Коли заєць втікає від мисливців, він підбігає до мотузка і спересердя лається: «От прокляття!» Потім помічає ніж і каже сам собі: «Ну нічого, я переріжу мотузок цим ножем!» Хапає ножа і починає різати мотузок. Але, як я вам сказав, мисливці кладуть там зовсім тупого ножа. Заєць пиляє-пиляє, пиляє-пиляє, потом з натуги обливається, лютує і лається, а мотузок цілий, як був. А тут мисливці ззаду підкрадаються і… хап сірого за вуха!

— Так, це дуже цікавий спосіб, — згодився Морквоу. — Але, на жаль, немає у мене тупого ножа. Я користуюся лише найгострішими ножами іспанського виробу До того ж немає у мене й мотузка.

— Шкода, що ми змушені відмовитися від цього чудового способу.

Вони ще лежали у високій траві, як раптом за кілька кроків від них почувся чийсь тихий голос:

— Містере Морквоу! Містере Морквоу!

— От дивно! Це — жіночий голос, — зауважив слідчий.

— Містере Морквоу! Містере Морквоу! — знов кликав і ніби благав той самий голос.

— Мені здається, що якась жінка попала в небезпеку, — насмілився висловити свою думку Шукай. — Може, розбійники взяли її як заложника. Я думаю, що ми повинні її звільнити.

— Ні! Цього ми не можемо робити, — заперечив Морквоу. Його розсердило базікання помічника. — Ми повинні заарештувати втікачів, а не визволяти людей, яких вони взяли в полон… У нас є ясне завдання, і ми повинні робити тільки те, за що нам платять гроші.

А голос невідомої жінки час від часу знову прохав, кликав, благав:

— Містере Морквоу! Допоможіть! Врятуйте мене!

«Якась жінка кличе мене на поміч, — міркував про себе слідчий. —  І я відмовляюсь її рятувати… Та невже ж я зовсім безсердечний?»

Стурбований цією підозрою, він засунув руку під піджак, почув, що серце в нього б’ється на місці і заспокоївся.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: