TOU

Приємне покарання

Казки Марі Катрін д'Онуа

Королева, помітивши, що король повернувся дуже засмученим, почала розпитувати його, і він розповів про жорстоке пророцтво феї, приховавши при цьому все те, що колись відбулося між ними, аби не накликати на прекрасну королеву нових нещасть.
Молода королева знала: жодна фея не може скасувати пророцтво подібної до себе, але здатна пом’якшити неминуче нещастя.

«Я поїду,— сказала королева,— до Осяйної, воло­дарки Щасливої імперії. Особливу радість цій славетній феї дарує турбота про нещасних. Вона моя родичка і завжди ставилася до мене прихильно, напророчивши колись високий сан, до якого приведе мене кохання».
Король з радістю підтримав наміри дружини, покладаючи великі надії на цю мандрівку, і, оскільки екіпаж був уже готовий, королева одразу ж вирушила на пошуки Осяйної. Фею назвали цим ім’ям, бо мала блискучу красу, сяйво якої сліпило очі, а велич її душі в усьому відповідала прекрасній зовнішності.
Діставшись великого поля, королева виразно побачила башту, де мешкала Осяйна, але, щоб наблизитись до неї, треба було зробити не один гак. Башта з білого мармуру з кришталевими вікнами-аркадами не мала дверей; прекрасна річка, вода якої виблискувала сріблом, омивала її підніжжя, дев’ять разів обвиваючи, мов голубою стрічкою. Королева і її почет під’їхали до берега ріки в тому місці, де починався перший її вигин. Королева перейшла річку по мосту з білих маків, який, хоча й споруджений з квітів, завдяки чарам феї став таким міцним і надійним, ніби був зроблений з бронзи. Та все ж слід було остерігатися, бо він мав властивість присипляти на сім років тих, хто хотів його перейти проти волі феї. За мостом королева побачила шістьох пишно вбраних молодиків, що солодко спали на траві під листяним шатром. Це були закохані у фею королевичі, але вона й слухати не хотіла про кохання, тому і не дозволила їм наблизитися до свого палацу.
Перейшовши місток, королева опинилася на першій смузі суходолу, де містився чарівний лабіринт із жасмину й олеандра; там теж панував білий колір, бо він був найулюбленішим кольором феї. Досхочу намилувавшись прекрасними алеями і легко знаходячи повороти, які становили перепону лише для тих, кого чарівна Осяйна не хотіла пропустити до свого чудесного помешкання, королева знову перейшла річку по мосту з білих анемон. У цьому місці річка робила своє друге коло, і простір, який вона залишала вільним перед третім витком, був засаджений лісом вічноквітучих акацій. Його чарівні алеї були такими тінистими, що не пропускали сонячного проміння. Там ніжно туркотіли голуби, пір’ячко яких змагалося з білістю снігу; на гіллі дерев сиділи без ліку білі канарки, вони влаштували чудовий концерт, бо одним помахом палички Осяйна навчила їх найкращих на світі пісень.

На виході з цього прекрасного лісу починався міст із тубероз, він вів на прекрасні луки, де росли дерева, рясно вкриті такими чудовими плодами, що найменше з них присоромило б славетні сади Гесперид. Крім того, щовечора королева знаходила прегарні шатра і чудові страви в них, хоча ніхто не бачив спритних та вмілих служників, які їх подавали. Дізнавшись із книг про прибуття королеви, фея не могла дозволити, щоб та хоч на хвилину відчула втому від своєї подорожі.
Залишивши чудові луки, королева перейшла річку по мосту з білих гвоздик і опинилася в парку феї, що був такий же прекрасний, як і все інше. Фея іноді полювала там: у парку водилося безліч оленів, білих ланей та іншої дичини з білим хутром. Зграя білих хортів лежала на траві поряд із ланями, білими кроликами й іншими тваринами, яких вважають дикими, але в цих місцях все було інакше. Мистецтво феї приручило їх, і коли собаки гналися за яким-небудь звіром, щоб забавити Осяйну, вони, здавалося, розуміли, що це лише гра, бо робили все належне, крім того, що могло зашкодити. У цьому місці ріка робила свій п’ятий вигин біля помешкання феї.
Вийшовши з парку, королева пішла по мосту з жасмину й опинилась у прегарному селі, усі хатини якого були з білого алебастру. Мешканці цього чарівного куточка, підданці феї, пасли її череду. Вбрання їхнє було із срібного газу, голови пастухів прикрашали вінки, посохи виблискували коштовним камінням. Усі вівці вражали надзвичайно білою вовною, пастушки були молоді й гарні, а Осяйна надто любила біле, щоб не забути наділити їх чудовим кольором обличчя. Усі пастухи відзначалися чемністю, і єдиний недолік цього чарівного краю — тут не можна було знайти жодної чорнявої красуні.

Пастушки привітали королеву і піднесли їй порцелянові вази з найпрекраснішими у світі квітами. Королева та її почет були в захопленні від такої приємної мандрівки, це сприймалося за добрий знак для справи. Коли вони знову рушили, залишаючи сільце, до королеви наблизилась молоденька пастушка і піднесла їй маленьку левретку на білій оксамитовій подушечці, гаптованій сріблом і перлами. Білу левретку заледве можна було розрізнити на білому оксамиті.
«Фея Осяйна, володарка Щасливої імперії,— звернулася молода пастушка до королеви,— наказала мені піднести вам Білу Біляночку (так звали собачку); вона удостоєна честі бути улюбленицею самої Осяйної, і мистецтво феї витворило з неї справжнє диво. Володарка веліла їй провести вас аж до башти, вам залишається, велика королево, лише випустити собачку і йти слідом за нею».
Королева із задоволенням взяла маленьку левретку, втішена турботою феї. Вона приголубила Білу Біляночку, і та легко зістрибнула на землю й побігла поперед королеви, яка разом зі своїм почтом пішла вслід за нею.
Вони підійшли до берега ріки, яка робила в цьому місці свій шостий виток, і були дуже здивовані, не знайшовши мосту для переправи. Фея не бажала, щоб пастухи турбували її у відлюдді, тому міст з’являвся тут лише тоді, коли вона сама хотіла перейти річку чи прийняти друзів. Розмірковуючи над цим, королева враз почула, що Біла Біляночка тричі подала голос; одразу вітер почав розхитувати дерева на березі і струсив на воду таку кількість флердоранжу, що з нього утворився міст, по якому королева легко перейшла річку. Вона подякувала Білій Біляночці, приголубивши її, і опинилася на просіці, обсадженій миртом і апельсиновими деревами. Пройшовши просі¬кою, королева вийшла на берег ріки, яка утворювала в цьому місці свій сьомий виток. Тут також не було мосту, але вранішня пригода заспокоїла королеву.
Біла Біляночка тричі тупнула маленькою лапкою, і тієї ж миті на річці з’явився місток із білих гіацинтів. За ним королева ступила на заквітчані луки, де стояли прекрасні шатра. Відпочивши, рушила далі й знову опинилася біля води. Переправи не було Біла Біляночка наблизилась до прекрасної річки й напилася з неї: одразу ж з’явився міст із білих троянд, він вивів просто до саду феї. Тут було так багато чудових квітів, незвичайних фонтанів і статуй невимовної краси, що все це неможливо змалювати. Якби королева не була стурбована і не поспішала відвернути нещастя, якими погрожувала їй жорстока Страхітлива, вона ще довго залишалась би в цьому чарівному куточку. Весь почет залишав його з жалем, але всі мусили йти услід за Білою Біляночкою, що велал королеву туди, де річка робила свій останній виток навколо житла Осяйної.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чарівні казки”
Марі Катрін д’Онуа
Переклад із французької В. Б. Бурбело
за виданням: Madame d’Aunoy. Les contes des fees. Nuremberg, 1762.
Видавництво: Фірма “Довіра”
Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: