Принцеса
Казки Люсі Робін ( Людмила Дробина)
В одному місті, у дружній сім’ї жила дівчинка Емілі. Батьки дуже любили донечку й ласкаво називали її принцесою.
— А я принцеса, я принцеса! — часто приказувала Емілі біля дзеркала, милуючись собою. — Принцеса — це я!
Вона надівала корону й намисто — і тоді справді нагадувала маленьку принцесу.
— І я дуже гарна принцеса, — хизувалася собою дівчинка.
Емілі підростала, вже й до дитячого садочка ходила.
Якось після занять усі діти, як завжди, бавилися іграшками.
— Дай-но мені цього м’ячика, — сказала Емілі руденькому хлопчику Тіму.
— Я ним пограюся і дам тобі, добре? — ввічливо відповів Тім і поправив окуляри.
— І зовсім не добре! Віддай-но м’ячика! Негайно! — розсердилася Емілі й навіть тупнула ніжкою. Може, Тім і віддав би м’ячика, але ж Емілі поводилася дуже зарозуміло. Діти почали сперечатися.
— Віддай!— вимагала Емілі.
— Чому?— не поступався Тім.
— Бо я принцеса. І я хочу гратися цим м’ячиком!
— Не чіпай його. Так не можна. Не можна отак забирати! Треба ввічливо попросити!
— Він мій!
Суперечка не вщухала. Зрештою Емілі забрала таки м’ячика. Вона гралася і раділа, а Тіму було так прикро, що він ледь не плакав.
На зауваження виховательки Емілі тільки пирхнула:
— Я дуже хотіла гратися цим м’ячиком. Що поробиш, таке життя! Адже я принцеса!
Удень уся малеча гуляла надворі. Хтось гойдався на гойдалці, хтось грався м’ячиком. А найбільше дітей зібралося в пісочниці. Вони ліпили пасочки і башточки.
Раптом до пісочниці підійшла Емілі й голосно скомандувала:
— Зараз ви всі збудуєте мені замок!
Хлопчики та дівчатка так захопилися своєю справою, що навіть не почули, що сказала їм Емілі.
— Агов, ви хіба не розчули? Зараз ви всі будуватимете замок для мене!
Та Емілі все одно не слухали. І вона вирішила всіх покарати.
— Я ж вам наказала будувати замок! Я принцеса! А у всіх принцес має бути замок!
Вона стрибнула в пісочницю і розтоптала все, що зробили діти.
На майданчику зчинився галас: хлопчики кричали на Емілі, дівчатка плакали.
Вихователька заспокоїла дітей і знову зробила зауваження Емілі.
Звичайно, після таких витівок з Емілі ніхто не хотів гратися й дружити. Їй довелося просидіти самій на лавочці всю прогулянку.
Під час обіду Емілі навіть не доторкнулася до їжі. Вона пояснила, що принцеси таке не їдять. А якби і їли, то в неї все одно немає апетиту.
— Я не обідатиму! Я образилася! І втратила апетит через усіх вас!
Увечері, коли Емілі забирали з дитсадка, вихователька розповіла мамі дівчинки про всі її витівки.
Мамі було дуже соромно за поведінку донечки. Удома батьки вирішили з’ясувати — що сталося з їхньою улюбленою принцесою.
— Емілі, що трапилося сьогодні в садочку? Вихователька тобою дуже незадоволена.
— Що? Це я незадоволена нею, і дітьми теж! — вередливо відповіла Емілі.
— Але чому? — здивувався тато.
— Зі мною ніхто не грався і не ділився, хоча я — принцеса! Всі мусять мене слухатися. І робити те, що я захочу! Ви самі мені казали, що я принцеса!
Отут батьки все й зрозуміли.
— Доню, ти все правильно кажеш: ти наша улюблена принцеса. Однак ти дещо забула…
— І що ж я забула? — здивовано запитала Емілі.
— А те, що інші дівчатка та хлопчики теж принцеси та принци для своїх батьків.
Емілі здивовано дивилася на маму й тата.
— Невже це правда?
— Так, донечко, і ти маєш про це пам’ятати. І ще послухай одне важливе правило для принцес…
Емілі здивувалася:
— Правило? Хіба можуть бути правила для принцес?
— Так, і це дуже важливе правило, що його повинні знати й додержуватися і принцеса, і принц. Його ще називають Золотим правилом чемності:
стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Хочеш поваги — поважай. Хочеш, щоб з тобою дружили, —дружи. А хочеш, щоб з тобою ділилися, — будь щедрою сама.
Наступного ранку в дитячому садочку Емілі було не впізнати. Вона була справжньою принцесою — доброю, уважною, дружелюбною.
Джерело:
“Казки на ніч”
Люсі Робін ( Людмила Дробина)
Видавництво: “ Махаон-Україна”
м. Харків, 2022 р.
Повчальна казка.
Чудова казка! Дуже мудра і повчальна!