TOU

Пригоди Цибуліно (розділи 1-14)

Джанні Родарі

Тут Цибуліно визирнув з дверей.

– А-гов, а-гов! — гукнув до нього Гавкун охриплим голосом.

– Ви до мене?

– До вас, юначе! Чи не принесли б ви для мене лимонаду?

– Я б охоче збігав, синьйоре Гавкун, та бачте, ніколи — хазяїн звелів мені полагодити ось цього черевика.

І без зайвих слів Цибуліно повернувся до майстерні.

– Який грубіян! — буркнув про себе пес. Він проклинав ланцюг, через який не міг сам збігати напитися.

Трохи згодом Цибуліно знов виткнув носа з дверей.

– Синьйоре! — благально про скавчав пес. — Може, ви принесете мені хоч кухлик простої водиці?

– Та я б охоче приніс, — відповів Цибуліно, — але саме зараз хазяїн загадав мені підбити черевики синьйора священика.

Цибуліно шкода було дивитися, як страждає від спраги бідолашний пес. Але він ненавидів собаче ремесло Гавкуна, та ще й хотів дужче допекти Помідорові.

О третій годині сонце вже так припекло, що й камінню стало жарко.

Тепер псові стало непереливки. А Цибуліно налив у пляшку води, всипав туди білого порошку, який дружина майстра Виноградинки приймала на ніч. Бідна жінка була така нервова, що не могла заснути без цього порошку.

Цибуліно підніс пляшку до рота, — от ніби п’є.

– Ах, яка свіжа води-и-ця, — примовляв він, погладжуючи себе по животі. У Гавкуна аж слина потекла, і на мить йому ніби полегшало.

– Синьйоре Цибуліно, — тихенько спитав він, — а ця вода — чиста?

– Аякже! Чиста, як сльоза!

– А в ній нема мікробів?

– Та що ви! Цю воду очистив один славетний професор.

І з цими словами він знову притулив пляшку до губів, ніби пити.

– Синьйоре Цибуліно, — знову спитав Гавкун, — як це ви робите, що пляшка весь час лишається повна?

– Справа в тому, — відповів Цибуліно, — що цю пляшку подарував мені мій старенький дідусь. Вона зачарована і тому ніколи не порожніє.

– А ви не дозволили б мені один разочок з неї ковтнути? Мені б однієї ложечки вистачило.

– Один ковток? Та хоч і десять! — відповів Цибуліно.

Важко уявити, як зрадів Гавкун! Він дякував хлопчикові, лизав йому ноги і крутив хвостом. Навіть перед своїми господинями — графинями Черешнями — він так ніколи не вислужувався.

Цибуліно віддав йому пляшку. Пес ухопив її в обидві лапи і одним ковтком випорожнив до дна, а тоді й каже:

– Як? Уже все? А ви ж, синьйоре Цибуліно, казали, що ця пляшка чарівна!

Та не встиг він договорити цих слів, як упав додолу і заснув.

Цибуліно зняв з Гавкунової шиї ланцюг, узяв пса на плечі і попростував до графського замку. Озирнувшись, Цибуліно бачив, що кум Гарбуз знов оселився в своїй хатині. І крізь віконечко виглядало осяяне щасливим усміхом лице старого і його руда борідка.

«Бідний пес! — думав собі Цибуліно, крокуючи до замку. — Я не міг зробити інакше. Та ще хтозна, як ти віддячиш мені за свіжу водичку, коли, прокинешся».

Ворота були відчинені; Цибуліно поклав пса на траву в парку, ласкаво погладив його і мовив:

– Привітай від мене синьйора Помідора.

Гавкун крізь сон відповів щасливим гарчанням. Йому снилося, що купається він у синій приємній водиці гірського озера… і п’є досхочу і сам розтікається водою. Ось уже водяний став його хвіст, водяні вуха, водяні лапи. Вони довгі і легкі, мов струмені водограю.

– Спи спокійно, — мовив Цибуліно і пішов назад до села.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
Як кум Суниця чіпляв дзвоника для злодіїв

В селі Цибуліно побачив, що біля хатини кума Гарбуза товпиться багато людей. Видно було, що вони чимось схвильовані і сперечаються.

– Що тепер зробить Помідор? — тривожно запитував скрипаль Груша.

– Кажу вам, що все це не доведе до добра. Як не крути, а вони господарі і чинять, як їм заманеться, — говорила кума Динька.

Дружина кума Часника з нею погодилася і, ухопивши свого чоловіка за вуса, як за віжки, скомандувала:

– Н-но додому, поки не сталося лиха!

І навіть хоробрий майстер Виноградинка тривожно чухав шилом потилицю і вголос міркував:

– Помідор уже двічі пошився в дурні. Тепер він неодмінно помститься!

Менш від усіх журився кум Гарбуз. Він видобув з кишені такі добрі цукерки, що важко собі уявити, і став частувати усіх сусідів.

Взяв одну цукерку й Цибуліно, трохи посмоктав і задумливо промовив:

– Я теж гадаю, що Помідор так просто не здасться.

– То що ж нам робити?.. — зітхнув кум Гарбуз. І його щаслива усмішка враз погасла, ніби сонце сховалося за хмарою.

– Ось послухайте, що я придумав! Давайте сховаємо хатину! — скрикнув Цибуліно.

– Тобто як сховаємо?

– Та дуже просто! Я не давав би такої поради, коли б це був великий палац. А таку малесеньку хатину неважко буде сховати. Б’юсь об заклад, що її можна перевезти куди завгодно на візку ганчірника.

Не довго думаючи, Квасолинка, син ганчірника, збігав додому і прикотив візок.

— То ви хочете поставити дім на візок? — тривожно запитав кум Гарбуз. Він побоювався, що його дім розвалиться на друзки.

– Нічого з вашою хатинкою не станеться! — відповів Цибуліно.

– Куди ж ми його повеземо? — непокоївся кум Гарбуз.

Якщо хочете, можна поки що сховати в моєму льоху, — запропонував майстер Виноградинка. — А потім побачимо, що робити далі.

– А коли Помідор як-небудь про це пронюхає?

І всі разом зиркнули на синьйора Гороха, який ніби просто прогулювався поблизу. Адвокат почервонів і став присягатися та божитися:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Пригоди Цибуліно”
Джанні Родарі
Видавництво: “Septima”
2013 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: