Птахи графині Моралес

Швидко рухалися пташині крила, шуміли хвилі, а на чолі всієї зграї летів чудовий птах із зеленим чубчиком.

Нарешті внизу з’явився великий острів. Все нижче й нижче летіли птахи, і ось їхні лапки торкнулися землі. Вони дбайливо опустили Мерседес на землю. Молода дівчина озирнулася. То був суворий, непривітний острів, на ньому не видно було ні деревця, ні трави, всюди були тільки похмурі сірі скелі.

– Ну що ж, це не дуже гарне місце, але я сподіваюся, що якось проживу тут, – сказала Мерседес і додала, звертаючись до птахів, які всі до одного рядами сіли на мілини і дивилися на неї. — Дякую вам, любі птахи, ви врятували мене від жахливого Мікро і, напевно, якщо мені стане дуже важко і нудно, хтось із вас відвідатиме мене.

Всі птахи, як одна, глянули на графиню і вклонилися їй. А птах із зеленим чубком вийшов уперед і сказав людським голосом:

— Ти лагідна, ти добра і вдячна. Заради твого друга, пастушка, я врятував тебе. Я дам тобі можливість жити добре та щасливо! Я птах – король, і в моєму чубчику чарівна сила. Дивись.

Птах розпустив крила, дивно закружляв на одному місці і крикнув пронизливим голосом. Тієї ж миті сталося небачене диво: посеред острова виріс палац з мармуровими різьбленими колонами, а навколо нього розкинувся чудовий зелений сад з фонтанами, з квітучими трояндовими кущами, з гранатовими деревами, вкритими червоними квітами, з олеандрами.

— Цей палац я дарую тобі, — сказав птах. — У тебе будуть слуги та служниці, все необхідне. Я дам тобі ще три пір’їни з мого чубка, вирви їх, не бійся, мені не буде боляче. Бережи їх. Коли до цього острова підпливатимуть чужі і ворожі тобі люди, махни однією пір’їнкою, і тоді палац, сад і дерева, вся ця краса і розкіш сховаються на якийсь час, чужоземці побачать тільки сірі, нудні скелі. Другу коротшу пір’їнку, кинь у повітря, коли в тебе з’явиться якесь велике бажання. Я і мої птахи виконаємо його.

Третю, найменшу пір’їнку, кинь, коли ти забажаєш ще чогось…

Птах відлетів, графиня щасливо зажила у своєму палаці, але вона часто згадувала про доброго пастушка Леона, який допоміг їй, і одного разу підкинула маленьку пір’їну в повітря і побажала, щоб птахи перенесли його на острів.

Справді, прилетіли птахи – мільйони птахів. Вислухали наказ графині, кивнули їй головами та відлетіли.

Незабаром вони принесли до неї пастушеня. Через кілька місяців Мерседес повінчалася з ним, і молоде подружжя весело зажило у палаці.

Але Мерседес часто згадувала батька, і їй дуже хотілося бачити його. Вона кинула в повітря найкоротшу пір’їнка і, коли прилетіли птахи, попросила їх принести до неї батька та свою стару няньку. Птахи виконали і це бажання Мерседес.

Старенька нянька вась час промовляла — Свята мадонно, як я боялася, коли ці птахи несли мене через море… А тепер я рада бачити тебе, як я рада.

Мерседес розповіла батькові, як її переслідувала графиня Інезілья, і він не захотів повертатися до свого замку. Так і живуть вони всі разом на чудовому острові.

Сторінки: 1 2 3