Пташка і дерево
Баумволь Рахіль
Присіла пташка на дерево, прощебетала щось швиденько і полетіла. Чекає дерево, сумує – коли ж пташка повернеться і доспіває свою пісню? А пташки все немає і немає.
Але ось вона знову з’явилася, зацвірінькала, покрутила шийкою, пострибала по гілках: «Ой, я зараз …» – і полетіла на весь день. А назавтра принесла соломинку в дзьобі: «Ой, я гніздо собі тут збудую …» – і знову полетіла. Три дня її не було. Коли вона нарешті повернулася, дерево сказало:
– Я вже на тебе гілкою махнула: дуже вже ти непостійна.
– Не шуми, – розсердилася пташка, – я в тебе не на прив’язі!
– А гніздо, яке ти збиралася звити?
– Ой ! Я вже почала вити його на іншому дереві, та передумала. Може, ще до тебе повернуся.
– А якщо я не дочекаюся і піду? Що тоді?
– Насмішила ти мене! – дзвінко засміялася пташка. – З якої це пори дерева йдуть від птахів?
І, випивши росинку з листка, пташка зникла.
Не на жарт розшумілося дерево, дуже прикро йому стало. Прийшли до нього люди.
– Чого тобі? – питають.
– Допоможіть мені піти, якщо можете.
– Чому не можемо? Можемо!
І люди машиною вирубали навколо дерева землю таким собі величезним кубиком. І разом з корінням і землею, відправили його на вантажівці далеко-далеко.
Не встигли посадити дерево на новому місці, як тут же прилетіло птаство і засперечалося, кому на його гілках гніздо вити.
А та, перша пташка, коли надумала повернутися, і справді не застала дерева на місці. Дув вітер, дерева шуміли, і пташці здалося, що вони сміються над нею. Вона полетіла геть, і більше її ніхто не бачив.
Джерело:
“Лицом к солнцу “
Рахиль Баумволь
Видавництво : “Детская литература”, 1969 р.