ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Принц Кролик

Казки Алана Мілна

Жив у давнину один Король, у якого не було дітей. Час від часу, він говорив Королеві: «Якби у нас був син!», А Королева відповідала: «Був би у нас син…». Іншого разу він казав: «Якби у нас була дочка!», а Королева зітхала і відповідала: «Я б і доньці була рада…» Але дітей у них не було зовсім.

Роки минали, а у королівському Палаці діти так і не з’явилися. У народі почалися пересуди про те, хто успадкує королівський трон. Одні думали, що королем стане Канцлер, а цього нікому не хотілося, інші ж вважали, що короля зовсім не буде, і всі стануть рівні.

Людям з нижчих верств суспільства здавалося, що це було б непоганим рішенням, але ті, хто займав вищі щаблі, відчували, що хоча з одного боку це було б і непогано, з другого боку виходило, що за невмілих радників справи в державі навряд чи підуть добре, і вони продовжували сподіватися, що наслідний Принц народиться у Палаці. Але Принц не народився.

Якось, на аудієнції у Короля, Канцлер вирішив, що настав час розповісти про те, що турбує підданих.

– Ваша Величність… – сказав він і зупинився, прикидаючи, як краще викласти справу.

– Ну? – сказав Король.

– Чи дозволяє Ваша Величність мені говорити відверто?

– Поки що – так, – сказав Король.

Підбадьорившись, Канцлер вирішив висловлюватися ясно.

– У разі смерті Вашої Величності… – він закашлявся і почав спочатку. – Якщо Ваша Величність колись помре, – сказав він, – чого в будь-якому випадку ще не станеться багато років, якщо взагалі станеться, на що, як зайве згадувати. Вірні піддані Вашої Величності палко сподіваються, тобто я маю на увазі, що їхня надія ніколи не збудеться, але, припустивши на хвилину…

– Ви сказали, що хочете відверто висловити Ваші думки, – перебив Король. – Це вони й є?

– Так, Ваша Величність.

– Тоді я про них не надто високої думки.

– Дякую Вам, Ваша Величність.

– Те, що Ви намагаєтесь мені сказати, звучить так: «Хто буде наступним Королем?»

– Цілком вірно, Ваша Величність.

– Ех! – Король помовчав трохи і сказав: – Я можу Вам сказати, хто точно ним не буде.
Канцлер не наполягав на висвітленні питання з цього боку, справедливо вважаючи, що за цих обставин відповідь очевидна.

– А що Ви самі пропонуєте?

– Що Ваша Величність вибере собі наступника, призначивши знатним юнакам країни випробування, яке Ваша Величність визнає відповідним для цього випадку.

Король потягнув себе за бороду і насупився.

– Має бути не одне, а багато випробувань. Нехай у ньому беруть участь усі, хто захоче, за умови, що їм не більше двадцяти років, і вони шляхетного походження. Прослідкуйте, щоб так і було зроблено.

Він нетерпляче змахнув рукою, і Канцлер зі спритністю, що досягається багаторічним досвідом, швидко позадкував і зник з палацу.

А наступного ранку було оголошено, що всі юнаки шляхетного походження, які не досягли двадцяти років і претендують на королівський трон, через тиждень повинні виступити на змаганнях, які їх Величність збирається провести; першим буде змагання з бігу.

Люди зраділи: у цій країні дуже поважали біг, а завжди добре, якщо країною править той, на кого можна дивитися з повагою.

Хвилювання у призначений день досягло межі. Учасники змагання мали один раз оббігти навколо Палацу; вздовж усієї бігової доріжки зібрався великий натовп людей, а на фініші у спеціально побудованому павільйоні сиділи Король та Королева.

Сюди й підводили, всіх претендентів на престол, щоб вони постали перед Королівськими величностями. Це були дев’ять юних дворян, струнких, гарних і (як здавалося людям) розумних, вони стали суперниками.

І ще там був один Кролик.

Канцлер вперше помітив Кролика, коли, вишиковуючи бігунів у ряд, приколював їм на спини номери, щоб люди могли їх розрізняти, і давав їм поради, яких, за його поняттями, ті дуже потребували.

– Зараз же йди геть, – сказав він. – Ця доріжка лише для учасників змагання.

І він трохи підштовхнув Кролика ногою.

– Я учасник змагання, – сказав Кролик. – І я не думаю, що зазвичай, – додав він з гідністю, – перед початком такого важливого змагання одного з тих, хто змагається, штовхають на старті ногою. Може здатися, що у вас є особливі привілеї.

– Ти не можеш бути учасником змагання, – засміялися юні дворяни.

– Чому ж не можу? Прочитайте правила.

Канцлер прочитав правила і відчув, що його кидає у жар. Кролику, звичайно, ще не виповнилося двадцяти років, у нього був родовід, що говорив про його шляхетне походження, і…

– І, – сказав Кролик, – я наважився претендувати на місце королівського спадкоємця. Усі умови дотримані. А тепер давайте приступимо до змагань.

Але спочатку їх представили королю. Претенденти проходили один за одним… і нарешті…

– Це, – сказав Канцлер, наскільки безтурботно зумів, – це Кролик.

Кролик, як того вимагає етикет, граційно вклонився: спочатку Королю, потім Королеві. А потім повернувся до Канцлера.

– Що це таке? – спитав Король.

Канцлер знизав плечима.

– Його заявка на участь у конкурсі не видалася недостатньо законною, – сказав він.

– Він має на увазі, Ваша Величність, що зі мною все гаразд, – пояснив Кролик.

Король несподівано засміявся.

– Продовжуйте, – сказав він, – згодом ми можемо влаштувати змагання для претендентів на місце Канцлера.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Винни –Пух и другие сказки”
Алан Мілн
Видавництво: “Терра”
2001 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: