TOU

Привіт Мавпо

Григорій Остер

— Не давав! – рішуче підтвердив папуга. – Я бачив!

— Аааа, – набрала повітря мавпа, – аааа, – набрала вона ще більше повітря. – Ааа, – набрала вона повітрі ще трошки, зовсім трохи, бо більше повітря в ній не вмістилося … – Ти! — закричала мавпа так голосно, що навіть папуга злякався, а не тільки слоненя. – Ти! Ти! Ти його знову загубив?!!

— Загубив! — підтвердив папуга і подумав, як було б йому, папузі, зараз страшно, якби це не слоненя, а він, папуга, загубив мавпин привіт.

— Ні, ні, – виправдовувалося слоненя, – я його не загубив. Я його, я його… здається… здається…

— Тобі здається… — схлипнула мавпа, — тобі здається! Тобі весь час здається.

— Ну, — сказала слоненя, — я… я зараз побіжу і попрошу в удава ще один привіт!

— Не треба! — перебила слоненя мавпа. – Тепер я сама піду! Сама!

— Правильно! – сказав папуга.

Удав лежав на тій самій галявині, серед тих самих ромашок і в тому самому чудовому настрої.
Мавпа, папуга і слоненя вийшли на галявину і попрямували до удава.

Мавпа крокувала попереду всіх, бо вона відчувала себе скривдженою і була обурена.

Слоненя йшло позаду всіх, бо він було збентежене і почувало себе страшенно ніяково. А папуга йшов посередині.

Друзі підійшли до удава, і мавпа вже відкрила рота, але папуга її зупинив.

— Мавпо, – сказав папуга, – буде набагато краще, якщо з удавом буду говорити я.

— Чому ти?

— Тому що слоненя винне і йому краще мовчати. А тобі, мавпа, теж краще скромно помовчати, бо ти потерпіла.

— Нічого подібного! – сказала мавпа. — Я не маю наміру терпіти. Навпаки!

— Тим більше! — сказав папуга і обернувся до удава. – Удав! Ти передавав мавпі два привіти? Так чи ні ?

— Як же! Пам’ятаю! Передавав! — погодився удав, який з великою цікавістю вислухав розмову папуги та мавпи.

— Удаве, — сказав папуга дуже гарним сумним голосом, — мавпа їх не отримувала!

— Не отримувала! – схлипнула мавпа.

— …бо хтось їх загубив! — продовжив папуга голосом також гарним, але вже не сумним, а обуреним.

— Хтось? – здивувався удав.

— Так! Хтось! – сказав папуга дуже величним голосом. — Не називатимемо хто, хоч це було слоненя!

Слоненя глибоко зітхнуло і переступило з ноги на ногу.

— Удаве! — спитав папуга звичайним голосом. — Може, в тебе знайдеться ще один привіт для мавпи?

— Для мене! — попросила мавпа.

— Ну звісно, знайдеться! — зрадів удав. — Будь ласка, мавпа, ось тобі мій привіт!

І удав змахнув хвостом і, розмахуючи неіснуючим капелюхом, вигукнув:

— Привіт тобі, мавпо! Вітаю тебе! Вітаю!

Деякий час усі мовчали. Мавпа і папуга дивилися в усі очі, а слоненя про всяк випадок навіть принюхалося. Але все одно ніхто нічого не помітив.

— Ну ось, мавпо, — сказав задоволений удав, — тепер маєш мій привіт.

— Тепер я маю твій привіт? — недовірливо перепитала мавпа.

— Так! – кивнув удав.

— Але я… — закричала мавпа, — але я не відчуваю його!

У розпачі мавпа стала обмацувати себе зі всіх сторін. Вона заглядала собі за спину і вправо, і вліво, і навіть нахилилася подивитися, чи нема чогось під п’ятами.

— Не відчуваю! – крикнула вона ще раз. — Коли мені дають банан чи кокосовий горіх, я їх відчуваю! А твій привіт ні. Ніде!

— Мавпа, – здивувався удав, – привіт – це зовсім не те, що банан чи кокосовий горіх. Це ж набагато краще. Не може бути, щоби ти його не відчувала.

— Слово честі, ні ніскільки не відчуваю! — сказала страшенно засмучена мавпа.

— Прикро! – Сказав удав. — Розумієш, мавпо, у мене сьогодні чудовий настрій! Коли я передаю тобі привіт, я ділюся з тобою хорошим настроєм! Спробуємо ще раз! — І удав знову змахнув відсутнім капелюхом: — Привіт тобі, мавпо!

Мавпа завмерла. Вона не рухалася. Вона слухала, як там у неї всередині.

— Хіба в тебе не побільшало гарного настрою? — спитав удав.

Мавпа вслухалася, вслухалася, вслухалася… І раптом вона відчула!

— Додалося, — прошепотіла мавпа. – Додалося! — закричала вона щосили. – Додалося! Я відчуваю його, твій привіт! Він тут! – і мавпа притиснула руки до живота, де, як вона сподівалася, у неї б’ється серце.

— Вітаю! – сказав папуга.

— Ура! — раділа мавпа. – Ура! Тепер я маю гарний настрій! Але якби… — на мить замислилася мавпа, — якби ще ті перші два привіти не загубилися, — сказала вона, — у мене зараз був би такий настрій… такий… Ух!

І мавпа підстрибнула в повітря і там, у повітрі, перевернулася. Два рази.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
“38 папугаев”
Збірка казок
Григорій Остер
Видавництво: “АСТ”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: