Птах Булбуліс

Був собі колись давно-давно король, і мав він трьох синів

От дізналися сини, що в іншого короля, котрий жив у своє­му королівстві за тридев’ять земель од них, є птах, який може робити все, що йому накажуть.

Живе той птах у королівському саду, в золотій клітці; клітка висить на старій липі з трьома розлогими гілками. Коли заходить сонце й наступають сутінки, птах залітає в золоту клітку й до ранку відпочиває. Але це ще не все.

Дізналися сини, що на кігті лівої ноги птах носить невеличке колечко. І хто зніме те колечко з ноги, той і стане власником птаха. Багато хто намагався те колечко зняти, але всі намагання закінчували­ся невдачею.

Надумалися королівські сини й собі спробувати заволодіти тим колечком. Першим став збиратися в далеку дорогу найстарший брат. Нарешті осідлав він коня, осідлали своїх коней і молодші брати, щоб провести брата в далеку дорогу. Коли під’їхали до мосту, старший брат зіскочив з коня, мечем зробив на колодці три зарубки й наказав молодшим братам щоденно приїздити сюди на ті зарубки дивитися. Якщо зарубки не мінятимуться, то значить, з ним усе гаразд; якщо вони раптом почервоніють, тоді брати повинні негайно поспішати йому на допомогу.

На дев’ятий день старший брат досяг тридев’ятого королівства і незабаром уже був у королівському палаці перед самим королем.

— Я приїхав сюди по птаха! — заявив він королю.

— О сину,— сумно відповів король, не зводячи з нього очей,— Навіщо він тобі? Що ти з ним робитимеш? Хіба ти не знаєш, що це справжній птах Булбуліс? Уже багато було бажаючих зняти з його ноги колечко, багато ще намагатимуться зробити це — тільки дарма!

Проте стрший брат не відступав:

— Хоч би що там було,— відповів він,— а я піду!

Коли сонце сховалося за обрієм і сутінки огорнули все довкола, найстарший брат зайшов до саду й став шукати стару липу з трьома розлогими гілками. Пошукав у одному місці — нема, пошукав у другому — теж нема; врешті, продершись крізь густий березняк, побачив те, що шукав,— кремезну стару липу з розлогими гілками.

На одній гілці висіла клітка. Липа росла посеред галявини, вкритої високою густою травою. Довкола панувала тиша. Птах ще не повернувся додому. Найстарший брат заховався у високій траві й затаївся, очікуючи.

Але через деякий час сад ожив, наче в нім ураз заспівав тисячоголосий хор птахів. У ту ж мить з’явився птах Булбуліс. Він опустився на клітку й, уважно озираючись навколо, жалібно пропищав:

— Усі вже сплять, невже поблизу немає жодної живої душі, котра сказала б: «Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати»?

Найстарший брат подумав: «Якщо тільки цього бракує, то невеликий клопіт»,— і промовив:

— Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!

У ту ж мить птах Булбуліс розмахнувся і вдарив його крильми. Найстарший брат обернувся березою.

Коли наступного дня обидва брати прийшли до мосту подивитися, то побачили, що на зарубках виступила кров.

Середній брат негайно зібрався в дорогу за тридев’ять земель визволяти брата з біди. Від короля він дізнався, що найстарший брат пішов по птаха Булбуліса й не повернувся назад.

Середній обійшов весь сад, оглянув усе довкола, але ніде не побачив ні брата, ні старої липи з трьома розлогими гілками. Врешті, продершись крізь молодий березняк, він побачив на зеленій галявині липу. Але старшого брата й тут не було. Середній брат заховався у високій траві поблизу липи й затаївся, очікуючи. Навколо панувала мертва тиша. Та ось, тільки сіло сонце, сад ожив, наче в нім заспівав тисячоголосий пташиний хор. У ту ж мить прилетів і птах Булбуліс. Він опустився на золоту клітку, озирнувсь довкола і так жалібно пропищав:

— Усі вже сплять, невже поблизу немає жодної живої душі, котра сказала б: «Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!»

Нічого не відповів середній брат, промовчав. Та через деякий час птах Булбуліс знову жалібно-жалібно пропищав:

— Усі можуть спати, один я тільки не можу. Невже тут справді немає жодної живої душі, котра пожаліла б мене й сказала заповітні слова: «Птаху Булбуліс, іди вже спати!».

Пожалів середній брат птаха, не витримало його серце, і він промовив:

— Птаху Булбуліс, іди вже спати!

У ту ж мить птах Булбуліс розправив крила й ударив ними середнього брата. І що ж? Середній брат обернувся березою.

Прийшов на світанку найменший брат до мосту й бачить, що в зарубці кров. Він одразу вирушив у дорогу й помчав за тридев’ять земель визволяти своїх братів з біди. Король розповів йому, що обидва його брати пішли в сад до птаха Булбуліса й не повернулися назад.

— Усі давно вже сплять. Невже поблизу немає жодної живої душі, котра сказала б: «Птаху Булбуліс, пора вже й тобі спати!»

Найменший брат нічого не відповів. Через деякий час птах Булбуліс знову жалібно-жалібно пропищав:

— Усі можуть спати, один тільки я не можу. Невже справді немає жодної живої душі, котра пожаліла б мене й сказала б заповітні слова: «Птаху Булбуліс, іди вже спати!»

Найменший брат знову нічого не відповів. Через деякий час птах Булбуліс уже заплакав:

— Усі сплять, один тільки я не можу спати. Невже й справді тут немає жодної живої душі, котра промовила б заповітні слова: «Птаху Булбуліс, іди вже спати!»

Найменший брат не мав більше сили слухати жалібний плач птаха й хотів проказати оті слова, та в ту мить птахові Булбулісу набридло скиглити, і він залетів у золоту клітку.

Тільки-но птах опинився в клітці, найменший брат збагнув, що говорити нічого й не треба було.

У клітці птах Булбуліс ще раз пильно роздивився навсібіч і, переконавшись, що йому ніщо не загрожує, сховав голову під крило й умить заснув.

Найменший брат обережно підвівся з трави, нечутно підійшов до липи і, простягнувши руку крізь дверцята золотої клітки, зняв з птаха колечко й зачинив клітку. Птах Булбуліс одразу ж прокинувся, замахав крилами, забив дзьобом, намагаючись відчинити дверцята, але даремно. Коли почало світати, він вгамувався, опустив голову й сказав:

— Ти зумів заволодіти моїм колечком, і я належу тобі.

— Спершу скажи мені, де поділися мої брати,— перебив його найменший брат.

— Обидві берези, що поряд з тобою, і є твої брати!

— А скажи мені, птаху Булбуліс, усі інші берези — теж люди?

— Так, усі інші берези — теж люди, — відповів птах Булбуліс.

— А як їх оживити?

— Піди в березняк — там десь має бути купа піску. Візьми з тієї купи по три пригорщі піску й посип його довкола кожної берези, тоді берези знову стануть людьми.

Найменший брат так і зробив: у березняку відшукав купу піску і найпершими оживив своїх старших братів, а тоді всі втрьох стали оживляти інші дерева. Люди, оживши, також допомагали носити пісок. І ось уже в березняку не залишилося жодної берези.

Велетенський натовп людей обступив найменшого брата. Від щастя люди не знали, що робити, як висловити йому свою вдячність. А найменший брат і собі хотів, щоб оживлені ним люди ще дужче раділи, були ще щасливіші.

Він запитав птаха Булбуліса, чи може він так співати, як співав учора ввечері, і птах Булбуліс заспівав.
Це був надзвичайний спів!

Три дні веселилися люди, а тоді стали розходитися хто куди. Пішли додому й брати. Дорога лежала понад морем. Було дуже жарко, і брати сіли перепочити. Від усього, що йому випало зазнати, найменший брат дуже зморився і незабаром заснув.

Старші брати одразу домовилися між собою забрати птаха Булбуліса, а найменшого брата-рятівника кинути в море. Як надумалися, так і вчинили. Та хоч птаха Булбуліса вони прибрали до рук, проте колечко залишилось у найменшого брата: поспішаючи, старші брати чи забули про нього, чи просто не помітили його.

Отож повернулися старші брати додому й хваляться батькові, як вони птаха Булбуліса дістали, як старалися при цьому, а про найменшого брата сказали, що й не знають, де він. Вони сподівалися з допомогою птаха Булбуліса багато чого досягти, але птах не виконував жодного їхнього наказу, бо колечко ж, як відомо, залишилося в найменшого брата.

Так і жили собі два старші брати і старий батько. Батько часто згадував свого найменшого сина, котрого дуже любив, і гірко плакав за ним.

Але найменший син не потонув у морі. Його врятувала й віднесла у свій чарівний палац морська царівна. Дівчині припав до серця вродливий юнак, і вона вийшла за нього заміж. Справивши гучне весілля, молодята зажили в мирі та злагоді.

Та одного вечора русалка розповіла найменшому братові, що чула від людей, як побивається за ним старий батько. Синові стало шкода старого батька, і він вирішив залишити на кілька днів бурштиновий палац морської царівни й провідати батька. Протер він колечко птаха Булбуліса, і воно обернулося золотим містком од бурштинового палацу до батькового дому.

Батько, побачивши сина живого й здорового, від щастя не знав, що й робити. А птах Булбуліс заспівав, а тоді розповів королю про старших синів та їхній негідний вчинок. Упали обидва навколішки перед старим батьком та найменшим братом, благаючи, щоб простили їх. Добре серце мав найменший брат і змилувався над старшими, ще й батька вмовив простити синів.

Три дні гостював найменший брат у батьковому палаці, а на четвертий день, як тільки зійшло сонце, взяв золоту клітку з птахом Булбулісом і повернувсь додому в бурштиновий палац. Коли відчинилися ворота до бурштинового палацу, золотий місток зник: знову обернувся золотим колечком.

 

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Латиські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Переклад – К. Оверченко
м. Київ, 1978 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: