TOU

Принц Буль-Буль

Італійські народні казки

Бідна Лючія залишилася круглою сиротою. Її батьки померли, і у неї тепер не було на світі ні однієї рідної душі. Вона зібрала всі свої жалюгідні пожитки і вирішила йти шукати щастя. З маленького села, яке було в горах неподалік від блакитної Неаполітанської затоки, вона вийшла під вечір, коли спека вже спала, і вирішила переночувати де Бог пошле. Йшла вона довго, нарешті втомилася, сіла на камінь під розлогим деревом, вийняла шматок хліба і стала їсти, запиваючи водою зі струмка, що протікав повз дорогу. Раптом вона почула чийсь жалюгідний-жалюгідний писк. У Лючії було добре серце, і коли вона бачила, що хтось страждає, плаче або мучиться, вона намагалася допомогти. Так і тепер, вона не могла спокійно їсти і пити, чуючи цей жалібний тихий стогін. Лючія піднялася, озирнулася наколо і раптом побачила, що в струмку щось копошиться і б’ється. Вона підійшла ближче, нахилилася і помітила в мілкому місці якийсь крихітне біленьке створення, яке тонко й жалібно пищало. Лючія підняла його і при світлі сонця, що заходило, побачила крихітне біле кошеня, жалюгідне і мокре.

– Ах ти, бідна тваринка, – сказала вона, обтерла його фартушком і поклала за корсаж. – Ну, грійся, а потім я нагодую тебе чим Бог послав.

Через кілька хвилин Лючія рушила далі в дорогу, коли ж стемніло, зайшла в першу-ліпшу хатинку при дорозі і попросила господиню пустити її переночувати.  А ще Лючія попросила її дати молока, сказавши, що за нього-вона заплатить вранці, вгамувала ним голод сама і нагодувала своє кошеня, яке обсохло і виявилося дуже милим. Воно було усе біле з напрочуд гарними світло-блакитними очима і довгою пухнастою шерстю. Котик якось відразу звик до Лючії, і коли дівчина лягла спати, згорнувся клубком біля її ніг. Засинаючи, він замугикав, і в його шийці почулося: буль-буль. Лючія вирішила, що вона так і буде його називати – Буль-Буль.

У цю ніч їй приснився дивний предивний сон. Вона побачила себе в чудовій, повній квітів мармуровій залі, яку наповнював святковий натовп. Весь цей натовп привітно і низько вклонився їй, Лючії, що сиділа на золотому троні з короною на голові поруч з красивим молодим хлопцем, теж з блискучою золотою короною.

Коли Лючія прокинулася, був день. Буль-Буль весело стрибав по кімнаті і зовсім не був схожий на те жалюгідне створіння, яке вона напередодні врятувала з води. Молода дівчина попрощалася з господинею, і тут трапилася дивна річ. Бажаючи дати їй два сольди за молоко, Лючія розгорнула свій шкіряний гаманець і раптом серед мідних сольді побачила в ньому новеньку срібну монету в п’ять лір. Лючія знала точно, що у неї не було срібних грошей, і здивувалася, але вирішила, що хто-небудь з сусідів нишком поклав цю монету в її гаманець.

Вона подала п’ять лір господині, але та відмовилася від плати за нічліг і взяла тільки десять сентимо за молоко, сказавши:

– Ні, дівчинко, мені не потрібно грошей, віддай краще мені це красиве кошенятко, що біжить за тобою.

Але Лючії було шкода розлучитися з Буль-Булем.

– Я не віддам його. Він уже звик до мене і полюбив мене, і хоча б мені довелося самій голодувати, я буду ділитися з ним останнім, що у мене є. Візьміть краще всі мої гроші.

Ніби зрозумівши слова дівчини, білий котик замуркотав і, піднявши хвіст трубою, став весело стрибати навколо неї.

– Бог з тобою, – сказала господиня хатинки.

Цілий день йшла Лючія, вона заходила у багато будинків, питала, чи не потрібно там робітниці, але ніхто її не найняв. Втомлена, замучена дівчина йшла все далі і далі, навіть не знаючи, де їй доведеться переночувати. І от зайшла вона в густий ліс, і вирішила, що, забравшись в його хащі, вона ляже десь на траві і проведе ніч під світлом зірок. Як тільки вона подумала про це, в лісі почувся кінський тупіт, свист. На Лючію налетіли розбійники. Не розгледівши її бідної сукні, вони напали на неї, зв’язали їй руки і відвели в свій табір на схилі гори.

– Ну, дівчино, – сказав їх отаман, – який викуп даси за себе? Втім, ми це побачимо завтра вранці. Тепер ми втомилися. Піди ось в той намет і теж спи до ранку.

Знову дивний сон приснився Лючії: вона побачила себе в чудовій залі з рожевого мармуру з колонами, прикрашеними золотом. Її вів до трону прекрасний принц в золотій короні, а з високих хорів лилися звуки музики. Натовпи людей схилялися перед нею.

Рано вранці вона прокинулася, відчувши, що хтось ніжно торкається її волосся, і, відкривши очі, побачила Буль-Буля, який, сидів навпроти, пильно дивився їй в обличчя блакитними блискучими очима і торкався лапкою до її голови, то, пустуючи, перекочував шкіряний гаманець, який він, витягнув з її кишені.

Вранці отаман розбійників підійшов до Лючії, розв’язав їй руки і звелів віддати всі гроші, які були у неї. Вона відкрила гаманець і мало не закричала: в ньому лежало п’ять золотих монет, кожна в десять лір.

– Візьміть все, – сказала дівчина, – і відпустіть мене.

А сама подумала: «Мабуть, хтось із розбійників, все-таки добра людина, зглянувся наді мною і, поки я спала, поклав в мій гаманець гроші для викупу».

– Хочеш, дівчино, я залишу тобі все гроші? Віддай мені тільки твоє біле кошеня. Воно у тебе таке кумедне.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

1 Коментар
  • Олександр
    08.01.2023 21:24

    Дуже тепла і мила казка. Без інтриги. Трохи передбачувана, але все ж не схожа на інші. Дякуємо!

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: