TOU

Приємне покарання

Казки Марі Катрін д'Онуа

Отже, він відіслав обох дочок у супроводі молодого й шанобливого почту в чарівний замок, розташований на кордоні володінь; він називався замком Портретів. То було місце, гідне вченої феї, яка спорудила його чотири тисячі років тому: з прекрасними садами і алеями для прогулянок, дивовижною нескінченною галереєю портретів усіх королевичів і королівен своєї та сусідніх держав. Ледве їм виповнювалося п’ятнадцять років — портрети їхні були вже готові й написані з такою майстерністю, яка під силу тільки чарівниці. Це диво мало тривати до тих пір, поки до цього замку не приїде найпрекрасніша на світі королівна.
Галерею розділяли два просторих і розкішних покої, де оселилися юні королівни. У них були спільні вчителі, вони мали однакове виховання, чарівну Любу не вчили нічому такому, чого б не викладали і сестрі, однак Страхітлива приходила давати тій окремі уроки, які псували все добре, а Осяйна, зі свого боку, також з’являлася в покоях Люби, щоб своїми настановами зробити її гідною загального захоплення.
Королівни провели в цьому замку, далеко від двору, три роки. Одного разу вони почули дивний шум, а потім полилася найприємніша музика. Вони оглянули все навкруги, щоб знайти джерело чарівних звуків, і, нарешті, помітили три портрети, які зайняли на стінах галереї місця, ще мить перед тим порожні.
Два амури увінчували перший портрет квітами, один із них розглядав його з усією увагою, якої той був вартий, і, здавалося, забув через це випустити стрілу, що вже лежала на натягнутій тятиві лука. Другий тримав маленький сувій з такими віршами:

Усіх чеснот вінець у мить появи
У дар природа Любі піднесла,
Від грацій — розум і чарівність у прикрасу,
Ще й пояс свій Венера віддала.

Проте і без них легко було впізнати прекрасну Любу, бо портрет відтворював усі її риси і ту чарівливу грацію, яка привертала до неї усі серця. Її округле лице було на диво біле, його освіжав найпрекрасніший на світі рум’янець. Вона мала прегарне біляве волосся і блакитні очі, котрі палали таким яскравим полум’ям, що всі, хто бачив королівну, вважали: Осяйна могла б і не наділяти Любу тим, чим та володіла від природи. Здавалося, сама Венера нагородила її своєю усмішкою.
Цей божественний портрет містився в одному кінці галереї, поряд, на другому портреті, була зображена Нелюба: теж білява, теж не позбавлена вроди, але портрет її, подібний до неї самої, нічим не приваблював. Знизу золотими літерами були викарбувані слова:

Вродливих рис Нелюбої замало,
Щоби серця людей завоювать.
Нащадки, знайте, що красивий вигляд —
Пустий без розуму й люб’язності принад.

Ці два портрети цілком захопили увагу обох сестер і молодих придворних, та раптом Люба, залишивши іншим насолоду милуватися ними, глянула на третій портрет, що з’явився одночасно з її власним у протилежному кінці. На ньому був зображений юний королевич, здавалося, у тисячу разів прекрасніший за самого Амура. Його чорне волосся хвилясто спадало на плечі; очі світилися розумом, а увесь вигляд — чарівністю. Під портретом стояв напис: королевич Галантного острова.
Врода незнайомого принца, вразивши всіх присутніх, особливо зворушила прекрасну Любу; її молоде серце охопило незнане досі щемке почуття, і навіть Нелюба, глянувши на портрет прекрасного королевича, відчула пристрасть, яку ніхто й ніколи не відчував до неї самої. Ця подія нікого не здивувала, бо тут всі звикли до подібних чудес. Король і королева, приїхавши провідати дочок, замовили чимало копій їхніх портретів і розіслали до всіх сусідніх королівств. Щоразу, коли Люба залишалася сама, вона вирушала до портретної галереї, зваблена підсвідомим бажанням — бачити зображення королевича Галантного острова: воно полонило всю її увагу.
Нелюба, не маючи з сестрою нічого спільного, крім постійного прагнення милуватися портретом королевича, теж проводила в галереї майже весь свій час. Пристрасть, що народилася в її серці, так посилила ненависть Нелюбої до прекрасної королівни, що, не знаходячи способу якось зашкодити їй, вона невпинно просила Страхітливу помститися сестрі за її чарівність. Жорстока фея ніколи не пропускала нагоди вчинити зло. Отже, слідуючи своїй природній схильності і проханням Нелюбої, вона зустрілася з прекрасною королівною, коли та гуляла на березі річки біля підніжжя замку Портретів.
«Іди! — вигукнула Страхітлива, доторкнувшись до неї паличкою з чорного дерева.— Іди, біжи берегом цієї ріки до того дня, поки не зустрінеш людину, котра б ненавиділа тебе так люто, як я; до того часу ніде на землі ти не знайдеш спокою».
Почувши цей жахливий наказ, королівна залилася сльозами, та якими сльозами! У всьому світі лише серце Страхітливої могло лишитися байдужим, споглядаючи їх. Осяйна поспішила на допомогу прекрасній і нещасній Любі.
«Не сумуй,— сказала вона,— подорож, на яку прирекла тебе Страхітлива, закінчиться приємною подією, а до того дня ти зустрінеш на своєму шляху самі лише розваги».

Після цього напуття Люба вирушила в дорогу, шкодуючи лише за тим, що більше не побачить прекрасного портрета королевича Галантного острова, але не наважилась розповісти феї про цю прикрість. Отже, вона вирушила в путь і, здавалося, все навкруги відгукується на її привабливість. Лише вітер Зефір панував у тих місцях, де йшла прекрасна королівна. Всюди зустрічала вона німф, готових слугувати їй з надзви¬чайною поштивістю; з її наближенням луки вкривалися квітами, а якщо сонце припікало надто сильно, затінок гаїв ставав густішим.
Поки прекрасна королівна не без задоволення мандрувала, Осяйна, не бажаючи обмежувати свою помсту тим, що зруйнувала наміри Страхітливої, знайшла Нелюбу і, доторкнувшись до неї паличкою зі слонової кості, сказала:
«Іди, також рушай вздовж берега ріки: ти не знайдеш відпочинку до тих пір, поки не зустрінеш людину, яка буде любити тебе так само палко, як мало ти на це заслуговуєш».
Нелюба пішла, та ніхто не шкодував за нею. Навіть Страхітлива, першим бажанням якої було примусити когось страждати, вже не згадувала про Нелюбу і не збиралася більше допомагати їй. Отже, мандри обох королівен тривали: Нелюба долала шлях з усіма
можливими труднощами (найкращі квіти, коли вона з’являлася, перетворювалися на колючки), а прекрасна королівна — з тими радощами, які обіцяла їй Осяйна, і навіть ще приємнішими, ніж ті, які вона напророчила.
Наприкінці одного чудового дня, тієї хвилини, коли Сонце вирушає на спочинок в обійми Фетіди, Люба сіла перепочити на березі річки, і одразу ж безліч розквітлих пуп’янків утворили довкруг неї щось на зразок квіткового ложа для відпочинку, чарівністю його вона милувалася б ще довго, якби не помітила на річці іншу річ, вона одразу ж примусила її забути про все інше.
Це був невеликий аметистовий човен, прикрашений тисячею стрічок такого ж кольору і увінчаний вензелями і галантними девізами. Дванадцять юнаків, прибраних у сріблясто-сірий одяг, у вінках із безсмертника, веслували так вправно, що дуже швидко човен опинився поблизу берега, і Люба могла роздивитися всю його незвичайну красу. З приємним подивом вона бачила усюди своє ім’я і знайомі вензелі, а через мить впізнала свій портрет на маленькому вівтарі з топазу, спорудженому посеред човна; під портретом вона прочитала такі слова:
«Якщо це не саме Кохання, то що ж це?»
Коли вона отямилась від подиву, то злякалася, що чужинці, які видавалися їй такими люб’язними, можуть зійти на берег.
«Усе свідчить, про кохання незнайомця,— думала королівна,— а я відчуваю, що лише королевич Галантного острова гідний викликати мою ніжність. Фатальний портрете, чому доля явила тебе перед мої очі в той час, коли я не тільки не могла захистити себе, але навіть не знала, що можна любити щось і когось ніжніше за квіти!»
За цими роздумами пішли зітхання; вона і далі перебувала б у приємній задумі, якби її увагу не привернули мелодійні звуки музичних . інструментів. Люба глянула на човен, звідки долинала ця приємна музика. Юнак, обличчя якого вона не могла розгледіти, вбраний у пишні шати того ж кольору, що сяяв у всьому обладунку човна, здавалося, був зайнятий лише спогляданням її портрета, в той час як шість вродливих німф, утворивши чарівний оркестр, акомпанували пісні, котру співав той, чий погляд був прикутий до прекрасного зображення королівни:

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Чарівні казки”
Марі Катрін д’Онуа
Переклад із французької В. Б. Бурбело
за виданням: Madame d’Aunoy. Les contes des fees. Nuremberg, 1762.
Видавництво: Фірма “Довіра”
Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: