TOU

Пригоди Цибуліно (розділи 1-14)

Джанні Родарі

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові

Коли синьйор Горох отямився, навколо була цілковита темрява, і він подумав, що його вже, певно, повісили.

«Я помер, — думав він, — і тепер, напевне, у пеклі. Дивно тільки, що тут так мало вогню. Власне, його зовсім немає. Оце дивно: пекло — і без пекельного вогню!»

В цю мить у замку камери заскрипів ключ. Горох причаївся в кутку, бо тікати все одно було нікуди. Він перелякано дивився, як відчиняються двері, і чекав, що зараз увійде кат із солдатами Лимончиками.

Лимончики справді увійшли, але з ними замість ката був… Хто б ви думали? Синьйор Помідор власною персоною, зв’язаний по руках і ногах.

Синьйор Горох скочив на рівні ноги і мало не кинувся на Помідора з кулаками, та схаменувся.

«Що ж це я роблю?! Тепер він такий самий в’язень, як і я», — подумав Горох. І хоча не відчував ніякої симпатії до свого недавнього хазяїна, чемно запитав:

— То вас також заарештували?

— Заарештували? Скажіть краще, що мене засудили на смерть. Мене повісять завтра на світанку, відразу ж після вас. Та ви, мабуть, і не знаєте, що ми знаходимося у камері смертників!

Горох не міг отямитися від здивування.

— Принц Лимон страшенно розгнівався, що йому не вдалося розплутати ці таємниці, — вів далі Помідор. — Так що він придумав! Звинуватив мене перед графинями як призвідника всієї цієї змови. І виніс вирок: повісити.

Синьйор Горох не знав — радіти йому чи співчувати Помідорові. Нарешті сказав:

— Ну що ж, не журіться, синьйоре Помідоре! Разом помирати будемо.

— Мала втіха, — озвався Помідор. — Та хоч ми й помремо, все-таки дозвольте мені вибачитися перед вами за те, що я мало дбав про вас під час допиту. Ви самі розумієте, що тоді вирішувалася і моя доля.

— Ах, що було — минуло. Не треба згадувати, — чемно сказав синьйор Горох. — Тепер ми — товариші по нещастю. То будемо краще допомагати один одному.

— Я цілком з вами згоден, — полегшено зітхнув Помідор. — І я дуже радий з того, що ви зовсім не злопам’ятна людина.

Він одразу повеселішав, дістав з кишені шматок солодкого пирога і по-братньому поділився з синьйором Горохом. Горох очам своїм не вірив, що Помідор так розщедрився.

— На жаль, оце і все, що мені залишили, — сказав Помідор, сумно похитуючи головою.

— Отака в світі правда! Вчора ви були справжнім володарем замку, а сьогодні ви в’язень!

Помідор мовчки жував пирога.

— А знаєте, — раптом сказав він, — мені навіть подобається, як пожартував зі мною отой шибеник Цибуліно. Добре подумавши, я зрозумів, що він просто непосидющий хлопчина і зробив це від щирого серця, з бажання допомогти бідним людям.

— Можливо, — згодився Горох.

— Шкода, що невідомо, де тепер ці люди, які втекли з тюрми, — просторікував Помідор. — Тепер я залюбки зробив би для них щось хороше.

— Що ж ви зробили б тепер, коли самі перебуваєте у в’язниці?

— Ваша правда. Та я й не знаю, де вони.

— І я не знаю, — признався Горох.

Від привітності Помідора язик у адвоката почав потроху розв’язуватися, і він додав:

— Знаю тільки одне: місце, де вони сховали хатину кума Гарбуза.

Коли Помідор почув ці слова, у нього з радощів аж серце тьохнуло.

«Ану, Помідоре, прислухайся уважно до того, що говоритиме цей дурень, — сказав він сам собі. — Можливо, в тебе ще є надія на порятунок…»

— Справді, знаєте? — запитав він у адвоката.

— Авжеж, знаю. Тільки нікому не скажу. Бачите, я не хочу більш кривдити цих бідних людей.

— О, ці почуття роблять вам честь, синьйоре адвокат! Я б теж нікому не сказав. Я не хотів би, щоб через мене з цими бідолашними знедоленими людьми сталось якесь нове лихо!

— Коли так, — сказав синьйор Горох, — то я радий потиснути вашу руку.

Синьйор Помідор про стяг руку, і синьйор Горох довго її тиснув.

Адвокат зовсім розчулився, йому закортіло поговорити з Помідором від усього серця.

— Повірите, — легковажно признався він, — вони сховали хатину біля самісінького замку. Так близько, що нам і на думку не спало б там шукати.

— Де ж саме вони її сховали? — ніби ненароком запитав Помідор.

— Тепер я вже можу вам про це сказати, — гірко усміхнувся синьйор Горох. — Все одно завтра ми з вами загинемо, і цю таємницю разом з нами сховає могила.

— І правда. Ви ж знаєте, що завтра на світанку обох нас стратять.

Тут синьйор Горох ще ближче присунувся до товариша по тюрмі і тихенько прошепотів йому на вухо, що хатину кума Гарбуза сховано недалеко звідси, в лісі, і доглядає її кум Суниця.

Помідор вислухав до кінця, палко потиснув Горохові руку і скрикнув:

— Дорогий мій друже! Я вам безмежно вдячний за те, що ви довірили мені цю важливу звістку. Цим ви рятуєте мені життя!

— Я рятую вам життя? Та ви жартуєте!

— Анітрохи! — гукнув Помідор і схопився на ноги. Він кинувся до дверей і почав щосили гатити в них кулаками, доки прибігли Лимончики.

— Негайно ведіть мене до принца Лимона! — наказав синьйор Помідор, як завжди, владним тоном. — Я повинен доповісти йому про надзвичайно важливу справу!

І справді, Помідор розповів принцу про все. Принц страшенно зрадів. І вони вирішили, що завтра вранці, зразу ж після страти Гороха, підуть до лісу, щоб захопити хатину кума Гарбуза.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: