Принцеса-мишка

Жив колись один французький король. Дожив він до старості, а дітей унього не було, і він через те дуже сумував.

Нарешті, коли король і королева вже перестали сподіватися, королева народила доньку, і з нагоди народження принцеси при дворі багато бенкетували й веселилися.

Але одну чарівницю, яка жила неподалік у лісі, не запросили на свято, і вона вирішила помститися і перетворити принцесу на мишу. Принцеса мала б залишатися мишкою, поки хтось не розсмішить сестру чарівниці, що ніколи в житті не сміялася.

І от одного разу, коли годувальниця у палаці годувала дитину, всі раптом почули її крик:

— Боже мій! Принцеса перетворилася на мишку і вислизнула у мене з рук!

— Яке горе! — вигукнув король. — Але така, мабуть, божа воля, і треба їй скоритися.

Пройшло небагато часу, король зібрався їхати на війну з іспанським королем. Він вже сидів на коні у дворі свого замку й готувався вирушити в похід, як раптом побачив свою дочку-мишку — за нею у палаці доглядали й піклувалися про неї.

— Я хочу їхати з вами на війну, батечку.

— Але що ти там робитимеш у такому вигляді, бідолашне моє дитя?

— Не бійтеся нічого та візьміть мене з собою. Посадіть мене у вухо вашого коня та їдьмо.

Король посадив мишку своєму коневі у вухо, і вони вирушили в дорогу.

Коли французи були вже готові битися з ворогом, раптом пролунав дивний спів, й обидві армії зупинилися, щоб послухати його.

— Яка дивна пісня! — вигукнув син іспанського короля. — Але звідки вона лунає? Я неодмінно хочу це дізнатися.

Від звуків цієї пісні солдатам обох армій захотілося обійняти один одного, замість того щоб битися.

Син іспанського короля під’їхав до французького короля і запитав у нього:

— Сір, що це за спів, і звідки він лунає?

— Це моя дочка, — відповів французький король.

— Ваша дочка? Але де ж вона?

— Тут, біля мене, у лівому вусі мого коня.

— Ви смієтеся з мене?

— Анітрохи. Я сказав вам правду.

— Ну, добре. Якщо ви згодні віддати її мені за дружину, війна між нами скінчилася.

— Як, ви хочете одружитися з мишкою?

— Ваша дочка — мишка?! Все одно, одружуся, якщо вона погодиться.

— Я згодна, батьку, — поспішила відповісти мишка.

І от війна припинилася, зіграли весілля, і обидві армії замість того, щоб кинутися один на одного, бенкетували і веселилися цілий тиждень і браталися за склянкою вина.

У короля Іспанії було ще два сини, вже одружених: один був одружений з дочкою португальського короля, другий — з дочкою турецького султана.

От іспанський король-батько покликав усіх трьох синів і сказав, що він вирішив віддати корону одному з синів та піти на спочинок.

— Мені здається, батько, — промовив середній син, — було б справедливіше віддати корону тому з нас трьох, хто звершить найвидатніший подвиг. Усі ми — ваші діти і маємо однакові права на престол.

— Ну, гаразд, — сказав старий король. — Дам я вам завдання. Корона дістанеться тому, хто принесе мені найкращий шматок полотна.

— Нехай буде так, — погодилися три брати.

Вони повернулися кожен до себе, щоб повідомити дружинам волю батька.

Коли наймолодший принц, чоловік мишки, приїхав додому, дружина чекала його, гріючись на сонечку на одному з вікон палацу, і співала так солодко, як ще ніколи не співала.

— Досить виспівувати, — сказав їй чоловік. — Я волів би, щоби ви були майстерною ткалею.

— А чому? Що сталося? — запитала принцеса-мишка.

— Батько обіцяв віддати корону тому з нас трьох, хто привезе йому найкращий шмат полотна.

— Що за біда! Корона мого батька у сто разів цінніша за вашу. Не засмучуйтеся ж і нехай ваші брати сперечаються за іспанську корону і здобувають її за допомогою полотна.

— Ні! Яка не приваблива корона вашого батька, я не хочу відмовлятися й від нашої, іспанської корони.

Напередодні того дня, коли треба було везти полотно старому королю, принц поскаржився дружині:

— Завтра треба принести батькові полотно, а в мене нічого немає. Що робити?

— Не переймайтеся через такі дрібниці, принце, візьміть оцю скриньку, — відповіла мишка і дала йому гарненький, щільно зачинений ящичок. — Нехай ваші брати покажуть свої шматки полотна. Коли ви відкриєте цю скриньку, у ньому знайдеться, чим їх засоромити.

— Ви хочете мене запевнити, що в цій маленькій скриньці може поміститися такий шматок полотна, який сподобається батькові більше за інші?

Принц поїхав, узявши з собою скриньку, хоча слова дружини мало його заспокоїли.

Він під’їхав до батькового замку, увійшов у двір і побачив там мулів, навантажених тюками полотна, які старші брати привезли з далеких країн.

Королю показали полотно. Він уважно розглянув і дуже хвалив деякі шматки за красу, вишуканість і м’якість.

— А ти що привіз, сину мій? — запитав він у молодшого, коли до нього дійшла черга.

Принц замість відповіді простягнув батькові скриньку і сказав:

— Відкрийте її, батьку.

Старші брати голосно зареготали. Але король відкрив скриньку, і з неї потягнувся шматок полотна, тонкого і блискучого як шовк. У порівнянні з ним полотно, привезене братами, здавалося грубою тканиною. А найдивніше було те, що, скільки не витягали його з скриньки, кінця не було видно.

Старші принци вже не сміялися.

— Корона дістанеться моєму молодшому синові, — сказав захоплений король.

Сторінки: 1 2 3