Принц, який не хотів вчитися

Був якось у світі принц, який ніяк не хотів вчитися. А для принца це жахливо! Звали його Гайонідіс, і він хотів грати в камінці, крутити дзиґу, ловити метеликів і дзвонити в дзвіночок, а вчитися не хотів. Всі кругом були у розпачі, адже що накажете робити з дурним принцом? Вже всі найкращі вчителі з усієї країни намагалися давати уроки принцу Гайонідісу, але варто їм було розпочати свої пояснення, як принц засинав, і розбудити його було зовсім неможливо.

Нарешті король, батько принца, сказав:
– Ну все, годі! Ми покличемо великого чарівника Мерейна. Він такий розумний і такий могутній: він зможе навчити нашого Гайонідіса читати і рахувати. І ось з’явився великий чарівник Мерейн. На ньому був гострий капелюх, весь у зірках, в руках він тримав чарівну паличку і дивився дуже суворо.
– Так-так, юначе, – сказав він Гайонідісу. — Присядьте сюди і напишіть мені таблицю множення на шість.

Маленький Гайонідіс взяв олівця і почав виводити у зошиті якісь жалюгідні каракулі.
– Треба писати чорнилом, – сказав чарівник Мерейн. — Ось тобі пляшечка чорнила, а ось перо.
Гайонідіс запхав перо в чорнильницю, глибоко зітхнув, схилився над зошитом і посадив велику пляму.
– Спробуй ще раз, – сказав Мерейн. – Терпіння! Терпіння! Не так швидко! Гайонідіс спробував ще раз, але в нього знову вийшли тільки плями. А Мерейн все не вгавав:

Але тут терпець маленького принца остаточно урвався, і він так страшенно розсердився, що схопив чорнильницю і жбурнув прямо в обличчя великому чарівнику Мерейну. Ви уявляєте! Чарівник з голови до ніг був у чорнилі. Чорнило були на його червоній мантії, на його синьому капелюху зі зірками і навіть капали в нього з черевиків! І як же він був злий!
– Ти за це відповіси! – заволав він. — Почекай ще! Він тричі обернувся навколо себе і зник. А маленький принц Гайонідіс з усіх ніг помчав надвір, щоб пограти біля струмка. Але раптом він побачив, що вся вода в струмку перетворилася на чорнило. Він побіг назад, і йому одразу зустрілася головна фрейліна, яка поспішала повідомити, що вода у крані перетворилася на чорнило. Вся вода в палаці і у всіх його околицях стала чорнилом! Тепер ніхто не міг попити води чи вимити руки!
— Отже, питимемо вино, — вирішив король. — А митимемось в оцті. Але з часом виявилося, що постійно пити вино не так вже й здорово. До того ж від усіх придворних стало страшно пахнути кислим через купання в оцті. Тривати далі так не могло. Крім того, хтось вічно забувався і відкривав кран, звідки починало литися чорнило, і все навколо знову ставало брудним. Страх що таке.
– Ти повинен піти до чарівника, – сказав король. — І попросити пробачення.
Гайонідісу нічого не залишалося, як вирушити в дорогу. Він заліз на гору, де жив чарівник. Його замок був з рожевого мармуру і виблискував на сонці.
— Це я, Гайонідіс, — сказав маленький принц, і йому назустріч вийшов чарівник.
— Я здогадуюсь, чому ти прийшов, — сказав він громовим голосом. — Ось тобі перо та чорнильниця. Пиши таблицю множення на шість.

Гайонідіс старанно писав і рахував, і він був такий наляканий, що раптом зробив все правильно і без жодної плями.
— А тепер я хочу, щоб ти написав ще сто речень, — сказав чарівник. — Сто ось таких речень: «Я ніколи не кидатимуся чорнилом, тим більше у чарівників!»
Гайонідіс переписав це речення сто разів, і потім чарівник відпустив його додому. Коли принц повернувся до палацу, все було, як і раніше. З кранів знову лилася вода, а в струмках більше не було чорнила.
— Ну що, тепер вчитимешся? – запитав король.
— Завжди-завжди, — пообіцяв маленький принц і почав дуже старатися з цього дня.
Він намагається і досі, адже вся ця історія сталася давним-давно.