TOU

Принц Баяя

Казки Божени Немцової

Випало якось молодому королеві розлучитися зі своєю дружиною й вирушити в похід на ворога. Невдовзі після його від’їзду королева народила близнят — двох синів. Радісна вість облетіла все королівство, і гінці негайно подалися сповістити її й королю. Хлоп’ята народилися здорові й росли, як два молоді дубки. Той, що народився на кілька хвилин раніше, був жвавіший за свого брата. Такими вони й залишилися, коли трохи підросли. Старший весь час бавився у дворі, бігав, стрибав і гасав на конику, який був його ровесником. А другий волів на м’яких килимах вилежуватися та пеститися біля матері й нікуди не виходив із покоїв, хіба що з нею в сад. Через те королева недолюблювала старшого сина, а менший був її мазунчиком. Хлопцям виповнилося по сім років, коли король повернувся з війни і з невимовною радістю пригорнув до серця дружину з дітьми.

— Котрий із них усе-таки старший, а котрий молодший? — запитав він у дружини.

Та подумала, що чоловік хоче знати, котрого із синів зробити наслідником, і підсунула йому свого мазунчика. Король любив синів однаково, але, коли вони вступили в юнацьку пору, старший раптом довідався, що на трон збираються посадовити його брата, і так стало йому від цього кривдно, що він вирішив будь-що піти світ за очі.

Якось поскаржився він своєму конику.

І коник відповів йому людським голосом:

— Якщо тобі осоружний рідний дім, іди в світ, але без батьківського дозволу не смій і кроку ступити. І послухайся ще однієї моєї поради: не бери нікого з собою й не сідлай іншого коня, тільки мене,— я принесу тобі щастя.

Принц здивувався, що кінь розмовляє людським голосом, і запитав його, як це розуміти.

Та коник йому відповів:

— Не питай мене про це. Я хочу бути твоїм захисником і порадником, якщо ти мене у всьому слухатимешся.

Принц пообіцяв коникові, що у всьому слухатиметься його порад, і пішов до замку — просити в батька дозволу. Вислухав його король і нізащо не хотів відпускати сина з дому, але мати була не від того, щоб він пішов. Принц не відступався від свого наміру й нарешті домігся і батькового дозволу.

Негайно почали готувати в дорогу слуг, коня і почет. Але принц від усього цього відмовився й сказав батькові:

— Ні до чого мені такий почет, стільки коней і людей — я візьму трохи грошей і поїду один на своєму конику в світ щастя шукати. Самому мені буде легше й простіше.

І знов довелося йому батька упрохувати, щоб той дозволив. Нарешті все було готове, коник стояв осідланий біля брами, а принц прощався нагорі з батьками й братом. Усі гірко плакали, в останню хвилину навіть матері стало жаль, що вона дозволила синові вирушити в світ, і вона суворо наказала йому або через рік повернутися додому, або хоча б подати про себе вісточку.

За якусь годину принц був уже далеко від столиці. Коник мчав клусом чистим полем. Хтось може подумати, що сімнадцятирічний кінь не такий уже й жвавий. Але цей кінь був незвичайний: шерсть на ньому була як оксамит, ноги — як струни, а сам бистрий, як сарна.

Їхали вони довго, а принц усе ще не знав, куди несе його коник. Раптом бачить удалині вежі гарного міста. Тут коник звернув із дороги й помчав через поле до високої скелі, що стриміла неподалік від гарного ліска. Прибігши до скелі, коник ударив у неї копитом — скеля розступилася, і вони в’їхали до печери. Це була велика гарна стайня.

— А тепер залиш мене тут,— сказав коник принцу,— а сам іди до міста, до королівського палацу. Та будь обережний — не кажи ані слова. Якщо тобі щось буде треба, приходь сюди до скелі, тричі стукни — і скеля відчиниться.

Принц подумав: «Мій коник мудрий і знає, що й до чого»,— взяв свою одежу, пішов до стольного града, який був недалеко від скелі, й попросив доповісти про себе королеві. Побачив король, що юнак німий, зглянувся над його молодістю й залишив у себе на службі. А невдовзі збагнув, що може на нього покластися: у всьому палацовому господарстві юнак легко давав собі раду, все бачив, про все дбав. А якщо королеві потрібен був писар, стараннішого за нього годі було й знайти. Усі його полюбили, а що він був німий і на всі запитання відповідав тільки «Баяя», це прізвисько прилипло до нього — інакше тепер його ніхто й не називав.

У короля було три дочки — одна гарніша одної. Найстаршу звали Здобена, середульшу — Будінка, а наймолодшу — Славена. З ними Баяя бавив кожну вільну часину, а іноді йому дозволяли побути з ними й цілий день. Він-бо був німий, до того ж смаглий, аж чорний, одне око зав’язане, тож хіба міг король подумати, що він сподобається котрійсь із принцес? Але принцеси його любили й всюди брали з собою. Він сплітав для них вінки, приносив букети, сукав золоті нитки, малював птахів і різні візерунки. Та найохочіше прислуговував він наймолодшій, старався для дівчини як міг, і сестри з неї глузували. Але Славена була сама доброта і на сестер не сердилася.

Приходить якось уранці Баяя до королівської їдальні й бачить, що король сидить у глибокій зажурі. Питає на мигах, що так печалить його душу.

Сумно глянув на нього король і відказує:

— Навіщо питаєш про це, любий мій хлопче? Хіба ти не знаєш, яке лихо нам загрожує і які тяжкі дні настали для мене?

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Володар часу»

Збірник казок Божени Немцової

Переклад – Д. Андрухіва

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1991 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: