ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Принцеса, яка не хотіла грати в ляльки

Казки народів світу

Жила-була на світі принцеса. Звали її Лісі-Лотта. Волосся в неї було світле, кучеряве, очі блакитні, майже як у всіх принцес. А ще була в неї ціла кімната іграшок. Чого там тільки не було: і чудові маленькі меблі, і іграшкові кухонні плити зі справжніми маленькими каструльками та кавниками. Були там і всякі іграшкові звірі, і м’які іграшкові кішки, і кудлаті іграшкові собачки, і кубики, і коробки з фарбами, і альбоми для розфарбовування, і справжній іграшковий магазин з родзинками, мигдалем, цукром і льодяниками в коробочках і багато-багато всякого і різного. Але принцеса не хотіла грати у ляльки. Не хотіла – і все.

Її мама-королева щоразу засмучувалася, коли бачила, як Лісі-Лотта сидить невесела у своїй гарній кімнаті з іграшками і все про щось думає і думає.

— Лісе-Лотто, чому ти не хочеш грати в ляльки?

— Це так нудно, – відповіла Лісі-Лотта.

— Може, тобі купити нову ляльку? — спитала королева.

— Ні, ні, — відповіла Лісі-Лотта, — я зовсім не люблю ляльок.

І тоді королева почала думати, що Лісе-Лотта захворіла, і послала за лікарем принцеси, який в туж мить з’явився і дав нові ліки. Тепер вона вже підбадьориться, повеселішає і почне грати в ляльки, — сказав лікар.

Але так не сталося. Лісі-Лотта, правда, спробувала заспокоїти маму-королеву. Сотні миленьких лялькових сукень висіли на маленьких вішачках, залишалося лише вибрати. Вона взяла ляльку в блакитній сукні і одягла її у червоне. Але відразу, ледве встигнувши переодягнути ляльку і поглянути на неї, сказала:

— Ти така ж гидка, як і була.

І, закинувши ляльку в куток, заплакала.
Принцеса жила в надзвичайно красивому замку разом із татом-королем та мамою-королевою. І була у них ціла сотня придворних дам та стільки ж кавалерів.

У Лісі-Лотти ні братів, ні сестер не було, і інших дітей вона не знала. Королева вважала, що маленькій принцесі не належить грати з дітьми, які не народилися принцесами і принцами.

Лісі-Лотті, яка ніколи не бачила інших дітей, здавалося, що на світі є лише дорослі, а маленька вона одна. Якщо іноді якась із придворних дам намагалася погратися з Лісі-Лоттою, дівчинка замикалася у собі, бо вважала це безглуздим, сідала на стілець і мовчала.

Замок розташовувався посеред великого саду, а довкола тягнулася висока кам’яна стіна. Заросла колючими трояндами, вона все одно залишалася високою кам’яною стіною, через неї не виглянеш на волю і не дізнаєшся, що за цією стіною.

Правда, в тій стіні була чудова брама з високими ґратами, яка відчинялася і зачинялася щоразу, коли король виїжджав у своїй позолоченій, запряженій шісткою білих коней, кареті.

Але біля воріт завжди стояли королівські солдати, і Лісі-Лотта не хотіла туди ходити: вона була трохи сором’язлива.

У самій глибині саду була маленька-премаленька гратчаста хвіртка. Жодного солдата біля неї на сторожі не було, хвіртка була замкнена, а ключ висів поруч на гачку. Принцеса часто гуляла біля цієї хвіртки і дивилася скрізь грати.

Але одного разу сталося щось дивовижне. Підійшовши до ґрат, принцеса побачила, що за ними стоїть чоловічок анітрохи не більше за неї саму. Це була просто маленька дівчинка, точнісінько така ж маленька, як і сама принцеса, тільки сукня на цій дівчинці була не шовкова, як на Лісі-Лотті, а ситцева, в скромну клітинку. Дівчинку звали Майєю.

— Чому ти така маленька? — спитала Лісе-Лотта.

— Не менша, ніж ти, — відповіла Майя.

— Так воно так, – сказала Лісі-Лотта, – але мені здавалося, що я – єдина на світі така мала.

— Ми з тобою, мабуть, однакові, — сказала Майя. — Тобі треба побачити мого братика в нас удома, він — ось такий малесенький.

І Майя показала руками, якої саме він величини. Лісі-Лотта залишилася дуже задоволена. Подумати тільки, на світі є люди, такі маленькі, як вона сама. А може, знайдуться і ще меньші.

— Відкрий мені хвіртку, і ми зможемо пограти, – запропонувала Майя.

— Ну ні, — сказала Лісі-Лотта, — гірше за ігри нічого на світі немає, я вже знаю. А ти любиш грати?

— Ще б! І в різні ігри, — сказала Майя. — Ось із цією моєю лялькою.

Вона простягла щось, більше схоже на поліно, закутане у ганчірку. То була дерев’яна лялька. Колись, можливо, у неї було обличчя, але тепер ніс відвалився, а очі Майя сама намалювала фарбами. Лісі-Лотта ніколи в житті не бачила такої ляльки.

— Її звуть Крихітка, — пояснила Майя. — І вона така славна!

«Може, — подумала Лісе-Лотта, — з Крихіткою грати веселіше, ніж з іншими ляльками. Як би там не було, але дуже приємно побути з кимось, хто такий самий, як ти».

Лісі-Лотта піднялася навшпиньки, дістала ключ і відкрила Майї хвіртку.

В цьому кінці саду були густі зарості бузку. Дівчата заховалися в них, як у альтанці, і їх ніхто не міг бачити.

— Як добре! – сказала Майя. — Давай будемо грати, ніби ми тут живемо, ніби я мама, ти служниця, а Крихітка — маленька дитина.

— Я згодна! – сказала Лісі-Лотта.

— Але тобі не можна називатись Лісі-Лоттою, якщо ти служниця, — продовжувала Майя.

— Я зватиму тебе просто Лоттою.

— Я згодна! – повторила Лісі-Лотта.

І вони почали грати. Спочатку гра не ладналася, адже Лісі-Лотта не знала, що повинна робити служниця, не знала, як доглядати маленьких дітей, але досить швидко вона навчилася. “Все-таки грати досить весело”, – подумала принцеса.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Веселая кукушка”
Астрід Ліндгрен
Видавництво: “Астрель”
2008 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: