Принц – краб

Італо Кальвіно

Жив один рибалка. Він був дуже бідний. На гроші, виручені за улов, йому ніяк не вдавалося нагодувати своє велике сімейство навіть полентою. Якось тягне він з моря сітку і відчуває, що вона дуже важка. Насилу витягнув. Дивиться – краб, та такий величезний, якого ще ніхто ніколи не бачив.

– Оце здобич! – зрадів рибалка. – От тепер я нагодую полентою своїх малюків!

Прийшов він додому і наказав дружині поставити на вогонь каструлю: скоро, каже, буде борошно для поленти. А спійманого краба потяг до палацу короля.

– Ваша величносте, – почав він, – нехай ваша милість, купіть у мене ось цього краба. Дружина вже кип’ятить воду для поленти, а в мене немає грошей.

– Нащо мені твій краб? Продай його ще кому-небудь, – відповів король.

Але тут увійшла принцеса.

– Ах, який гарний, який чудовий краб! Тату, любий, купи краба, купи, прошу тебе! Ми його пустимо в басейн разом з кефаллю і золотими рибками!

Принцеса дуже любила риб. Вона годинами сиділа біля басейну в садку, та все дивилася, як плавають кефаль і золоті рибки. І король, який дуже любив свою дочку, звичайно виконав її прохання.

Рибак пустив краба в басейн з рибками і отримав гаманець золота. Тепер він цілий місяць міг годувати своїх дітей полентою.

Принцеса любила дивитися на краба і подовгу не відходила від басейну. Вона вже знала всі його звички і помітила, що рівно опівдні він кудись зникає на три години. І от одного разу, коли вона сиділа біля басейну і милувалася своїм крабом, пролунав дзвін дзвіночка. Принцеса вийшла на балкон і побачила жебрака, що просив милостиню. Вона кинула йому гаманець із золотом, але жебрак не зумів його зловити, і гаманець упав у глибокий рів, наповнений водою.

Жебрак стрибнув у рів, намагаючись знайти гаманець, пірнув і поплив під водою. Підземний канал вів з рову до басейну, а потім йшов ще далі, куди – невідомо.

Раптом жебрак опинився в прекрасній водоймі, посеред великої підземної зали, прикрашеній чудовими килимами. У залі було накрито стіл. Жебрак вибрався з води і сховався за килим.

Рівно опівдні у воді з’явилася русалка на спині величезного краба.

Русалка торкнулася краба чарівною паличкою, і в ту ж мить з крабова панцира вийшов вродливий юнак. Він сів за стіл, а русалка торкнулася чарівною паличкою столу, і таці на ньому наповнилися всілякими стравами, а пляшки – вином.

Закінчивши трапезу, юнак знову увійшов у крабовий панцир; русалка торкнулася його чарівною паличкою, сіла крабові на спину, і вони обидва зникли під водою.

Жебрак вийшов з-за килима і теж пірнув у водойму, поплив під водою і опинився в басейні принцеси. В цей час вона милувалася своїми рибками. Побачила королівська дочка жебрака і страшенно здивувалася:

– Що тобі тут потрібно?

– Тихіше, принцесо, я розповім вам дивовижну історію. – Він виліз на край басейну і розповів усе, як було.

– Тепер я знаю, куди рівно опівдні на три години йде мій краб, – промовила принцеса. – Добре, завтра опівдні ми разом вирушимо туди.

Наступного дня через підземний канал принцеса разом із жебраком дісталася до зали з водоймою і сховалася за килим. Рівно опівдні з’явилася русалка на крабі. Чарівною паличкою вона торкнулася його панцира, з’явився вродливий юнак, і одразу попрямував до столу. Принцеса давно вже милувалася крабом у своєму басейні, але варто було їй побачити юнака, що вийшов з панцира, як вона закохалася. Вона підкралася до панциру і непомітно забралася в нього.

Коли юнак повернувся в панцир, він побачив там принцесу.

– Що ти наробила? – Прошепотів він. – Якщо русалка про це дізнається, нам не жити!

– Мені хочеться звільнити тебе від злих чар, – прошепотіла у відповідь принцеса. – Скажи, чим тобі зарадити!

– Навряд чи ти мені чимось допоможеш. Від злих чар мене визволить тільки дівчина, що покохає мене більше за своє життя.

– Я готова на все, – промовила принцеса.

Поки усередині панцира йшла така розмова, русалка всілася на краба, і він, перебираючи лапками, виніс її підземним каналом у відкрите море. Русалка і не здогадувалася, що в панцирі сховалася і дочка короля. Русалка попливла в море, і принцеса з юнаком залишилися самі. Міцно обнявшись, вони рушили у зворотній шлях. По дорозі принц – а це був справжній принц – розповів коханій, як його звільнити.

– Знайди на березі моря велику скелю, встань на неї і співай і грай там на скрипці, поки в хвилях не з’явиться русалка, – вона обожнює музику. Вийде вона з води і скаже: «Грай, красуню, мені так добре!». А ти відповідай: «Гаразд, буду грати, а ти мені дай квітку, що в тебе у волоссі». Коли ця квітка опиниться у твоїх руках, я буду вільний: у ній моє спасіння.

Краб повернувся до басейну і відпустив принцесу.

Жебрак теж повернувся з підземної зали до басейну і, не знайшовши принцеси, вирішив, що вона потрапила в біду. Але тут дочка короля вийшла з басейну, подякувала жебракові і щедро винагородила його. Потім вона пішла до батька і сказала, що бажає вчитися музиці й співу. Король ніколи не відмовляв дочці у жодному її бажанні. Він одразу ж наказав покликати найкращих співаків і музикантів.

Навчилася принцеса співати та грати і каже королю:

– Мені хочеться піти до моря і, стоячи на великій скелі, пограти на скрипці.

– На скелі, на березі моря? Ти збожеволіла! – вигукнув король. Але, як завжди, виконав її бажання. Разом із нею він послав вісім фрейлін, а слідом за ними, на випадок небезпеки, – загін воїнів і наказав їм не спускати з принцеси очей.

Принцеса стала на великій скелі, а вісім її фрейлін – на восьми скелях навколо неї.

Ледве пролунали звуки скрипки, як у хвилях з’явилася русалка.

– Яка дивовижна музика! Грай, грай, мені так добре!

– Я гратиму, але подаруй мені квітку, що у тебе у волоссі. Більш за все у світі я люблю квіти!

– Як дістанеш цю квітку звідти, куди я її закину – вона твоя.

– Дістану, – сказала принцеса і знову почала співати і грати. Закінчила і каже русалці: – А тепер дай мені квітку.

– Тримай, – сказала русалка і кинула її далеко в море.

Принцеса кинулася у воду і попливла назустріч хвилям, туди, де погойдувалася прекрасна квітка.

– Принцесо! Принцесо! На допомогу! – Закричали усі вісім фрейлін, стоячи на скелях. Вітер розвівав їхні сукні. Але принцеса пливла і пливла: вона то зникала, то знову з’являлася серед хвиль. І коли сили почали залишати її, набігла хвиля і принесла квітку прямо їй до рук. З-під води долинув голос:

– Ти врятувала мене. Тепер ти станеш моєю дружиною. Нічого не бійся, я допоможу тобі, зараз ми вийдемо на берег. Але нікому ні слова, навіть рідному батькові. Сьогодні я потішу своїх батьків, а завтра попрошу в короля твоєї руки.

– Так, так, звичайно! – Тільки й вимовила принцеса, переводячи подих. І краб підплив з нею до берега.

Вдома принцеса тільки те й розповіла королю, що їй було дуже весело, й ані слова більше.

А на другий день перед королівським палацом почувся стукіт копит, звуки сурм і гуркіт барабанів. Посланець з іншої держави сповістив, що син їхнього короля просить прийняти його.

Принц попросив у короля руки його дочки, а потім розповів усе, як було. Король спочатку розсердився, що від нього все приховали, але потім наказав покликати доньку. Принцеса кинулася в обійми принца.

– Мій коханий чоловіче!

І король зрозумів, що нічого іншого не залишається, як справити весілля.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Итальянские сказки“
Збірка
Італо Кальвіно
Видавництво: “Гослитиздат”
1959 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: