TOU

Пригоди Цибуліно (розділи 1-14)

Джанні Родарі

Справа в тому, що хоча принц і носив на шапці золотий дзвоник, та розумом не відзначався, до того ж був страшенний забудько. Ось і тепер, побачивши приведеного в’язня, він скрикнув:

— Ах, які чудові вуса! Присягаюся, що у всіх підлеглих мені землях не бачив я другої пари таких розкішних, таких довгих і викоханих вусів!

Слід сказати, що у тюрмі кум Часник тільки й знав, що знічев’я розчісував свої вуса.

— Дякую за похвалу, ваша світлосте! — скромно і ввічливо відповів Часник.

— Так от я велю нагородити вас орденом Срібного Вуса! Гей, Лимончики!

Придворні Лимончики були тут як тут.

— Принесіть-но мені вінець ордена Срібного Вуса!

Придворні принесли вінець, який мав вигляд вуса, що обвивався круг голови. Вус той справді був срібний.

Кума Часника це зовсім спантеличило. Він був певен, що його привели на допит, а тут замість допиту його нагородили таким почесним орденом.

Він смиренно схилив голову, і принц власноручно одяг йому срібний вінець, потім обняв і розцілував у обидва вуса — у правий, потім — у лівий. На цьому принц вважав справу закінченою і вже підвівся, щоб кудись іти. Він же був забудько.

Тоді синьйор Помідор нахилився до нього і прошепотів:

— Ваша світлосте, дозвольте найпокірніше нагадати вам, що ви нагородили ганебного злочинця.

— З того часу, як я його нагородив, — гордовито заявив принц, — він уже не злочинець. І все-таки давайте почнемо допитувати його.

Звернувшись до Часника, принц Лимон спитав, чи знає він, куди втекли в’язні. Часник відповів, що не знає. Тоді його запитали, чи відомо йому, де сховано хатину кума Гарбуза. Часник знов відповів, що йому нічого невідомо.

Це розлютило синьйора Помідора:

— Ваша світлосте, він бреше! Я пропоную піддати його катуванню і катувати, поки він признається у всьому.

— Чудово, чудово! — охоче згодився принц Лимон, потираючи руки.

У нього зовсім вилетіло з голови, що кілька хвилин тому він сам нагородив Часника орденом. Тепер він страшенно зрадів, що може подивитися, як катуватимуть людину, бо в душі він був злостивий і жорстокий.

— З яких тортур будемо починати? — спитав кат, що приніс усі знаряддя свого ремесла: гострі шпигачки, сокири, списи і коробку сірників, щоб палити вогнище.

— Ану вирвіть у нього вуса! — наказав принц.

Кат почав щосили смикати Часникові вуса. Але дружина кума Часника так часто розвішувала на них білизну, що вони стали дуже міцні. Кат смикав-смикав, знесилився, облився потом, а вуса не відривалися. Кум Часник — не відчував ніякого болю і тільки посміювався.

Нарешті кат настільки знесилився, що знепритомнів і звалився додолу.

Кума Часника відвели до темниці, замкнули його там та й забули про нього. Мусив бідолаха Часник живитися лише мишами, а його вуса так відросли у темряві, що закручувалися подвійними кільцями.

Після Часника настала черга допитувати синьйора Гороха. Адвокат кинувся принцові в ноги, почав їх цілувати, благати його:

— Простіть мені, ваша світлосте, я не винен!

— Погано, дуже погано, синьйоре адвокате! Коли б ви були винні, я б одразу ж вас звільнив. Але якщо ви не винні, справа обертається для вас дуже погано. Можете ви хоч сказати, куди втекли в’язні?

— Ні, ваша світлосте! — тремтячим від страху голосом відповів Горох. І справді він цього не знав.

— От бачите?! — розсердився принц Лимон. — Ну як можу я вас звільнити, якщо ви нічого не знаєте?

Горох кинув благальний погляд на синьйора Помідора, але той удав, що заклопотаний дуже важливою справою: дивлячись у стелю, колупався пальцем у носі.

Коли Горох побачив, як ганебно кинув його напризволяще хазяїн і покровитель, то зрозумів, що пропав. І його охопила страшенна лють.

— Чи можете ви сказати хоча б, де заховано хатину Гарбуза? — запитав знову принц Лимон.

От про це Горох знав, бо підслухав розмову Цибуліно з односельцями.

«Якщо я відкрию їм цю таємницю, то мене звільнять, — подумав він про себе. — Ну і що з того? Тепер я бачу, чого варті такі друзі, як Помідор. Коли вони користувалися з моїх знань і авторитету, щоб грабувати людей, тоді вони частували мене і всіляко зі мною загравали. А тепер вони покинули мене в біді. Не хочу більш їм допомагати! Хай вони пощезнуть! Будь що буде, а від мене вони нічого не дізнаються!»

І він голосно промовив:

— Ні, я нічого не знаю!

— Ви брешете! — гримнув на нього синьйор Помідор, — Ви добре знаєте, але не хочете сказати!

Тут синьйор Горох уже не витримав. Він став навшпиньки, щоб здаватися вищим, втупив у Помідора гнівний погляд і закричав:

— Так, знаю! Добре знаю, де заховано хату Гарбуза! Але нізащо, ніколи вам не скажу!

Принц Лимон здивовано зиркнув на Гороха.

— Подумайте краще, — сказав він. — Якщо ви не відкриєте цієї таємниці, я буду змушений вас повісити!

У синьйора Гороха аж жижки затряслися від страху, він провів по своїй шиї рукою, ніби вже відчув, як давить зашморг, але залишився непохитний.

— То й вішайте! — гордо відказав він. — Вішайте негайно!

Проговоривши ці слова, він раптом увесь побілів, — такого з зеленим Горохом ще не траплялося, — і впав непритомний.

Синьйор Петрушка записав у протокол: «Обвинувачений знепритомнів від сорому».

Потім іще раз висякався у картату хустку і згорнув книгу. Допит був закінчений.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: