TOU

ПРИЄМНЕ ПОКАРАННЯ

Мари Катрин Д'Онуа

Жив собі колись великий король, який палко закохався у прекрасну королівну свого двору. Щойно він закохався, як одразу ж освідчився їй у своєму почутті, адже королі мають більше привілеїв, ніж прості закохані. Королівна вельми ласкаво прийняла женихання, яке могло піднести її аж до трону. Вона видалася королю такою ж розсудливою, як і чарівною, і він одружився з нею. Весілля було надзвичайно гучним, але найдивовижніше: і в шлюбі король, як і раніше, залишився закоханим. Щастя таких приємних пут Гіменея порушувала тільки одна прикрість: подружжя не мало дітей — спадкоємців королівства.

Щоб знати, надіятись чи ні, король вирішив порадитись з феєю, котра, як він вважав, була однією з його найкращих друзів. Її звали Страхітливою, проте далеко не завжди вона була такою стосовно короля. Ходять чутки, що в старовинних збірках цієї країни можна знайти пісеньки про її походеньки, адже в усі часи поети відзначалися неабиякою зухвалістю. Фея була дуже шанованою персоною і вражалася такою суворою, що надзвичайно важко було повірити в те, що й вона підвладна чарам кохання, та де ті серця, які здатні уникнути їх?

Король завжди був галантним кавалером і відзначався гострим розумом, тому розумів, що зовнішність — частенько оманлива. Він зустрів Страхітливу в лісі на полюванні, і вона постала перед його зором такою граціозною й чарівною, що король ні хвилини не сумнівався в її бажанні сподобатися йому. Бо фея мала більше задоволення від того, що її кохали, ніж тоді, коли викликала жах.

Ніжні почуття зберігалися кілька років, але одного чудового дня, коли фея була цілком упевнена, що володіє серцем коханого, мов особистою власністю, вона з’явилася перед ним у своєму справжньому вигляді. Фея була вже немолодою, її краса зів’яла, і вона одразу ж пошкодувала про свою самовпевненість, побачивши розгубленість на обличчі короля. Незабаром вона переконалася: почуття серця, хоч би якими ніжними були, не можуть зробити кохання щасливим без допомоги вродливої зовнішності. Король засоромився того, що закохався лише в чарівну примару. Він розлюбив фею і зберіг до неї лише поштивість і дружні почуття. З властивої їй природної гордості Страхітлива майстерно вдала, що цілком задоволена повагою короля, запевнила його в тому, ніби вона його найкращий друг, і навіть прийшла на весілля, як і інші феї, запрошені на свято, аби своєю гучною відмовою не дати підстави запідозрити її в тому, що засмучена цим шлюбом.

Отже, розраховуючи на дружбу колишньої коханки, король рушив до її помешкання. Це був мармуровий палац вогненного кольору, який стояв посеред великого лісу. Дістатися туди можна було надзвичайно довгою алеєю; обабіч неї сиділи леви вогненного забарвлення. Страхітлива любила лише цей колір і зачарувала таким чином усіх тварин у своєму лісі. У кінці алеї був прямокутний майданчик, де постійно чатували грізно озброєні маври у вогненного кольору одязі. Король сам перейшов ліс, він чудово знав лісові стежки, і навіть подолав алею левів, не наражаючись на небезпеку, бо, наблизившись, кинув їм жовтеці, подаровані колись феєю, аби міг без перешкод пройти це місце, не боячись страшних звірів. Ледве король кинув їм чудові квіти, як звірі стали покірними, сумирними створіннями. Нарешті він наблизився до мавританської сторожі, й та одразу ж націлила на нього свої стріли, та коли король кинув їм гранатовий цвіт, котрий, як і жовтеці, одержав від феї, маври пустили свої стріли в повітря й вишикувалися в ряд, щоб пропустити його. Король зайшов до палацу Страхітливої. Вона сиділа в залі на рубіновому троні в оточенні дванадцяти мавританок, одягнених у газ вогненного кольору.

З нього було виготовлене і її вбрання, обсипане такою кількістю коштовного каміння, що виблискувало і переливалося на сонці, проте від того вона не ставала привабливішою.

Перш ніж підійти ближче, король деякий час стояв на відстані, розглядаючи й слухаючи фею. Поруч з нею на столі з червоного мармуру лежало багато книжок. Він бачив, як вона взяла одну з них, посвячуючи мавританок у таємниці, що роблять фей такими небезпечними. Але Страхітлива навчала їх лише злим чарам, які шкодять спокою і благоденству людей, і нічого не розповідала про те, що могло б піти їм на користь. Це викликало у короля ненависть до феї і, заходячи до зали, він перервав страшний урок, вразивши Страхітливу своєю раптовою появою. Однак, одразу ж опанувавши себе, вона відіслала мавританок і, дивлячись на короля пихато й гнівно, вигукнула: «Навіщо ви прийшли сюди, зрадливий королю?! Чому своїм несподіваним візитом ви порушили спокій, яким тут іще намагаються тішитися?»

Король був вражений таким ставленням, він не сподівався подібного прийому, а фея, розгорнувши одну зі своїх книг, провадила далі:

«О, тепер я бачу, чого ви хочете. Справді, у вас буде дочка від королівни, якій ви так несправедливо віддали перевагу переді мною, але не думайте, що завжди будете щасливі — настав час відплати. Вашу дочку всі будуть ненавидіти так само сильно, як колись я кохала вас».

Король робив усе, що міг, аби пом’якшити її гнів, та марно: ненависть посіла місце кохання, а лише воно могло пом’якшити жорстоке серце феї, бо вона зовсім не відала співчуття і доброзичливості. Страхітлива бундючно наказала королю йти геть з її палацу і, відкривши одну вольєру, дістала звідти папугу вогненного кольору.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: