Принц Кролик

Мілн Алан Александр

Жив у давнину один Король, у якого не було дітей. Час від часу, він говорив Королеві: «Якби у нас був син!», А Королева відповідала: «Був би у нас син…». Іншого разу він казав: «Якби у нас була дочка!», а Королева зітхала і відповідала: «Я б і доньці була рада…» Але дітей у них не було зовсім.

Роки минали, а у королівському Палаці діти так і не з’явилися. У народі почалися пересуди про те, хто успадкує королівський трон. Одні думали, що королем стане Канцлер, а цього нікому не хотілося, інші ж вважали, що короля зовсім не буде, і всі стануть рівні.

Людям з нижчих верств суспільства здавалося, що це було б непоганим рішенням, але ті, хто займав вищі щаблі, відчували, що хоча з одного боку це було б і непогано, з другого боку виходило, що за невмілих радників справи в державі навряд чи підуть добре, і вони продовжували сподіватися, що наслідний Принц народиться у Палаці. Але Принц не народився.

Якось, на аудієнції у Короля, Канцлер вирішив, що настав час розповісти про те, що турбує підданих.

– Ваша Величність… – сказав він і зупинився, прикидаючи, як краще викласти справу.

– Ну? – сказав Король.

– Чи дозволяє Ваша Величність мені говорити відверто?

– Поки що – так, – сказав Король.

Підбадьорившись, Канцлер вирішив висловлюватися ясно.

– У разі смерті Вашої Величності… – він закашлявся і почав спочатку. – Якщо Ваша Величність колись помре, – сказав він, – чого в будь-якому випадку ще не станеться багато років, якщо взагалі станеться, на що, як зайве згадувати. Вірні піддані Вашої Величності палко сподіваються, тобто я маю на увазі, що їхня надія ніколи не збудеться, але, припустивши на хвилину…

– Ви сказали, що хочете відверто висловити Ваші думки, – перебив Король. – Це вони й є?

– Так, Ваша Величність.

– Тоді я про них не надто високої думки.

– Дякую Вам, Ваша Величність.

– Те, що Ви намагаєтесь мені сказати, звучить так: «Хто буде наступним Королем?»

– Цілком вірно, Ваша Величність.

– Ех! – Король помовчав трохи і сказав: – Я можу Вам сказати, хто точно ним не буде.
Канцлер не наполягав на висвітленні питання з цього боку, справедливо вважаючи, що за цих обставин відповідь очевидна.

– А що Ви самі пропонуєте?

– Що Ваша Величність вибере собі наступника, призначивши знатним юнакам країни випробування, яке Ваша Величність визнає відповідним для цього випадку.

Король потягнув себе за бороду і насупився.

– Має бути не одне, а багато випробувань. Нехай у ньому беруть участь усі, хто захоче, за умови, що їм не більше двадцяти років, і вони шляхетного походження. Прослідкуйте, щоб так і було зроблено.

Він нетерпляче змахнув рукою, і Канцлер зі спритністю, що досягається багаторічним досвідом, швидко позадкував і зник з палацу.

А наступного ранку було оголошено, що всі юнаки шляхетного походження, які не досягли двадцяти років і претендують на королівський трон, через тиждень повинні виступити на змаганнях, які їх Величність збирається провести; першим буде змагання з бігу.

Люди зраділи: у цій країні дуже поважали біг, а завжди добре, якщо країною править той, на кого можна дивитися з повагою.

Хвилювання у призначений день досягло межі. Учасники змагання мали один раз оббігти навколо Палацу; вздовж усієї бігової доріжки зібрався великий натовп людей, а на фініші у спеціально побудованому павільйоні сиділи Король та Королева.

Сюди й підводили, всіх претендентів на престол, щоб вони постали перед Королівськими величностями. Це були дев’ять юних дворян, струнких, гарних і (як здавалося людям) розумних, вони стали суперниками.

І ще там був один Кролик.

Канцлер вперше помітив Кролика, коли, вишиковуючи бігунів у ряд, приколював їм на спини номери, щоб люди могли їх розрізняти, і давав їм поради, яких, за його поняттями, ті дуже потребували.

– Зараз же йди геть, – сказав він. – Ця доріжка лише для учасників змагання.

І він трохи підштовхнув Кролика ногою.

– Я учасник змагання, – сказав Кролик. – І я не думаю, що зазвичай, – додав він з гідністю, – перед початком такого важливого змагання одного з тих, хто змагається, штовхають на старті ногою. Може здатися, що у вас є особливі привілеї.

– Ти не можеш бути учасником змагання, – засміялися юні дворяни.

– Чому ж не можу? Прочитайте правила.

Канцлер прочитав правила і відчув, що його кидає у жар. Кролику, звичайно, ще не виповнилося двадцяти років, у нього був родовід, що говорив про його шляхетне походження, і…

– І, – сказав Кролик, – я наважився претендувати на місце королівського спадкоємця. Усі умови дотримані. А тепер давайте приступимо до змагань.

Але спочатку їх представили королю. Претенденти проходили один за одним… і нарешті…

– Це, – сказав Канцлер, наскільки безтурботно зумів, – це Кролик.

Кролик, як того вимагає етикет, граційно вклонився: спочатку Королю, потім Королеві. А потім повернувся до Канцлера.

– Що це таке? – спитав Король.

Канцлер знизав плечима.

– Його заявка на участь у конкурсі не видалася недостатньо законною, – сказав він.

– Він має на увазі, Ваша Величність, що зі мною все гаразд, – пояснив Кролик.

Король несподівано засміявся.

– Продовжуйте, – сказав він, – згодом ми можемо влаштувати змагання для претендентів на місце Канцлера.

Змагання розпочалося. Молодого лорда Келомела, який прийшов до фінішу другим, захоплено зустріли не лише Їх Величності, а й Кролик, який фінішував першим, а зараз безпритульно вештався королівським павільйоном.

– Дуже високий клас, Ваша Величність, – сказав Кролик, повернувшись до Короля, – за всіма статтями він здається найперспективнішим юнаком.

— Самим, — сказав Король похмуро, — настільки багатообіцяючим, що я пропоную не турбувати решту учасників змагання. У наступному турі братимете участь лише ви двоє.

– Будь ласка, Ваша Величність, не треба більше змагань з бігу. Це буде несправедливо по відношенню до Його світлості Лорда.

– Ви не змагатиметеся, а битиметеся.

– Ой! Як битися?

– На мечах, – сказав Король.

– Я трохи розівчився користуватися мечем, але я вважаю, через день чи два…

– Це відбудеться зараз.

– Ви маєте на увазі, Ваша Величність, одразу ж, одразу ж, як тільки Лорд Келомел віддихається?

Король нічого не відповів, але повернувся до Канцлера.

— Скажіть шановному Лорду Келомелу, що за півгодини я запрошую його на боротьбу з цим Кроликом.

– З шановним Лордом Кроликом, – пробурмотів один з юнаків, глянувши на Канцлера.

– Боротьба з ним – боротьба за мій трон.

– Чи не позичіть мені хтось меч, – запитав Кролик, – найменший. Я не хотів би завдати йому шкоди.

Минуло півгодини і на рівній площадці у траві біля павільйону почався бій. Це була коротка, але захоплююча битва. Келомел, розмахуючи довгим мечем у сильній правій руці, кинувся на Кролика, а Кролик, тримаючи свій короткий меч у зубах, крутився під ногами у Келомела, поки той не впав.

Побачивши, що Лорд Келомел піднімається із землі зі зламаною правою рукою і відразу хоробро бере меч у ліву, люди зааплодували. Кролик також аплодував, на хвилину опустивши свій меч. Потім він рвонувся і знову заплутався у Келомела між ногами так, що Лорд знову звалився на землю, цього разу з розтягненням сухожилля на кісточці. Впав і більше не вставав.
Кролик підбіг до королівського павільйону і поклав свій меч на коліна Канцлеру.

– Дуже вдячний, – сказав він. – Я переміг?

Король насупився і смикнув себе за бороду.

– Будуть й інші випробування, – промимрив він.

Але що вони дадуть? Було ясно, що Лорд Келомел не в змозі більше брати участь у жодних спортивних змаганнях. А якщо запропонувати змагання на кмітливість?

– Окрім іншого, – увечері сказав Король Королеві, – розум – це теж дуже цінна якість для правителя.

– Чи це так? – Запитала Королева з підозрою.

– Я зрозумів, що так, – сказав Король трохи гордовито.

– О! – сказала Королева.

– Була одна загадка, яку любив мій батько, її не міг розгадати ніхто, окрім членів королівської родини. Ми запропонуємо її як останнє випробування.

– Що це за загадка?

– Мені пригадується, вона звучала так… – Він хвилину подумав, а потім продекламував, відбиваючи рукою такт :

Мій перший вас порадувати зумів,

хоч не чорний він, та й не білий.

Друге з першим краще не рівняти,

але вдень воно завжди лягає спати.

А ціле і скаче, і літає,

і море іноді перепливає.

– І яка ж відповідь? – Запитала Королева.

– Наскільки я пам’ятаю, – сказав Його Величність, – це або “соня лісова”, або “малиновий кущ”.

– Але “соня лісова” – це ж безглуздо, – заперечила Королева.

– “Малиновий кущ” – теж безглуздо, – вказав Король.

– Тоді як вони можуть відгадати це?

– А вони й не можуть. Моя ідея полягає в тому, що поважному Лорду Келомелу буде заздалегідь по секрету повідомлено, що відповісти, тому він зможе виграти змагання.

– Чи це справедливо? – Запитала Королева із сумнівом.

– Так, звичайно, – сказав Король, – інакше б я цього не запропонував.

Отже, Канцлер офіційно оголосив, що остаточним випробуванням для Лорда Келомела та Кролика стане розгадування загадки, яке досі не вдавалося нікому, окрім осіб королівської крові.

Копії загадки будуть надіслані суперникам, і через тиждень вони повинні прийти і оголосити свої відповіді перед їх величністю та всім двором. Лорд Келомел разом із копією отримав записку, де було сказано таке: «Відповідь: соня лісова. Лист спали. Доброзичливець.»

Призначений день настав і Келомел, і Кролик постали перед їх величністю. Вони вклонилися Їх Величності, і оскільки Келомелу через розтягнуті сухожилля кісточки стояти було боляче, їм дозволили сісти. Канцлер вимагає тиші, і Король звернувся до присутніх, пояснюючи умови змагання:

– Відповідь на загадку, – сказав він, – знаходиться в запечатаному конверті, який я зараз передаю Канцлеру, щоб він розкрив його, як тільки претенденти на престол повідомлять нам, до чого вони додумалися.
Люди, не знаючи, що ще в такому разі робити, поаплодували.

– Лорда Келомела я спитаю першим, – продовжив Його Величність. Він глянув на Його світлість Лорда, і Лорд злегка кивнув. А Кролик, помітивши цей кивок, чомусь посміхнувся.

– Лорд Келомел, – сказав Король, – яку відповідь на цю загадку Ви вважаєте найкращою?

Юний Лорд Келомел намагався виглядати дуже мудрим, тому він сказав таке:

– Є багато можливих відповідей на цю загадку, але найкращою відповіддю здається мені “соня лісова”.

– Нехай хтось запише цю відповідь, – сказав Король.

І шеф-секретар записав: “Лорд Келомел – соня лісова”.

– А Ви, – звернувся Король до Кролика, – що скажете?

Кролик, який провів неспокійний тиждень, шукаючи відповіді, скромно опустив очі.

– Ну! – поспішив Король.

– Ваша Величність, – з явною нерішучістю почав Кролик, – я маю велику повагу до розуму гідного Лорда Келомела, але я думаю, що в даному випадку він помиляється. Відповідь не “блоха водяна”, як він запропонував, а “соня лісова”.

– Я і сказав “соня лісова”! – обурено вигукнув Келомел.

– А по-моєму, він сказав “блоха водяна”, – повторив Кролик усім на подив.

– Він, звичайно ж, сказав “соня”, – холодно зауважив Король.

– А я вважаю: “блоха”, – стояв на своєму Кролик.

– Лорд Келомел – “соня лісова”, – прочитав шеф-секретар.

– Тепер ви переконалися, – вигукнув Келомел, що я сказав “соня лісова”.

– Мої вибачення, – сказав Кролик з поклоном, – тоді ми обидва маємо рацію, це, звичайно, соня лісова».

Канцлер розкрив запечатаний конверт і на здивування майже всіх присутніх прочитав: «соня лісова».

– Здається, Ваша Величність, вони дійсно обидва мають рацію».

Король насупився. Він не міг зрозуміти, яким чином його так перехитрили.

– Чи можу я запропонувати, Ваша Величність, – продовжив Канцлер, – поставити їм зараз ще декілька інших питань, відповісти на які треба у присутності Вашої Величності. Скажімо, кілька завдань із вищої математики, ці знання можуть стати в нагоді майбутньому королю.

– Які питання? – трохи нервуючи запитав Король.

– Ну, от, наприклад, скільки буде сім помножити на шість? – і, затулившись рукою, Канцлер шепнув Королеві: – Сорок два.

Жоден м’яз не здригнувся на обличчі Короля, але він задумливо глянув на Лорда Келомела. А раптом Його світлість Лорд цього не знає?

– Ну, гаразд, – сказав він неохоче. – Яка відповідь?

Шановний Лорд Келомел думав п’ять хвилин, а потім сказав:

– П’ятдесят чотири.

– А Ви що скажете? – Запитав Король Кролика.

Кролик губився в роздумах – що краще сказати. Якщо він буде відповідати як Келомел, він не програє у сутичці, проте правильна відповідь – сорок два. Але ж Король, який ніколи не помиляється навіть в арифметиці, може вважати, що стосовно даного змагання, відповідь «п’ятдесят чотири» більше відповідає майбутньому правителю країни. Або таки безпечніше сказати «сорок два».

– Ваша Величність, – почав він, – існує кілька можливих відповідей на цю надзвичайну головоломку. На перший погляд очевидною видається відповідь «сорок два». Тут можна заперечити, що в цьому рішенні бракує оригінальності. Я давно вважаю, що така передова країна, як наша, має вражати світ новими відкриттями у науці. Давайте погодимося, що в майбутньому сім разів по шість буде п’ятдесят чотири. Але якщо Ваша Величність надає перевагу старим правилам рахунку, тоді Ваша Величність і Канцлер Вашої Величності отримають відповідь сорок два.

Сказавши це, Кролик граційно вклонився Їх Королівським Величностям і своєму опоненту і знову сів.
Король почухав голову, роздумуючи, як вибратися з цієї ситуації.

– Правильна відповідь, – сказав він, – зараз чи в майбутньому – п’ятдесят чотири».

– Запишіть це, – прошепотів Канцлер шеф-секретареві.

– Лорд Келомел запропонував це з першої спроби, Кролик – з другої. Отже, я проголошую Лорда Келомела переможцем.

– Ганьба! – сказав Кролик.

– Хто це сказав? – люто крикнув Король.

Кролик глянув через плече, щоб знайти порушника, але, здається, безрезультатно.

– Однак, – продовжив Король, – щоб люди не сумнівалися, що змагання проводилися абсолютно справедливо, я призначаю ще одне випробування. Оскільки Королю часто доводиться вимовляти повчальні промови перед своїм народом, видається дуже цінною здатність стояти тривалий час на двох ногах; тому наступне випробування буде…

Але в цей момент Лорд Келомел закашлявся так голосно, що Король зупинився і прислухався.

— Цілком вірно, — сказав Король, — тому наступне випробування буде через місяць, коли нога Його Світлості заживе. Майбутнє змагання покаже, хто може довше протриматися лише на двох ногах.

Кролик поплентався до свого лісового будиночка в глибокій задумі.

Жив у лісі один чарівник, який володів багатьма секретами магії. Він (як говорили в навколишніх селах) міг витягати з рота кольорові стрічки, готувати різдвяний пудинг у капелюсі, і діставати не менше десяти пов’язаних разом шовкових хустинок із паперового кулька. І ось, надвечір, з’ївши на вечерю кілька листків салату, Кролик відвідав його.

– Чи можеш ти, – запитав він, – перетворити Кролика на людину?

– Я можу, – сказав чарівник, подумавши, – перетворити пудинг із родзинками на кролика.

– Ця операція, якщо говорити відверто, – зауважив Кролик, – не принесе жодної користі.

– Я можу що завгодно перетворити на Кролика, – додав чарівник із зростаючим натхненням. – Взагалі мені подобається це робити.

Тут у Кролика з’явилася одна ідея.

– А людину ти можеш перетворити на Кролика?

– Я зробив це одного разу. Принаймні, я вже перетворив одну дитину на кроленя.

– І давно це було?

– Вісімнадцять років тому. У Палаці короля Никодимуса. Я показував Королеві та його сяючій Королеві силу моїх чар. Я попросив когось із присутніх позичити мені дитину, не подумавши того моменту, що… Мені передали маленького Принца.

Я накрив його червоною шовковою хусткою і змахнув руками. Потім я зняв хустку… Королева була дуже засмучена. Я щосили намагався виправити зроблене, але нічого не вийшло. Король і тут залишився шляхетним. Він сказав, що я можу забрати кролика. Я носив його з собою кілька тижнів, але одного разу він утік від мене. О, Боже, Боже! – І він обережно витер очі червоною шовковою хусткою.

– Дуже цікаво, – сказав Кролик. – Ну добре, тоді я хочу, щоб ти зробив ось що.

І вони перейшли до ділового обговорення.

Через місяць призначене змагання на двох ногах почалося. Коли все було готове, Король підвівся, щоб вимовити слово перед відкриттям.

– Зараз ми, – повідомив він, – проведемо одне із найцікавіших випробувань для претендентів на трон. На слово “Почали” вони будуть… – І тут він зупинився.

– Як? Що це таке? – Вигукнув він, одягаючи окуляри. – Де високоповажний Лорд Келомел? І що тут робить другий кролик? Не було потреби привести сюди Вашого брата, – суворо додав він, звертаючись до Кролика.

– Я Лорд Келомел, – поскаржився другий кролик.

– Ой! – ойкнув Король.

– Почали! – Оголосив Канцлер: він був трохи глухуватий.

Кролик, який цілий місяць тренувався, піднявся на задні лапи і завмер у цьому положенні. Лорд Келомел, який не готувався до цього, залишився стояти на всіх чотирьох. Загублений у натовпі чарівник нечутно засміявся.

– Як довго мені так стояти? – поцікавився Кролик.

– Це все дуже важко і прикро, – мовив Король.

– Чи можу я опуститися? – Запитав Кролик.

– Немає сумніву, що Кролик виграв, – сказав Канцлер.

– Який кролик? – вигукнув обурений Король. – Вони обидва кролики.

– Той, у кого за вухами білі плями, – спробував підказати Кролик. – Чи можу я опуститися?

Раптом із зали пролунав крик.

– Ваша величносте!

– Ну що там ще?

Через натовп проштовхувався чарівник.

– Ваша Величність, можна мені подивитися, – попросив він тремтячим голосом. – Білі плями за вухами? Боже! Боже! Дозвольте мені!

Він схопив Кролика за вуха і почав так і так їх крутити.

– Ой! Ой! – закричав Кролик.

– Це він, Ваша Величність! Це він!

– Хто він?

– Син покійного Короля Нікодімуса, чия країна тепер приєднана до Вашої. Принц Сільвіо.

– Так, – сказав Кролик, як ні в чому не бувало, – Невже ніхто з вас мене не впізнав?

– У Нікодімуса був тільки один син, – сказав Канцлер, – і він помер у дитинстві.

– Ні, не помер, – і чарівник пояснив, як було діло, розповівши ту сумну історію.

– Я все розумію, – сказав Король, коли чарівник замовк, – але це тут ні до чого. Змагання мають проводитися з абсолютною неупередженістю. Він обернувся до Канцлера:

– Хто переміг у останньому змаганні?

– Принц Сільвіо, – відповів Канцлер.

– У такому разі, мій дорогий принц Сільвіо…

– Одну хвилину, – схвильовано перебив його чарівник. – Я зараз згадав слово. Я знаю, що треба сказати. Він накинув на Кролика червону шовкову хустку і вигукнув: – Гей, Престо! – і хустка стала підніматися, підніматися та підніматися…

Під нею стояв принц Сільвіо!

Можна собі уявити, які пролунали оплески! Але Король і виду не показав, що трапилося щось незвичне.

– У такому разі, мій любий Принц Сільвіо, – продовжив він, – Ви, як переможець цих найцікавіших змагань, призначаєтеся спадкоємцем нашого трону.

– Ваша Величність, – сказав Сільвіо, – Ви такі люб’язні! – І, повернувшись до чарівника, попросив: –
Дозвольте мені позичити у Вас на хвилину хустку, я не можу впоратися з хвилюванням.

Наступного дня перед усім народом Кролика було урочисто оголошено спадкоємцем королівського трону. Коли церемонія закінчилася, він повернув чарівнику хустку.

– А тепер, – сказав Кролик, – Ви можете повернути Лорду Келомелу його справжній вигляд.
Чарівник поклав хустку на голову Лорда Келомела і сказав: Гей! Престо!» Лорд Келомел виструнчився і сказав: «Дякую». Щоправда, промовив він це трохи холоднувато, ніби не відчував щирої подяки.

І з того часу вони жили довго та щасливо. Кролик одружився з найкрасивішою Принцесою цього краю. Коли в них народився син, усі раділи та веселилися. Король влаштував велике свято: менестрелі, акробати, фокусники та інші артисти були присутні на ньому у великій кількості. Але чарівника, попри пропозицію Принцеси, серед них не було.

– Шкода, я чула, він такий спритний, – сказала Принцеса.

– Так, він знає багато кумедних трюків, – відповів Принц, – але деякі з них не відрізняються добрим смаком.

– Ну, значить, все чудово, мій любий, – погодилася Принцеса.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Винни –Пух и другие сказки”
Алан Мілн
Видавництво: “Терра”
2001 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: